Також в гості до свого колеги завітав відомий звукорежисер, який з 1958 року працює на українському телебаченні, Олексій Михайлович Бурніс. У теплій, дружній розмові колеги згадували минуле - проекти, які довелося втілювати в життя, особистостей, з якими доля подарувала зустрічі.

Василь Іванович Стріхович понад 40 років працював звукооператором та режисером Чернівецької ОДТРК. Завдяки йому не один десяток співаків, які живуть не лише в Україні, а й за її межами, розкрили свій талант. Саме Стріхович випустив уперше в ефір ще нікому не відомого Іво Бобула з піснею Левка Дутківського «Якщо любиш — кохай», Олександра Сєрова.

Щира дружба та плідна співпраця пов’язувала його з Володимиром Івасюком. Вони познайомилися на студії 1966 року, де гурт «Смерічка» записував до новорічної програми фонограму пісні «Сніжинки падають». А вже 1967 року В. Стріхович записав пісню В. Івасюка «Я піду в далекі гори», яку було включено в програму «Камертон доброго настрою». А в вересні 1970 року на Театральній площі міста Чернівці у прямому ефірі телепрограми «Камертон доброго настрою» прозвучала прем’єра пісні, що судилося стати радянським хітом і українським шлягером на всі часи — «Червона рута» Володимира Івасюка. Путівку в життя їй дав теж звукорежисер Василь Стріхович.

Аудіозаписи Василя Стріховича і зараз вважаються неперевершеними, хоча робилися старими технічними засобами. Музиканти кажуть, що у Стріховича 200 відсотковий слух. А ще він вмів проникнути у суть твору, відчути справжню талановиту пісню та виконавця і завжди намагався допомогти їм розкрити свій талант.

Сьогодні Василь Іванович Стріхович мешкає з сім’єю під Києвом у м. Буча.