Відповідно до статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір. Також в частині другій статті 7 Закону України «Про інформацію» наведено, що ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом, спосіб ознайомлення визначається самим запитувачем інформації.

Водночас Закон України «Про доступ до публічної інформації» (далі – Закон) не містить переліку способів ознайомлення запитувача інформації із запитуваною інформацією.

Частиною п’ятою статті 19 Закону зокрема, передбачено можливість зазначення у запиті лише електронної адреси. Це свідчить про можливість обрання виключно електронної форми листування з розпорядником інформації і, відповідно, отримання відповіді на запит тільки на електронну адресу.

У разі якщо запитувач просить надати відповідь на електронну адресу, розпорядник інформації повинен з дотриманням вимог діловодства оформити лист-відповідь (поставити підпис, указати посаду, дату і номер реєстрації листа) та надіслати його у сканованому вигляді на електронну адресу запитувача, враховуючи, що переведення в електронну форму (сканування) не є технічно неможливим та не покладає на розпорядника надмірний тягар, враховуючи ресурсні можливості (Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 № 10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.07.2011 № 740 «Про затвердження граничних норм витрат на копіювання та друк документів, що надаються на запит на інформацію» (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2020 № 4) гранична норма витрат на копіювання або друк копій документів формату А4 та меншого розміру (в тому числі двосторонній друк) складає не більше ніж 0,2% розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за виготовлення однієї сторінки. Формату А3 та більшого розміру (в тому числі двосторонній друк) – не більше ніж 0,3% розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за виготовлення однієї сторінки.

Витрати на копіювання або друк копій документів будь-якого формату, якщо в документах поряд з відкритою інформацією міститься інформація з обмеженим доступом, що потребує її відокремлення, приховування тощо (в тому числі двосторонній друк) складають від 0,3% до 0,5% розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за виготовлення однієї сторінки.

Витрати на виготовлення цифрових копій документів шляхом сканування складають не більше ніж 0,1% розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за сканування однієї сторінки.

Відповідно до статті 21 Закону інформація на запит надається безкоштовно. У разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов'язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк.

Розмір фактичних витрат визначається відповідним розпорядником на копіювання та друк в межах граничних норм, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк, інформація надається безкоштовно.

При наданні особі інформації про себе та інформації, що становить суспільний інтерес, плата за копіювання та друк не стягується.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (далі – Закон) розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту (стаття 20 Закону).

В статті 20 Закону зазначено, що розпорядник інформації повинен надати відповідь на запит і ця відповідь повинна бути відправлена (передана) запитувачеві не пізніше п’ятого робочого дня з дати отримання запиту. Першим днем п’ятиденного строку слід вважати перший робочий день після дати отримання запиту – за аналогією із загальними положеннями щодо обчислення строків у цивільно-правових відносинах (стаття 253 Цивільного кодексу України) та іншим законодавством (наприклад, у сфері судочинства). Це також пояснюється практичними міркуваннями, оскільки запит може надійти в кінці робочого дня. (Робочим є кожний день тижня, за винятком вихідних, святкових і неробочих днів, встановлених законодавством (статті 67, 73 Кодексу законів про працю).

Для дотримання п’ятиденного строку розпорядник зобов’язаний відправити (надіслати) відповідь не пізніше п’ятого робочого дня. Відповідь на запит, здана до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважається такою, що здана своєчасно (частина 2 стаття 255 Цивільного кодексу України). Фактично ж відповідь до запитувача надійде пізніше з урахуванням часу доставки поштою.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон забезпечує право кожного на доступ до інформації, що знаходиться у суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес.

Стаття 19 Закону визначає запит як прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Оформлення запиту може бути довільним.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту (стаття 19 Закону). Вся публічна інформація є відкритою, відсутні необхідність і юридичні підстави вимагати обґрунтування чи пояснення причини подання запиту на інформацію. Розпорядник інформації не має права вимагати пояснення чи розкриття запитувачем причин подання запиту, або того, як запитувана інформація його стосується.

Суть запиту зводиться до прохання надати інформацію, якою володіє розпорядник. Закон надає право доступу до вже існуючої інформації (документів) і не вимагає створення у відповідь на запит нової інформації. Винятком є ситуація, коли розпорядник не володіє, але повинен був би володіти певною інформацією. Якщо розпорядник зобов’язаний володіти певною інформацією, але фактично вона відсутня, то в запиті такої інформації не може бути відмовлено на підставі пункту 1 частини 1 статті 22 Закону. У статті 22 Закону визначено виключний перелік випадків, в яких розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту на інформацію. Невиконання розпорядником свого обов’язку щодо володіння певною інформацією не повинно призводити до відмови в задоволенні запиту і порушення прав особи на доступ до інформації.

Закон не визначає запит як окремий документ, натомість розглядає його як набір даних для отримання публічної інформації у відповідь.

На відміну від звернення, які повторно від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання не розглядаються, Закон не обмежує запитувача в кількості поданих запитів, зокрема, і на повторне подання запиту на одне й те питання і від тієї самої особи.

Не допускається дискримінація запитувачів за певними ознаками, які відомі розпоряднику, зокрема, за місцезнаходженням (проживання) та ін.

Розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту (стаття 20 Закону).

Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом (частина 4 стаття 13 Закону).

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Доступ до публічної інформації здійснюється на принципах прозорості та відкритості діяльності суб’єктів владних повноважень (стаття 4 Закону України «Про доступ до публічної інформації» – далі Закон).

В статті 5 Закону зазначено, що доступ до інформації забезпечується шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних вебсайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному вебпорталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; надання інформації за запитами на інформацію.

У статті 15 Закону деталізується обов’язок розпорядників інформації щодо оприлюднення інформації. Ця стаття містить як перелік відомостей, що підлягають обов’язковому оприлюдненню, так і порядок та вимоги до такого оприлюднення.

Цей перелік інформації, що підлягає оприлюдненню, є мінімальним – розпорядник може оприлюднювати іншу визначену ним інформацію.

Інформація, передбачена частиною першою статті 15 Закону (зокрема, про організаційну структуру, повноваження та фінансові ресурси розпорядника інформації; нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії, крім внутрішньо організаційних, прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню; перелік та умови отримання послуг, що надаються розпорядником, форми і зразки документів; порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень розпорядників інформації, дій чи бездіяльності; інформацію про систему обліку, види інформації, яку зберігає розпорядник; перелік наборів даних, що оприлюднюються у формі відкритих даних тощо) підлягає обов’язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п’яти робочих днів з дня затвердження документа.

Проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 10 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.

Визначені у пункті 5 частини першої статті 13 цього Закону державні чи комунальні підприємства, державні чи комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, щомісяця (не пізніше 5 числа наступного місяця) та за підсумками року (не пізніше 1 лютого наступного року) оприлюднюють на своєму офіційному вебсайті інформацію про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради, із зазначенням дати оприлюднення і оновлення такої інформації.

Невідкладному оприлюдненню підлягає будь-яка інформація про факти, що загрожують життю, здоров'ю та/або майну осіб, і про заходи, які застосовуються у зв'язку з цим.

Розпорядники інформації можуть оприлюднювати публічну інформацію на своєму офіційному вебсайті, у власних офіційних друкованих виданнях та/або у медіа на підставі договорів про висвітлення діяльності, укладених із суб’єктами у сфері медіа.

У разі наявності у розпорядника інформації офіційного вебсайту така інформація обов’язково оприлюднюється із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.

Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом (частина 4 статті 13 Закону).

Закон України «Про доступ до публічної інформації» (далі – Закон) забезпечує право кожного на доступ до інформації, що знаходиться у суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес.

В частині 2 статті 20 Закону України «Про інформацію» зазначено, що будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Пунктом першим частини другої статті 55 Господарського кодексу України (далі – ГКУ) визначено, що суб'єктами господарювання є господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Комунальне підприємство діє на основі комунальної власності, відповідно будь-які юридичні дії з майном комунального підприємства є користуванням і розпорядженням комунальним майном. Доступ до такої інформації не може бути обмежено за частиною 5 статті 6 Закону. При цьому розголошення такої інформації не може порушувати права інших осіб, оскільки Закон прямо забороняє відносити таку інформацію до інформації з обмеженим доступом, у тому числі – до конфіденційної. Ця норма про заборону обмеження доступу стосується як розпорядження бюджетними коштами, так і володіння, користування чи розпорядження комунальним майном.

Це підтверджено Постановою пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 № 10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації».

Відповідно до частини третьої статті 78 ГКУ майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Відповідно до частини першої статті 140 ГКУ джерелами формування майна суб'єктів господарювання є, зокрема, грошові та матеріальні внески засновників; доходи від реалізації продукції (робіт, послуг); доходи від цінних паперів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів та інше.

В частині 4 статті 21 Закону України «Про інформацію» вказано, що до інформації з обмеженим доступом не можуть бути віднесені такі відомості, зокрема: щодо діяльності державних та комунальних унітарних підприємств, господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі або територіальній громаді, а також господарських товариств, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарському товариству, частка держави або територіальної громади в якому становить 100 відсотків, що підлягають обов’язковому оприлюдненню відповідно до закону; інші відомості, доступ до яких не може бути обмежено відповідно до законів та міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Комунальні підприємства створені органом місцевого самоврядування на основі комунального майна та здійснюють свою діяльність від імені територіальної громади, а тому всі прибутки, які отримано комунальними підприємствами від своєї діяльності є також власністю територіальної громади, тобто є бюджетними коштами (комунальним майном).

Відтак комунальне підприємство є розпорядником інформації щодо використання бюджетних коштів і відповідно до частини п’ятої статті 6 Закону не може бути обмежено доступ до інформації щодо розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження комунальним підприємством комунальним майном, зокрема, інформація про використання коштів, розподіл доходів від надання послуг (продукції, товарів), виплати заробітної плати працівникам, використання вкладів та дотацій з бюджетів, інші витрати, та прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно, в тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна.

Інформація про діяльність комунального підприємства, крім того, становить суспільний інтерес. Інформація стосується кожного члена територіальної громади. Зазначена інформація впливає на права, обов’язки та інтереси великого кола осіб (Постанова пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 № 10).

Таким чином, інформація, яка знаходиться у володінні комунального підприємства – розпорядника інформації, є публічною та інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).

Суб’єкти господарювання, які володіють, зокрема, інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією), зобов’язані оприлюднювати та надавати за запитами таку інформацію.

Принцип презумпції відкритості інформації зазначено у частині 2 статті 1 Закону, яка передбачає, що публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом, та в частині 2 статті 20 Закону України «Про інформацію», що будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом. Тобто, відкритість інформації визнається правилом, а обмеження доступу – винятком з цього правила. Розпорядник повинен довести, що доступ до конкретної запитуваної інформації підлягає обмеженню відповідно до умов, передбачених законом.

Для того, щоб відмова з посиланням на обмеженість доступу до інформації була правомірною, вона повинна бути обґрунтована результатами застосування «трискладового тесту».

Частиною 2 статті 6 Закону встановлено виключний перелік вимог, при дотриманні сукупності яких здійснюється обмеження доступу до інформації у кожному конкретному випадку. Якщо інформація не відповідає сукупності вимог зазначених у частині 2 статті 6 Закону, то вона не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом.

Згідно із частиною 8 статті 6 Закону обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ.

Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом (частина 4 стаття 13 Закону).

У статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (далі – Закон) визначено виключний перелік випадків, в яких розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту на інформацію. При цьому, частиною 2 статті 6 Закону встановлено виключний перелік вимог, при дотриманні сукупності яких здійснюється обмеження доступу до інформації.

Відповідно до частини 2 статті 22 Закону відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

В статті 23 Закону зазначено, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

Запитувач має право оскаржити: відмову в задоволенні запиту на інформацію; відстрочку задоволення запиту на інформацію; ненадання відповіді на запит на інформацію; надання недостовірної або неповної інформації; несвоєчасне надання інформації; невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Згідно із статтею 24 Закону відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні, зокрема, у вчиненні таких порушень: ненадання відповіді на запит; ненадання інформації на запит; безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію; неоприлюднення інформації відповідно до статті 15 Закону; надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації; несвоєчасне надання інформації; необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом; нездійснення реєстрації документів; навмисне приховування або знищення інформації чи документів.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Особи, на думку яких їхні права та законні інтереси порушені розпорядниками інформації, мають право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 212³ Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення Закону, а саме: неоприлюднення інформації, обов’язкове оприлюднення якої передбачено, зокрема, законом України «Про доступ до публічної інформації», необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом, ненадання відповіді на запит на інформацію, ненадання інформації, неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання недостовірної інформації, – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частинами першою-восьмою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від шістдесяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від двадцяти до тридцяти годин.