Ви нас усіх зробили бандерівцями. Спасибі. Сергій Правденко.

Газета «Голос України», 23 грудня 2015 р.

Відкритий лист його величності В. В. Путіну, Драконові ІІІ Моксельському, Президенту Роcійської Федерації й великому каганові залишків імперії чингізидів (останнє — за сумісництвом)

«Россия, бедная держава,

Твоя удавленная слава

С Екатериной умерла».

Олександр ПушКІн.

«Чудь начудила,

да Меря намерила

Гатей, дорог да столбов

верстовых...»

Олександр Блок.

Дракон ІІІ, а не І, щоб вам було простіше зрозуміти, ви тому, що першим був синовбивця і кат Іван Грозний, а другим Петро Напівдикий, теж синовбивця, якого імперські лакеї-історики обізвали великим.

Трохи історії. Отже, жив собі народ русичів (Україна) на чолі зі стольним градом Києвом, а на північ і на схід — купа племен (країна Моксель). Сиреч, чудь, меря, мордва, вотяки і далі тьма-тьмуща.

Київ золотоверхий процвітав, хоч і в міжусобицях вправлявся, православні храми зводив, школи відкривав, християнські книги перекладав і переписував, бібліотеки збирав. І час від часу князівські дружини посилав на північ і схід до ваших предків, п. Путін (погляньте на себе в дзеркало, тільки своїми очима, а не очима своїх лакеїв чи шановної гетери Кабаєвої). Примучували там ваших, змушували данину платити рухляддю (це хутро так називалося, адже цього ви не проходили у вищій школі КДБ). Іноді й хрестили найкмітливіших і грамоти навчали. Тому ваші предки й стали гордо називати себе руськими, тобто данниками русичів.

Минали століття. Ми продовжували вас учити. Особливо розумів необхідність українських учителів у Москві шановний Олексій Михайлович і зведений брат Петра короткочасний цар Федір (їх найбільше поважаю, хоч і обдурив нас, справжніх русичів, цар Олексій, перебрехавши Переяславські статті).

Далі — поглиблення обману. Ганебний Андрусівський мир вашої дикої ще напівімперії з Польщею, волелюбне прозріння Івана Степановича Мазепи — «но независимой державой Украйне быть уже пора, и знамя вольности кровавой я поднимаю на Петра». Спасибі геніальному Пушкіну за ці рядки в Полтаві, хоч він і імперський дворянчик, але навіть невдалі пориви до волі поважав.

У самозваній Росії, яка вкрала ім’я це у русичів, у Київської Русі, таких поривів до волі у магнатів, та ще настільки багатих, ніколи не було. Тому що — раби. Тому що — спадкоємці генетичні Золотої Орди.

А Іван Степанович на вівтар свободи від вас, окаянних, поставив усе. І програв. Не Петру — калмицькій кінноті під Полтавою. Але Іван Степанович — наш герой. Як і шляхетний шведський Карл.

Ми продовжували вас учити. Всіх. Включно з ученим богатирем Михайлом Ломоносовим (а чи не тому він став великим, що виріс серед архангелогородських поморів, небагатьох відносно вільних людей на ваших землях, але куди було вашим курвам — імператрицям це зрозуміти! Їм стахановці у ліжках були потрібні, а не вільні люди, які сміють розмірковувати «Об умножении российского народа»).

Далі ваші предки зіпсували нашу південну мову (як це відбувалося — читайте у вашого історика Ключевського) і вкрали саму національну назву. Це ми, пане Путін, русичі, а ваші предки — ті, хто нашим хутро добував!

Далі ваша нетерпимість стосовно нас зростала в геометричній прогресії. Ви підтримали жовтневий переворот і багнетами нав’язали нам антилюдську більшовицьку владу. А з нею — провокації, знищення української інтелігенції, голодомори (1932—1933 рр., 1947 р. для викорінення українського селянства — справжніх дочок і синів нашої щедрої землі).

Проте через спільну, хоч і насильницьку державність, ми були з вами і в роки Першої, і в роки Другої світової війни. Та й сталінська пропаганда, чий вусатий лик ваші прислужники дедалі більше лакують у своїх фільмах і словоблудстві, не дрімала.

Ми вмирали. Але не вмерли. Наші волелюбні діти XXІ століття — діаманти чистого огранювання. Своїми кадебістськими очима ви побачили це.

І розробили операцію «Крим». Спритно зроблено, нічого не скажеш. Єзуїти заздрять. Школа КДБ!

Далі — операція «Донбас».

І полилася кров кращих синів України. Крові ваших найманців я не враховую!

З вашого боку це — не просто дурість. Це — помилка. Колосальна! Катастрофічна! Яка увійде в майбутні століття й покоління.

Якщо ви думаєте, буцімто ми без ваших імперських пропагандистів не можемо оцінити наш уряд, який прийшов на крові шляхетного Майдану, ви помиляєтеся. Ми все бачимо. І знаємо наших поки що правлячих хлопчиків і дівчаток. Вони — наша справа.

Але не смійте ображати нашого Президента. Він чесний і талановитий бізнесмен. Обраний народом на зло вам. У першому турі! Зрозуміло?!

Автор цих рядків, нешановний В. В. Путін, ніколи не був бандерівцем. Навпаки, я завжди критично ставився до цієї особистості. Але вже понад рік і до кінця життя я — свідомий бандерівець. Моя свідомість визнала — Степан Бандера знав вас краще за мене.

Стосовно України ви вчинили феодально-середньовічну дикість, п. Путін. І пам’ять у прийдешніх поколіннях, і оборотка, як казали в роки моєї юності в Дніпропетровську, будуть гірші за «швидку Настю»...

Ваш східно-південний сусід-гігант поглине бездарно експлуатовані вашою багатодикоплемінною челяддю простори. Челяддю, якій за чингізидською інерцією подобається будь-яка демонстрація бойової сили...

Але вигляньте у вікно. Не ті часи на вулиці. Час Московської держави минув.

Залишилися конвульсії...

Колись ви нас скинули. І постали перед світом під нашим іменем. Буває. За Гегелем: заперечення заперечення.

Але буде й інакше. Подумайте, що ви накоїли. Якщо у гарячці залишилося чим думати...