Найбільш запитувана інформація

Відкрити все

Відповідно до статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір. Також в частині другій статті 7 Закону України «Про інформацію» наведено, що ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом, спосіб ознайомлення визначається самим запитувачем інформації.

Водночас Закон України «Про доступ до публічної інформації» (далі – Закон) не містить переліку способів ознайомлення запитувача інформації із запитуваною інформацією.

Частиною п’ятою статті 19 Закону зокрема, передбачено можливість зазначення у запиті лише електронної адреси. Це свідчить про можливість обрання виключно електронної форми листування з розпорядником інформації і, відповідно, отримання відповіді на запит тільки на електронну адресу.

У разі якщо запитувач просить надати відповідь на електронну адресу, розпорядник інформації повинен з дотриманням вимог діловодства оформити лист-відповідь (поставити підпис, указати посаду, дату і номер реєстрації листа) та надіслати його у сканованому вигляді на електронну адресу запитувача, враховуючи, що переведення в електронну форму (сканування) не є технічно неможливим та не покладає на розпорядника надмірний тягар, враховуючи ресурсні можливості (Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 № 10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.07.2011 № 740 «Про затвердження граничних норм витрат на копіювання та друк документів, що надаються на запит на інформацію» (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2020 № 4) гранична норма витрат на копіювання або друк копій документів формату А4 та меншого розміру (в тому числі двосторонній друк) складає не більше ніж 0,2% розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за виготовлення однієї сторінки. Формату А3 та більшого розміру (в тому числі двосторонній друк) – не більше ніж 0,3% розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за виготовлення однієї сторінки.

Витрати на копіювання або друк копій документів будь-якого формату, якщо в документах поряд з відкритою інформацією міститься інформація з обмеженим доступом, що потребує її відокремлення, приховування тощо (в тому числі двосторонній друк) складають від 0,3% до 0,5% розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за виготовлення однієї сторінки.

Витрати на виготовлення цифрових копій документів шляхом сканування складають не більше ніж 0,1% розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за сканування однієї сторінки.

Відповідно до статті 21 Закону інформація на запит надається безкоштовно. У разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов'язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк.

Розмір фактичних витрат визначається відповідним розпорядником на копіювання та друк в межах граничних норм, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк, інформація надається безкоштовно.

При наданні особі інформації про себе та інформації, що становить суспільний інтерес, плата за копіювання та друк не стягується.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (далі – Закон) розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту (стаття 20 Закону).

В статті 20 Закону зазначено, що розпорядник інформації повинен надати відповідь на запит і ця відповідь повинна бути відправлена (передана) запитувачеві не пізніше п’ятого робочого дня з дати отримання запиту. Першим днем п’ятиденного строку слід вважати перший робочий день після дати отримання запиту – за аналогією із загальними положеннями щодо обчислення строків у цивільно-правових відносинах (стаття 253 Цивільного кодексу України) та іншим законодавством (наприклад, у сфері судочинства). Це також пояснюється практичними міркуваннями, оскільки запит може надійти в кінці робочого дня. (Робочим є кожний день тижня, за винятком вихідних, святкових і неробочих днів, встановлених законодавством (статті 67, 73 Кодексу законів про працю).

Для дотримання п’ятиденного строку розпорядник зобов’язаний відправити (надіслати) відповідь не пізніше п’ятого робочого дня. Відповідь на запит, здана до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважається такою, що здана своєчасно (частина 2 стаття 255 Цивільного кодексу України). Фактично ж відповідь до запитувача надійде пізніше з урахуванням часу доставки поштою.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон забезпечує право кожного на доступ до інформації, що знаходиться у суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес.

Стаття 19 Закону визначає запит як прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Оформлення запиту може бути довільним.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту (стаття 19 Закону). Вся публічна інформація є відкритою, відсутні необхідність і юридичні підстави вимагати обґрунтування чи пояснення причини подання запиту на інформацію. Розпорядник інформації не має права вимагати пояснення чи розкриття запитувачем причин подання запиту, або того, як запитувана інформація його стосується.

