Відповідно до підпункту 24 пункту 10 Загального положення про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації юридична служба органу виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2008 року № 1040, юридична служба органу виконавчої влади відповідно до покладених на неї завдань забезпечує в установленому порядку представлення інтересів органу виконавчої влади в судах та інших органах.

Поряд з цим, підпунктом 17 пункту 10 зазначеного вище Положення передбачено, що юридична служба органу виконавчої влади здійснює методичне керівництво правовою роботою на підприємстві, що належить до сфери його управління, перевіряє стан правової роботи та подає пропозиції на розгляд керівника органу виконавчої влади щодо її поліпшення, усунення недоліків у правовому забезпеченні діяльності органу, вживає заходів до впровадження новітніх форм і методів діяльності юридичної служби, виконання актів Мін'юсту та його територіальних органів.

Повідомляємо, що у разі відсутності в складі Видавництва юридичної служби або посади юрисконсульта, Підприємство має право отримувати юридичні послуги на підставі відповідних договорів з юридичними компаніями або на підставі трудових угод, укладених з громадянами, що мають відповідну фахову освіту.

Звертаємо увагу на те, що відповідно до положень Господарського кодексу України, Статуту Видавництва та Контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, укладеного з Вами, орган управління майном не має права втручатися в оперативну і господарську діяльність Видавництва. Натомість, керівник Підприємства несе персональну відповідальність за додержання договірної, фінансової дисципліни Видавництва, діє без довіреності від імені Видавництва та представляє його в усіх установах та організаціях, а також зобов’язаний безпосередньо і через адміністрацію Підприємства здійснювати поточне управління Видавництвом.

З урахуванням зазначеного вище, повідомляємо, що юридичний відділ Держкомтелерадіо України не має повноважень щодо забезпечення представництва інтересів Видавництва в судах та інших органах. Разом з цим, готовий надати методичну та консультаційну допомогу у вирішенні порушених у листі питань.

Відповідно до частини 2 статті 222 Господарського кодексу України (далі – ГКУ) у разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб'єкт господарювання, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією.

Якщо у місячний строк претензія без належних підстав буде відхилена повністю або частково, залишена без відповіді, суб’єкт господарювання, чиї права або законні інтереси порушено, має право звернутися до суду із відповідним позовом.

Порядок підготовки, пред’явлення, форма і зміст претензій і позовних заяв (зокрема, в порядку господарського судочинства) детально наведений у Методичних рекомендаціях щодо вимог претензійно-позовних документів на підприємствах, установах, організаціях, які входять до сфери управління Держкомтелерадіо, що затверджені Наказом Держкомтелерадіо України від 08.02.2011 № 25 та оприлюднені на вебсайті Держкомтелерадіо України у розділі «Правове забезпечення» (рубрика «Взаємодія з юридичними службами»).

Повідомляємо, що у разі відсутності в складі Видавництва юридичної служби або посади юрисконсульта, Підприємство має право отримувати юридичні послуги на підставі відповідних договорів з юридичними компаніями або на підставі трудових угод, укладених з громадянами, що мають відповідну фахову освіту.

Звертаємо увагу на те, що відповідно до положень ГКУ, Статуту Підприємства, затвердженого Наказом Держкомтелерадіо України, та Контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, орган управління майном не має права втручатися в оперативну і господарську діяльність Видавництва. Натомість, керівник Підприємства несе персональну відповідальність за додержання договірної, фінансової дисципліни Видавництва, діє без довіреності від імені Видавництва та представляє його в усіх установах та організаціях, а також зобов’язаний безпосередньо і через адміністрацію Підприємства здійснювати поточне управління Видавництвом.

Враховуючи вищезазначене, у разі невиконання контрагентами вимог договорів, про які йде мова у Ваших зверненнях, вважаємо за доцільне в порядку досудового врегулювання спору пред’явити до них відповідні претензії, а згодом, за необхідності, направити позовні заяви до господарського суду.

