З приводу однієї заяви…

Прикро, що Голова Національної спілки журналістів України Лубченко І.Ф. і очолюваний ним Секретаріат вдалися до публічного коментування неординарного для системи державного телерадіомовлення кадрового питання, не зустрівшись з Головою Держкомтелерадіо України, як це у звичайний спосіб щосереди і щочетверга, впродовж кількох останніх місяців, робили і працівники Національної радіокомпанії, і її профспілкові лідери.

Напевне він зрозумів би, що вагомі аргументи мають бути не стільки щодо підстав для звільнення Набруска В.І. (оскільки саме це передбачає п. 14 контракту «орган управління майном звільняє Керівника у разі закінчення контракту»), скільки щодо укладання контракту на новий термін.

Майже одинадцять років Набруско В.І., як кажуть, вірою і правдою служив національному радіомовленню і за свої організаційні здобутки та творчі чесноти неодноразово отримував належні заохочення від держави і її влади. Причому, незалежно від того, якого політичного забарвлення вона набувала у той чи інший період діяльності керівника радіокомпанії. Однак реальна дійсність, саме життя, часто-густо через повсякденні соціально-економічні виклики, завжди недоречно нівелюють усі вчорашні надбання.

Було - то й добре. А що далі?! Що робити із невизначеними структурно і дотаційними музичними колективами радіокомпанії? Як зупинити повальне знищення проводового радіо, руйнування через відсутність мовлення фінансово непідйомних потужних передавальних радіокомплексів? Чому за попереднє, з відомих причин сприятливе для Набруска В.І. п’ятиріччя, не вдалося домовитися про об’єднання зусиль НРКУ з обласними державними радіостудіями щодо утворення єдиної загальнодержавної мережі ФМ?

Одне слово, як і одинадцять років тому, зараз необхідно розпочинати майже з чистого аркуша. Усім без винятку: Кабінету Міністрів України, Держкомтелерадіо, Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення, і, звісно, Національній радіокомпанії України. Причому, сьогодні, як і двотисячного року, з урахуванням суттєвих змін – загальнополітичних, правових, кадрових. Тільки тоді чомусь значно сумнівніша зміна керівництва Національної радіокомпанії так глибоко не вразила самолюбство Секретаріату Національної спілки журналістів України.

Нині ж – це майже планетарна катастрофа: «ніяких демократичних принципів, волюнтаристський і авторитарний метод чиновників» і таке інше, і тому подібне майже через рядок у тексті свіжо вистражданої Заяви. А якщо поспішили, і Кабінет Міністрів утретє на нову п’ятирічку погодить кандидатуру пана Набруска В.І., або довірить управління іншому, авторитетнішому фахівцю з досвідом організації уже цифрового радіомовлення? Тоді що, спростовувати заяву? Чи, може, розпочинати співпрацю? Розумніше вдатися до другого, до співпраці. Як з новопризначеним керівником, так і з чисельним організаційно і творчо самодостатнім колективом Національної радіокомпанії України.

Прес-служба Голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України