Суть запиту зводиться до прохання надати інформацію, якою володіє розпорядник. Закон надає право доступу до вже існуючої інформації (документів) і не вимагає створення у відповідь на запит нової інформації. Винятком є ситуація, коли розпорядник не володіє, але повинен був би володіти певною інформацією. Якщо розпорядник зобов’язаний володіти певною інформацією, але фактично вона відсутня, то в запиті такої інформації не може бути відмовлено на підставі пункту 1 частини 1 статті 22 Закону. У статті 22 Закону визначено виключний перелік випадків, в яких розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту на інформацію. Невиконання розпорядником свого обов’язку щодо володіння певною інформацією не повинно призводити до відмови в задоволенні запиту і порушення прав особи на доступ до інформації.

Закон не визначає запит як окремий документ, натомість розглядає його як набір даних для отримання публічної інформації у відповідь.

На відміну від звернення, які повторно від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання не розглядаються, Закон не обмежує запитувача в кількості поданих запитів, зокрема, і на повторне подання запиту на одне й те питання і від тієї самої особи.

Не допускається дискримінація запитувачів за певними ознаками, які відомі розпоряднику, зокрема, за місцезнаходженням (проживання) та ін.

Розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту (стаття 20 Закону).

Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом (частина 4 стаття 13 Закону).

Доступ до публічної інформації здійснюється на принципах прозорості та відкритості діяльності суб’єктів владних повноважень (стаття 4 Закону України «Про доступ до публічної інформації» – далі Закон).

В статті 5 Закону зазначено, що доступ до інформації забезпечується шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних вебсайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному вебпорталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; надання інформації за запитами на інформацію.

Реалізація права на доступ до інформації може здійснюватися різними способами. Для належного забезпечення права доступу до інформації, суб’єкти владних повноважень повинні гарантувати доступ у всі можливі способи, що дозволяють сучасні технології.

Загальна спрямованість положень Закону визначає обов’язки суб’єктів владних повноважень та інших розпорядників вчинити певні дії з метою забезпечення реалізації права на доступ до інформації та містить обов’язок систематичного та оперативного оприлюднення інформації і визначає способи такого оприлюднення.

У статті 22 Закону визначено виключний перелік випадків, в яких розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту на інформацію. При цьому, частиною 2 статті 6 Закону встановлено виключний перелік вимог, при дотриманні сукупності яких здійснюється обмеження доступу до інформації.

Згідно із статтею 24 Закону відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні, зокрема, у вчиненні таких порушень: ненадання відповіді на запит; ненадання інформації на запит; безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію; неоприлюднення інформації відповідно до статті 15 Закону; надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації; несвоєчасне надання інформації; необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом; нездійснення реєстрації документів; навмисне приховування або знищення інформації чи документів.

Особи, на думку яких їхні права та законні інтереси порушені розпорядниками інформації, мають право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку, визначеному законом.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (далі – Закон) деталізується обов’язок розпорядників інформації щодо оприлюднення інформації. Ця стаття містить як перелік відомостей, що підлягають обов’язковому оприлюдненню, так і порядок та вимоги до такого оприлюднення. Цей перелік інформації, що підлягає оприлюдненню, є мінімальним – розпорядник може оприлюднювати іншу визначену ним інформацію.

Частиною 3 статті 15 Закону не передбачено винятків з вимоги оприлюднення проектів актів за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття. Оприлюднення проектів документів заздалегідь має на меті надати можливість громадського обговорення документів до моменту їх прийняття. Така норма також покликана запобігти корупції при прийнятті рішень, особливо індивідуально-правових актів щодо розпорядження комунальним майном.

Водночас, відхилення від 20-денного строку можливе, але виключно у випадках, коли інші закони встановлюють інші терміни або сформульовані таким чином, що їх неможливо виконати з дотриманням цього правила.

Наприклад, під час надзвичайних ситуацій представники органів влади мають керуватися спеціальним законодавством. Так, відповідно до Закону України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» органи місцевого самоврядування забезпечують організацію і проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, а також підтримання громадського порядку під час їх проведення (стаття 32). З цією метою повинні прийматися термінові рішення для виконання відповідних обов’язків органу місцевого самоврядування. Інші приклади містяться у частині 4 статті 8 та статті 10 Закону України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», статті 14 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану».