Крім того, вважаємо за доцільне переглянути стан виконання всіх договорів, укладених з Видавництвом (зокрема, договорів оренди державного майна), та у разі невиконання або неналежного їх виконання з боку контрагентів, вжити всіх необхідних заходів щодо погашення заборгованості та розірвання таких договорів у встановленому законодавством порядку.

Держкомтелерадіо України, зі свого боку, в межах повноважень готовий надавати Видавництву консультаційно-методичну допомогу в розв’язанні питань, порушених у Ваших зверненнях.

Правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності визначені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Абзацом п’ятим статті 12 цього Закону визначено, що регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності – у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами.

Таким чином, якщо в районі «...» області виходить в світ друкований засіб масової інформації, засновником (співзасновником) якого виступає відповідна районна рада, то регуляторні акти, прийняті цим органом місцевого самоврядування та його посадовими особами, підлягають офіційному оприлюдненні в цьому комунальному друкованому засобі масової інформації.

Що ж стосується офіційного оприлюднення регуляторних актів, прийнятих іншими органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами, то такі акти підлягають оприлюдненню в друкованих засобах масової інформації, засновниками (співзасновниками) яких виступають саме ці органи, а у разі відсутності таких ЗМІ – у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами.

Поряд з цим, повідомляємо, що відповідно до статті 31 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» виробничі, майнові та фінансові відносини засновника (співзасновників), редакції, видавця, розповсюджувача друкованого засобу масової інформації будуються на основі чинного законодавства і договору.

Нормативну базу з порушеного питання складають Закони України «Про телебачення і радіомовлення», «Про мораторій на відчуження від редакцій державних та комунальних засобів масової інформації приміщень та майна» та «Про посилення захисту майна редакцій засобів масової інформації, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, творчих спілок».

Зазначаємо, що відповідно до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» державними та комунальними телерадіоорганізаціями є зареєстровані у встановленому законодавством порядку юридичні особи, які на підставі виданої Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення ліцензії на мовлення створюють або комплектують та/чи пакетують телерадіопрограми і/або передачі та розповсюджують їх за допомогою технічних засобів мовлення.

Законом України «Про мораторій на відчуження від редакцій державних та комунальних засобів масової інформації приміщень та майна», дія якого спрямована на запобігання зловживанням, усунення порушень і недопущення відчуження приміщень та майна редакцій державних та комунальних засобів масової інформації, встановлено, що тимчасово, до набрання чинності законом про реформування державних та комунальних засобів масової інформації, встановлюється мораторій на відчуження приміщень та майна редакцій державних та комунальних засобів масової інформації. Мораторій на відчуження зазначених приміщень та майна не поширюється на приміщення та майно редакцій державних та комунальних засобів масової інформації, що перебувають у податковій заставі або під адміністративним арештом активів. Також, вказаним законом тимчасово, до набрання чинності законом про реформування державних та комунальних засобів масової інформації, встановлюється мораторій на передачу зазначених приміщень та майна в оренду чи інше користування фізичним і юридичним особам.

Законом України «Про посилення захисту майна редакцій засобів масової інформації, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, творчих спілок», дія якого спрямована на запобігання зловживанню та попередження порушень при відчуженні нерухомого майна, виселення редакцій засобів масової інформації, друкарень, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, творчих спілок з приміщень, якими вони користуються для здійснення своєї діяльності, передбачено заборону відчуження приміщень, в яких перебувають редакції засобів масової інформації, друкарні, видавництва, книгарні, підприємства книгорозповсюдження, засновниками яких є органи державної влади, місцевого самоврядування, об’єднання громадян, державні науково-дослідні установи, навчальні заклади, трудові колективи, а також творчі спілки. Під відчуженням приміщень розуміється укладення та виконання договорів купівлі-продажу, застави, іпотеки, внесення їх до статутних капіталів (фондів) суб’єктів господарювання, інших цивільно-правових актів, які передбачають перехід права власності або користування до інших юридичних та фізичних осіб, а також продаж майна під час провадження у справі про банкрутство.

