Полтавська ОДТРК знайомить глядачів з шедеврами архітектури

Монастир, зведений ще у 50-ті роки ХVІІ ст., пережив не найкращі часи: визвольна війна, козаччина… Та, мабуть, найважчим випріванням для нього стала доба войовничого атеїзму минулого століття.

Абриси монастиря на горі — звична частина Полтавського пейзажу. А зрозуміти високі духовні смисли, закладені в споруду, допомагає мова символів. У православ’ї їх чимало. Та напевне найголовніший — Хрест. Його видно звідусіль, він увінчує і освячує храмові споруди. «Хресний шлях», «Хресні муки» і, нарешті, Воскресіння — це подієвий і смисловий стрижень існування християнського світу. Але хрест — це і прикордонний форпост, і зразок нового святого світоустрою. Усе це, зрештою, послугувало створенню візуальної образності Хрестовоздвиженського монастиря і правил його планування.

Монастир ніби задає напрям руху міста з його околицями, але не у шир, як зазвичай відбувається розселення, а угору. У цьому перегуку сенсів людського існування на його перехресті і проявляє себе душевна драма будь-кого з нас.

Декоративне оздоблення собору витончене і виразне. Округлі деталі різної конфігурації легко оперізують вікна, карнизи, пілястри та портали. Здається, білий колір домінує. Але сприйняттю це не заважає. Сонячні відблиски і тіні, розсипаючись, змушують буквально дихати світлі поверхні стін. Лінії деталей перегукуються, доповнюючи одна одну у спільному русі до неба…