Незастосування норми про 20-денний строк допускається також, якщо спеціальний закон чітко обмежує строк прийняття певного рішення. Наприклад, Бюджетний кодекс (стаття 77) встановлює вимоги до кінцевих термінів ухвалення відповідних місцевих бюджетів (два тижні після оприлюднення державного бюджету). У цьому випадку слід керуватися нормою спеціального закону – Бюджетного кодексу. А норму частини 3 статті 15 Закону можна виконати, оприлюднивши заздалегідь попередній проект відповідного бюджету.

У частині 3 статті 15 Закону йдеться про проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, тобто нормативно-правових та індивідуально-правових актів, які приймаються органом місцевого самоврядування. Органами місцевого самоврядування відповідно до статті 140 Конституції України є: місцеві ради та виконавчі органи сільських, селищних, міських рад. Міський голова, керівники виконавчих органів рад не є органами місцевого самоврядування, а є посадовими особами місцевого самоврядування. Відповідно проекти їхніх актів не підлягають оприлюдненню відповідно до статті 15 Закону. Але такі акти повинні бути оприлюднені після їх прийняття відповідно до пункту 2 частини 1 статті 15 Закону, крім внутрішньоорганізаційних. Під внутрішньоорганізаційними актами можна розуміти всі акти, що стосуються кадрових питань, у сфері трудових відносин розпорядника, інші акти, якщо вони обмежуються внутрішньою організацією роботи розпорядника та відповідних посадових осіб. Водночас, цей виняток для внутрішньоорганізаційних актів стосується лише оприлюднення в порядку статті 15 Закону і не поширюється на надання цих актів у відповідь на запит.

Щодо проектів актів сільської, селищної, міської ради та її виконавчого комітету, то вони всі підлягають оприлюдненню відповідно до частини 3 статті 15 Закону.

У статті 15 Закону деталізується обов’язок розпорядників інформації щодо оприлюднення інформації. Ця стаття містить перелік відомостей, що підлягають обов’язковому оприлюдненню, до яких віднесено, зокрема, нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності.

Під «проектами рішень, що підлягають обговоренню» слід розуміти будь-які правові акти, для яких законом чи підзаконним актом встановлено обов’язкове винесення їх на громадське обговорення. Слід зазначити, що це положення «поглинається» частиною третьою статті 15 Закону, де йдеться про обов’язкове оприлюднення всіх проектів актів не пізніше як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.

Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом (частина 4 стаття 13 Закону).

В статті 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вказано, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема, народовладдя, гласності, підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб.

Відповідно до статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов’язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації», крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.

Закон України «Про доступ до публічної інформації» (далі – Закон) забезпечує право кожного на доступ до інформації, що знаходиться у суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес.

В частині 2 статті 20 Закону України «Про інформацію» зазначено, що будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Пунктом першим частини другої статті 55 Господарського кодексу України визначено, що суб'єктами господарювання є господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Комунальне підприємство діє на основі комунальної власності, відповідно будь-які юридичні дії з майном комунального підприємства є користуванням і розпорядженням комунальним майном. Доступ до такої інформації не може бути обмежено за частиною 5 статті 6 Закону. При цьому розголошення такої інформації не може порушувати права інших осіб, оскільки Закон прямо забороняє відносити таку інформацію до інформації з обмеженим доступом, у тому числі – до конфіденційної. Ця норма про заборону обмеження доступу стосується як розпорядження бюджетними коштами, так і володіння, користування чи розпорядження комунальним майном.

Це підтверджено Постановою пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 № 10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації».

Відповідно до частини третьої статті 78 ГКУ майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Відповідно до частини першої статті 140 ГКУ джерелами формування майна суб'єктів господарювання є, зокрема, грошові та матеріальні внески засновників; доходи від реалізації продукції (робіт, послуг); доходи від цінних паперів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів та інше.