Наведену інформацію просимо прийняти до відома та у разі виникнення спірних майнових питань негайно звертатися до Держкомтелерадіо України за правовою допомогою.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» редакція або інша установа, що виконує її функції:

• за дорученням засновника (співзасновників) здійснює підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації;
• на підставі свого статуту діє та реалізує програму друкованого засобу масової інформації, затверджену засновником (співзасновниками).

Редакція друкованого засобу масової інформації набуває статусу юридичної особи з дня державної реєстрації, яка здійснюється відповідно до чинного законодавства України.

До суб'єктів діяльності друкованих засобів масової інформації відповідно до статті 7 цього Закону належать засновник (співзасновники) друкованого засобу масової інформації, його редактор (головний редактор), редакційна колегія, редакція, трудовий колектив редакції, журналістський колектив, журналіст, автор, видавець, розповсюджувач.

Засновник (співзасновники) може об'єднувати в одній особі редакцію, видавця, розповсюджувача.

Таким чином, редакція друкованого засобу масової інформації може функціонувати:

• як окрема юридична особа, яка діє на підставі свого статуту та утворена з метою підготовки та видання у світ друкованого засобу масової інформації;
• в складі юридичної особи – засновника, шляхом створення структурного підрозділу, наділеного відповідними повноваженнями.

Творча відпустка надається на підставі статті 16 Закону України «Про відпустки» для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників та в інших випадках, передбачених, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 19.01.1998 № 45 «Про затвердження умов, тривалості, порядку надання та оплати творчих відпусток».

Відповідно до Умов, тривалості, порядку надання та оплати творчих відпусток, затверджених вищезазначеною постановою, творчі відпустки надаються працівникам підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності за основним місцем їх роботи для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата або доктора наук, для написання підручника, а також монографії, довідника тощо (далі – наукова праця).

Творча відпустка для написання підручника чи наукової праці тривалістю до трьох місяців надається працівнику, який успішно поєднує основну діяльність із творчою роботою.

Така відпустка надається на підставі заяви працівника та довідки видавництва про включення підручника чи наукової праці до плану випуску видань на поточний рік.

Творчі відпустки надаються працівникам поряд з іншими відпустками передбаченими законодавством і оформлюються наказом власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації.

Таким чином, творча відпустка, зокрема, для написання такої наукової праці як довідник, надається за наявності наступних умов:

• заяви працівника;
•  довідки видавництва про включення наукової праці до плану випуску видань на поточний рік;  

  • успішного поєднання основної роботи працівника із творчою роботою.

Звертаємо увагу на те, що відповідно до статті 1 Закону України «Про видавничу справу» видавництвом є – спеціалізоване підприємство, основним видом діяльності якого є підготовка і випуск у світ видавничої продукції.

Крім того, при наданні творчої відпустки варто звернути увагу на наступне:

• для надання творчої відпустки повної тривалості не має значення строк безперервної роботи працівника на підприємстві, установі, організації;
• творча відпустка не подовжується на святкові та неробочі дні. Не відбувається продовження або перенесення творчої відпустки і в тому випадку, якщо вона співпадає із періодом тимчасової непрацездатності працівника;
• виплата компенсації за невикористані дні творчої відпустки не проводиться;
• оплачувана творча відпустка надається лише за основним місцем роботи;
• розрахунок середньої заробітної плати для оплати періоду творчої відпустки здійснюється на загальних підставах.

Згідно зі статтею 55 Господарського кодексу України (далі – ГКУ) суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб'єктами господарювання є:

1) господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Відповідно до статті 56 ГКУ суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства.

Статтею 59 цього Кодексу передбачено, що разі злиття суб'єктів господарювання усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарювання, що утворений внаслідок злиття.

Звертаємо увагу на те, що відповідно до статті 1 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» під друкованими засобами масової  інформації (пресою) в Україні розуміються періодичні і такі,  що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про видавничу справу» видання – це твір (документ), який пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений друкуванням, тисненням або іншим способом, містить інформацію, призначену для поширення, і відповідає вимогам державних стандартів, інших нормативно-правових актів щодо видавничого оформлення, поліграфічного і технічного виконання.

Таким чином, друкований засіб масової інформації (газета) не є юридичною особою (суб’єктом господарювання) і до неї не може бути застосована процедура реорганізації (в тому числі злиття), передбачена Господарським кодексом України.

Разом з цим, у випадку, якщо редакція зазначеного друкованого засобу масової інформації має статус юридичної особи та заснована тим самим власником (власниками майна або уповноваженим ним (ними) органом), що і редакція радіомовлення, то цей власник має право в порядку, визначеному законодавством України, прийняти рішення про реорганізацію (злиття) юридичних осіб, засновником яких він виступає.

Що стосується внесення змін до ліцензії на право користування каналами мовлення, то відповідно до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» ліцензування телерадіомовлення здійснює Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення.

Згідно з пунктом 1 Порядку обчислення стажу роботи для встановлення щомісячної надбавки за вислугу років і призначення пенсій журналістам державних і комунальних засобів масової інформації та державних інформаційних агентств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 березня 1999 року № 377 «Про реалізацію статей 14 і 16 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», до стажу роботи, що дає право на встановлення щомісячної надбавки за вислугу років і призначення пенсій журналістам державних і комунальних засобів масової інформації, зараховується стаж роботи на посадах, зазначених у переліку, затвердженому цією постановою, а також на посадах журналістів державних інформаційних агентств, зазначених у додатку 1, а саме:

• до 1 серпня 1990 року – у засобах масової інформації, засновниками яких були партійні, комсомольські та профспілкові організації;
• до 23 серпня 1991 року – у засобах масової інформації, засновниками яких були органи державної влади колишньої УРСР та інших республік СРСР, а також органи державної влади та військові формування колишнього СРСР (додаток 2);
• з 24 серпня 1991 року – у засобах масової інформації, засновниками (співзасновниками) яких є (були) органи державної влади або органи місцевого самоврядування;

стаж державної служби, обчислений відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1994 року № 283.

Абзацом п'ятим пункту 2 цього Порядку передбачено, що до стажу роботи журналістів, які працювали (працюють) у державних і комунальних засобах масової інформації, зазначених у пункті 1 цього Порядку, включається також час військової служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях.

Враховуючи вищезазначене, до журналістського стажу роботи в державних і комунальних засобах масової інформації зараховується час військової служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях незалежно від того, чи працював журналіст до призову на військову службу та одразу після звільнення з військової служби на посаді журналіста засобу масової інформації.

З метою попередження порушень при відчуженні нерухомого майна та виселення видавництв сфери управління Держкомтелерадіо України з займаних приміщень керівникам державних видавництв слід врахувати у роботі наступну інформацію.

Нормативну базу з порушеного питання складають Закони України «Про видавничу справу» і «Про посилення захисту майна редакцій засобів масової інформації, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, творчих спілок», постанова Верховної Ради України від 16 січня 2009 року № 901-VI «Про запровадження мораторію на виселення редакцій друкованих засобів масової інформації, закладів культури, у тому числі бібліотек, видавництв, книгарень, підприємств з розповсюдження книг та преси».

Зазначаємо, що відповідно до Закону України «Про видавничу справу» видавництвом є підприємство, основним видом діяльності якого є підготовка і випуск у світ видавничої продукції.

Законом України «Про посилення захисту майна редакцій засобів масової інформації, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, творчих спілок», дія якого спрямована на запобігання зловживанню та попередження порушень при відчуженні нерухомого майна, виселення редакцій засобів масової інформації, друкарень, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, творчих спілок з приміщень, якими вони користуються для здійснення своєї діяльності, передбачено заборону відчуження приміщень, в яких перебувають редакції засобів масової інформації, друкарні, видавництва, книгарні, підприємства книгорозповсюдження, засновниками яких є органи державної влади, місцевого самоврядування, об’єднання громадян, державні науково-дослідні установи, навчальні заклади, трудові колективи, а також творчі спілки. Під відчуженням приміщень розуміється укладення та виконання договорів купівлі-продажу, застави, іпотеки, внесення їх до статутних капіталів (фондів) суб’єктів господарювання, інших цивільно-правових актів, які передбачають перехід права власності або користування до інших юридичних та фізичних осіб, а також продаж майна під час провадження у справі про банкрутство.

Наведену інформацію просимо прийняти до відому, та у разі виникнення спірних майнових питань негайно звертатися до Держкомтелерадіо України за правовою допомогою.

У зв’язку з неодноразовими зверненнями до Держкомтелерадіо України керівників підвідомчих підприємств, установ та організацій щодо скорочення робочого тижня та зменшення розміру заробітної плати працівникам, та з метою уникнення порушень трудового законодавства, Комітет надає наступну інформацію.

Існує відмінність між меншою нормою робочого часу, скороченою тривалістю робочого часу та роботою на умовах неповного робочого часу.

Відповідно до частини другої статті 50 Кодексу законів про працю України підприємства та організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено у частині першій цієї статті, тобто менше 40 годин на тиждень. Враховуючи те, що колективним договором встановлюється інша норма тривалості робочого часу, оплата за цю норму має провадитися за повною тарифною ставкою (денною), за повним окладом.

Робота зі скороченою тривалістю робочого часу передбачена статтею 51 КЗпП України. Скорочена тривалість робочого часу означає, що час, протягом якого працівник має виконувати трудові обов'язки, скорочується, але працівник має право на оплату праці в розмірі повної тарифної ставки, повного окладу.

Відповідно до статті 56 Кодексу законів про працю України за угодою між працівником і власником або уповноваженим органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

Частиною 2 статті 56 Кодексу законів про працю України встановлено, що оплата праці в цих випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

Нормальна і скорочена тривалість робочого часу встановлюється нормативними актами, у томі числі локальними нормативними актами. Неповний робочий час відрізняється від скороченого робочого часу розміром оплати праці. За відпрацьований нормальний чи скорочений робочий час працівнику при почасовій заробітній платі виплачується повна, встановлена у відповідному порядку тарифна ставка (посадовий оклад). При неповному робочому часі, якщо встановлена почасова форма оплати, працівнику виплачується відповідна частина тарифної ставки (посадового окладу).

Неповний робочий час може встановлюватися шляхом зменшення тривалості щоденної роботи, кількості днів роботи протягом тижня чи одночасно шляхом зменшення і кількості годин роботи упродовж дня, і кількості робочих днів впродовж тижня.

Власник має право на встановлення неповного робочого часу без погодження працівників. При цьому, необхідно дотримуватись процедури зміни істотних умов праці, як це передбачено статтею 32 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до частини 3 статті 32 Кодексу законів про працю України, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці – систем та розмірів оплати праці, пільг,  режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших – працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. У разі незгоди працівника на продовження роботи в нових умовах трудовий договір припиняється згідно з пунктом 6 статті 36 КЗпП України.

Слід зазначити, що змінювати істотні умови праці власник має право лише при наявності змін в організації виробництва і праці.

Відповідно до пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» зміни в організації виробництва – це введення бригадної форми організації праці замість індивідуальної і навпаки, впровадження нової техніки та технологій виробництва, освоєння нових методів праці тощо.

Слід зауважити, що термін «зміни в організації виробництва і праці» використовується не тільки у частині 3 статті 32 КЗпП, а й в статті 40 КЗпП. 

Так, зокрема, скорочення штату чи чисельності хоч би на одну штатну одиницю стаття 40 КЗпП безумовно визнає одним з окремих випадків змін в організації виробництва і праці.

Неповний робочий час може встановлюватись на певний період (на визначений строк) або без обмеження строком. В останньому випадку власник не позбавляється права змінити тривалість неповного робочого часу чи замінити його на повний за умови, що на підприємстві, в установі, організації провадяться зміни в організації виробництва і праці, і з додержанням процедури, передбаченої частиною 3 статті 32 Кодексу законів про працю України.

Враховуючи все вищевикладене, наголошуємо на безумовному дотриманні трудового законодавства на ваших підприємствах, установах, організаціях.

Держкомтелерадіо  України інформує книговидавців про зміни до законодавства України щодо  пільгового оподаткування суб’єктів видавничої справи.

Так, зокрема, 06.08.2011 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» від 07.07.2011 року № 3609-VI (у підпункті 197.1.25 пункту 197.1 статті 197 Податкового кодексу України слова «крім видань еротичного характеру» замінено словами «(крім видань еротичного характеру)». Зазначені зміни зумовлені різним трактуванням норм підпункту 197.1.25 пункту 197.1 статті 197 Податкового кодексу України суб’єктами господарювання та контролюючими органами (суб’єкти господарювання вважали, що положення зазначеної норми поширюються на періодичні видання друкованих засобів масової інформації та книжки, учнівські зошити, підручники та навчальні посібники іноземного виробництва).

Після набрання чинності згаданого вище Закону, підпункт 197.1.25 пункту 197.1 статті 197 Податкового кодексу України має наступну редакцію: «постачання (передплати) періодичних видань друкованих засобів масової інформації та книжок (крім видань еротичного характеру), учнівських зошитів, підручників та навчальних посібників вітчизняного виробництва, словників українсько-іноземної або іноземно-української мови, доставки таких періодичних видань друкованих засобів масової інформації на митній території України».

В абзаці 3 пункту 5 Розділу ІІ додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 № 71 передбачається, що державні та комунальні телерадіоорганізації нараховують і виплачують винагороду (роялті) з доходів, зазначених в абзаці 2 цього пункту, і не можуть використовувати для її виплати кошти державного бюджету. Разом з цим, в абзаці 2 згаданого пункту встановлено, що винагорода (роялті) згідно з розділом І цього додатка нараховується і виплачується суб’єктам комерційного використання з доходів, що одержані ними з того виду діяльності, у процесі якої здійснювалося пряме чи опосередковане комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань.

Державні телерадіоорганізації отримують кошти загального фонду державного бюджету на виробництво і розповсюдження програм згідно з державним замовленням, та наповнюють певну частку спеціального фонду державного бюджету за рахунок трансляції програм поза межами державного замовлення (реклама, інші програми комерційного характеру).

Звертаємо увагу на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.1999 № 969 затверджено перелік платних послуг, що можуть надаватися установами і організаціями телебачення і радіомовлення, заснованими на державній формі власності.

Враховуючи вищевикладене, виплата зазначеної винагороди має здійснюватися за рахунок власних надходжень телерадіокомпаній, які отримані від надання платних послуг та одержані з того виду діяльності, у процесі якої здійснюється використання об’єктів суміжних прав. Власні надходження бюджетних установ використовуються відповідно до закону про державний бюджет на відповідний рік.

Що стосується порядку укладання ліцензійних договорів на використання об’єктів інтелектуальної власності та виплати відповідної винагороди повідомляємо, що організації мовлення як суб’єкти суміжних прав на підставі статті 452 Цивільного кодексу України (далі – Кодекс) мають:

1) право на використання передачі (програми) мовлення;

2) виключне право дозволяти використання передачі (програми) мовлення;

3) право перешкоджати неправомірному використанню передачі (програми) мовлення, у тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Згідно зі статтею 455 Кодексу, статтею 41 Закону України «Про авторське право і суміжні права» використання передачі (програми) організації мовлення є:

1) здійснення (трансляція, ретрансляція) передачі (програми) організації мовлення;

2) записування (фіксування) передачі (програми) організації мовлення, якщо таке записування дає можливість сприйняття, відтворення та здійснення її за допомогою технічних засобів;

3) відтворення запису передачі (програми) організації мовлення;

4) представлення передачі (програми) організації мовлення публіці у місці, де встановлено вхідну плату.

Отже, організації мовлення як суб’єкти суміжних прав мають виключне право надавати дозвіл на використання своїх передач (програм) мовлення іншим особам, у тому числі іншим організаціям мовлення.

Умови надання дозволу на використання передачі (програми) мовлення визначаються ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог глави 75 Кодексу та Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Такий договір відповідно до статті 1107 Кодексу має укладатися у письмовій формі, а його обов’язковою умовою, має бути, зокрема, розмір, порядок та строки виплати винагороди за використання передачі (програми) мовлення (частина 3 статті 1109 Кодексу).

Розміри винагороди (роялті) за використання творів, виконань, фонограм, відеограм передбачені постановами Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 № 71 та від 18.01.2003 № 72.

Згідно із пунктом 7 додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 № 71 уповноважені організації колективного управління за погодженням з особами, які згідно із законодавством у сфері авторського права і суміжних прав можуть управляти майновими правами на зазначені об’єкти суміжних прав, мають право зменшувати розмір винагороди (роялті), залежно від характеру комерційного використання фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань. На підставі пункту 5 примітки до додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 № 72 винагорода (роялті) нараховується і виплачується залежно від тривалості публічного виконання, публічного показу, публічного сповіщення або ретрансляції творів науки, літератури і мистецтва.

Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України «Про авторське право і суміжні права» організації колективного управління можуть погоджувати з особами, які використовують об’єкти авторського права і (або) суміжних прав, розмір винагороди під час укладання договору, тому у кожному конкретному випадку, доцільно узгоджувати з організацією колективного управління (уповноваженою організацією колективного управління) розмір винагороди, враховуючи вищезазначені норми законодавства.

Додатково зазначаємо, що з Рекомендаціями для телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги щодо публічного використання об’єктів авторського права і суміжних прав можливо ознайомитися на вебсайті Державної служби інтелектуальної власності України.

Відповідно до частини 2 статті 16 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» (далі – Закон про державну підтримку) при нарахуванні пенсії журналісту державного або комунального засобу масової інформації (далі – ЗМІ) застосовуються норми, методика та порядок  нарахування пенсії державному службовцю.

Статтею 14 Закону про державну підтримку передбачено, що прирівняння розміру заробітної плати журналіста державного або комунального ЗМІ до середньої заробітної плати працівника відповідної кваліфікації та посадового рівня органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, який є засновником (співзасновником) засобу масової інформації, здійснюється за методикою та в порядку, які визначаються Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 15.03.1999 № 337 «Про реалізацію статей 14 і 16 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» (далі – Постанова) затверджений Порядок оплати праці журналістів державних і комунальних засобів масової інформації.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку щомісячна надбавка за вислугу років журналістам державних і комунальних засобів масової інформації встановлюється у затверджених розмірах залежно від стажу роботи, визначеного згідно з Порядком обчислення стажу роботи для встановлення щомісячної надбавки за вислугу років і призначення пенсій журналістам державних і комунальних засобів масової інформації та державних інформаційних агентств, затвердженим цією Постановою (далі – Порядок обчислення стажу).

Відповідно до пункту 1 Порядку обчислення стажу до стажу роботи, що дає право на встановлення щомісячної надбавки за вислугу років і призначення пенсій журналістам державних і комунальних ЗМІ, зараховується стаж роботи на посадах, зазначених у Переліку посад журналістів державних і комунальних засобів масової інформації, які прирівнюються до посад керівних працівників, спеціалістів секретаріату (апарату) відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування, затвердженому цією Постановою (далі – Перелік посад), а саме:

• до 01.08.1990 – у засобах масової інформації, засновниками яких були партійні, комсомольські та профспілкові організації;
• до 23.08.1991 – у засобах масової інформації, засновниками яких були органи державної влади колишньої УРСР та інших республік СРСР, а також органи державної влади та військові формування колишнього СРСР (додаток 2 до Постанови);
• з 24.08.1991 – у засобах масової інформації, засновниками (співзасновниками) яких є (були) органи державної влади або органи місцевого самоврядування;
• стаж державної служби, обчислений відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283.

Звертаємо увагу на те, що право для встановлення надбавки за вислугу років та призначення пенсії журналісту відповідно до частини 2 статті 16 Закону про державну підтримку визначається залежно від факту роботи в державних чи комунальних ЗМІ на момент звернення.

Разом з цим, повідомляємо, що чинним законодавством не встановлено вимог обов’язкового зарахування журналістів до штату засобів масової інформації.

Таким чином, до стажу, необхідного для призначення пенсії журналісту в порядку, передбаченому частиною 2 статті 16 Закону про державну підтримку, можуть зараховуватись періоди роботи журналіста у відповідних засобах масової інформації на позаштатних засадах або за сумісництвом.

Водночас, оскільки заробітна плата журналіста державного або комунального ЗМІ формується частково за рахунок їх засновників (співзасновників) з державного і комунального бюджетів (а це є обов’язковою умовою віднесення їх до таких ЗМІ), а пенсія виплачується також за рахунок відрахувань до Пенсійного фонду з державного бюджету та відрахувань з фонду заробітної плати, законодавством не передбачено включення авторської винагороди (гонорару) до складу заробітку, з якого визначається пенсія в порядку частини 2 статті 16 Закону про державну підтримку.

Звертаємо Вашу увагу на те, що пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2000 № 865 «Про деякі питання вдосконалення визначення розміру заробітку для обчислення пенсії» установлено, що посадовий оклад, надбавка за ранг або кваліфікаційні класи, класний чин або спеціальні звання, вислугу років враховуються в розмірах, встановлених на момент призначення пенсії. Інші виплати, що включаються в заробіток для обчислення пенсії – надбавки, премії, доплата за науковий ступінь – визначаються за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі. Середньомісячна сума зазначених виплат за 24 або 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми цих виплат за 24 календарні місяці роботи підряд перед зверненням за пенсією чи за 60 календарних місяців роботи підряд відповідно на 24 або на 60.

Поряд з цим, повідомляємо, що відповідно до пункту 3 Порядку обчислення стажу документами для визначення стажу роботи журналіста є трудова книжка та інші документи, які відповідно до законодавства підтверджують стаж роботи.

Отже, питання щодо зарахування конкретних періодів роботи до стажу, що дає право на призначення пенсії в порядку, визначеному частиною 2 статті 16 Закону про державну підтримку, має вирішуватись на підставі копії трудової книжки та інших документів, які підтверджують стаж роботи.

Відповідно до статті 55 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», ефірний час для проведення передвиборної агітації за рахунок і в межах коштів відповідного місцевого бюджету, отриманих як цільова субвенція з Державного бюджету України, що виділяються на підготовку і проведення виборів, надається державними та комунальними телерадіоорганізаціями між дев'ятнадцятою і двадцять третьою годинами за київським часом.

Порядок надання ефірного часу кандидатам, їх довіреним особам, уповноваженим особам місцевих організацій партій (блоків) за рахунок і в межах коштів відповідного місцевого бюджету, отриманих як цільова субвенція з Державного бюджету України, що виділяються на підготовку та проведення виборів, встановлюється територіальною виборчою комісією у порядку жеребкування не пізніш як за 35 днів до дня виборів. Жеребкування проводиться за участю уповноважених осіб місцевих організацій партій (блоків), кандидатів у депутати, кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови або їх довірених осіб.

Результати жеребкування, проведеного відповідно до частини другої цієї статті, та складений за його підсумком розклад ефірного часу із зазначенням передвиборних агітаційних теле-, радіопрограм, конкретної дати і часу виходу їх в ефір за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету, отриманих як цільова субвенція з Державного бюджету України, що виділяються на підготовку і проведення місцевих виборів, оприлюднюються у місцевих засобах масової інформації, заснованих на державній чи комунальній формі власності, у триденний строк з дня затвердження їх територіальною виборчою комісією.

Згідно із ч. 1 статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані громадяни України.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 4 згаданого Закону України право на матеріальне забезпечення у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи і час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно зі статтею 2 Закон України «Про розміри внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування» допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованим особам Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі – МСЕК) інвалідності незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Отже, листок непрацездатності оплачується не по день звільнення, а в порядку, встановленому статтею 2 Закону України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування», тобто за весь період до відновлення працездатності або встановлення МСЕК інвалідності незалежно від звільнення застрахованої особи.