Після перегляду вироку Луцького суду Люблінський суд змінює його до чотирьох років позбавлення волі. Переховуватись Косачу, зокрема, допомагає Серафим Теодорович у Камені-Каширському, після чого вигнанець назавжди залишає Україну.

Автори фільму відшукали архівні звукозаписи виступу Юрія Косача під час його візиту на батьківщину, у Колодяжне, майже 50 літ тому, його листи. Про відвідини родинного гнізда Юрієм Миколайовичем, де він народився, де збігли його дитячі роки і де похований батько, пригадали очевидці подій – місцеві жителі і працівники літературно-меморіального музею Лесі Українки: Віра Комзюк, Марія Чашук, Марія Дмитрук. Думку про нього висловив вчений секретар Інституту Лесі Українки Східноєвпропейського університету Сергій Романов, який захищав за матеріалами Юрія Косача наукову дисертацію.

Йому, письменнику, перекладачу, літературознавцю, публіцисту і культурологу, художнику, судилася важка доля вигнанця. У різних країнах Юрій Косач працював вантажником і будівельником, лісорубом і маляром, прибирав у готелях і мив вікна, правив баржами до Каліфорнії, шукав золото в лісах Аляски і служив конторським клерком. «У вас шляхетне обличчя. У вас інтелігентні риси. І взагалі ви схожі на вовка,» - так охарактеризували його вдачу сучасники. Талановитий у слові, але такий безталанний, Юрій Косач завершив свою долю у Сполучених Штатах Америки, де й похований. Можна вважати, що його ще в юному віці передбачення справдилось: «…з вітрами й громами я житиму на тій землі моїй, але не тут, де тільки смертна тиша…».

Знімальна група ВОДТРК у цьому ж складі підготувала фільм і про батька Юрія Косача – Миколу Косача під назвою «Де пахнув сніг…»