В частині 4 статті 21 Закону України «Про інформацію» вказано, що до інформації з обмеженим доступом не можуть бути віднесені такі відомості, зокрема: щодо діяльності державних та комунальних унітарних підприємств, господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі або територіальній громаді, а також господарських товариств, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарському товариству, частка держави або територіальної громади в якому становить 100 відсотків, що підлягають обов’язковому оприлюдненню відповідно до закону; інші відомості, доступ до яких не може бути обмежено відповідно до законів та міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Комунальні підприємства створені органом місцевого самоврядування на основі комунального майна та здійснюють свою діяльність від імені територіальної громади, а тому всі прибутки, які отримано комунальними підприємствами від своєї діяльності є також власністю територіальної громади, тобто є бюджетними коштами (комунальним майном).

Відтак комунальне підприємство є розпорядником інформації щодо використання бюджетних коштів і відповідно до частини п’ятої статті 6 Закону не може бути обмежено доступ до інформації щодо розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження комунальним підприємством комунальним майном, зокрема, інформація про використання коштів, розподіл доходів від надання послуг (продукції, товарів), виплати заробітної плати працівникам, використання вкладів та дотацій з бюджетів, інші витрати, та прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно, в тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна.

Інформація про діяльність комунального підприємства, крім того, становить суспільний інтерес. Інформація стосується кожного члена територіальної громади. Зазначена інформація впливає на права, обов’язки та інтереси великого кола осіб (Постанова пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 № 10).

Таким чином, інформація, яка знаходиться у володінні комунального підприємства – розпорядника інформації, є публічною та інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).

Суб’єкти господарювання, які володіють, зокрема, інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією), зобов’язані оприлюднювати та надавати за запитами таку інформацію.

Принцип презумпції відкритості інформації зазначено у частині 2 статті 1 Закону, яка передбачає, що публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом, та в частині 2 статті 20 Закону України «Про інформацію», що будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом. Тобто, відкритість інформації визнається правилом, а обмеження доступу – винятком з цього правила. Розпорядник повинен довести, що доступ до конкретної запитуваної інформації підлягає обмеженню відповідно до умов, передбачених законом.

Для того, щоб відмова з посиланням на обмеженість доступу до інформації була правомірною, вона повинна бути обґрунтована результатами застосування «трискладового тесту».

Частиною 2 статті 6 Закону встановлено виключний перелік вимог, при дотриманні сукупності яких здійснюється обмеження доступу до інформації у кожному конкретному випадку. Якщо інформація не відповідає сукупності вимог зазначених у частині 2 статті 6 Закону, то вона не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом.

Зазначаємо, що згідно із частиною 7 статті 6 Закону обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається документ, в якому інформацію з обмеженим доступом розпорядник повинен закреслити і надати копію акту з відповідними вилученнями (частина сьома статті 6 Закону).

Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом (частина 4 стаття 13 Закону).

Відповідно до статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (далі – Закон) розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту (стаття 20 Закону).

В статті 23 Закону зазначено, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

Запитувач має право оскаржити: відмову в задоволенні запиту на інформацію; відстрочку задоволення запиту на інформацію; ненадання відповіді на запит на інформацію; надання недостовірної або неповної інформації; несвоєчасне надання інформації; невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно із статтею 24 Закону відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні, зокрема, у вчиненні таких порушень: ненадання відповіді на запит; ненадання інформації на запит; безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію; неоприлюднення інформації відповідно до статті 15 Закону; надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації; несвоєчасне надання інформації; необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом; нездійснення реєстрації документів; навмисне приховування або знищення інформації чи документів.

Особи, на думку яких їхні права та законні інтереси порушені розпорядниками інформації, мають право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення Закону, а саме: неоприлюднення інформації, обов’язкове оприлюднення якої передбачено, зокрема, законом України «Про доступ до публічної інформації», необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом, ненадання відповіді на запит на інформацію, ненадання інформації, неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання недостовірної інформації, – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частинами першою-восьмою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від шістдесяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від двадцяти до тридцяти годин.

Outdated Browser
Для комфортної роботи в Мережі потрібен сучасний браузер. Тут можна знайти останні версії.
Outdated Browser
Цей сайт призначений для комп'ютерів, але
ви можете вільно користуватися ним.
67.15%
людей використовує
цей браузер
Google Chrome
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
9.6%
людей використовує
цей браузер
Mozilla Firefox
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
4.5%
людей використовує
цей браузер
Microsoft Edge
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
3.15%
людей використовує
цей браузер
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux