Шановні добродії!

Мінська виставка-ярмарок, проти участі у якій державних видавництв України виступає група літераторів, є традиційним і визнаним міжнародним книжковим форумом. За різних часів і обставин жодні внутрішні політичні події сусідньої країни не ставали перепоною на шляху світової книги до білоруських читачів. Навпаки, кожного разу виставка збирала видавців з багатьох країн задля демонстрації неабиякого впливу прогресивної думки на пережитки минулого: реакцію, стагнацію, на все те, що ми називаємо тоталітаризмом.

Участь України у цьому міжнародному форумі продиктоване перш за все інтересами видавців, читачів та громадськості Білорусі, для яких українська книга завжди була ковтком свободи, прикладом втілення демократичних традицій у суспільстві. Наша національна експозиція цього року представить найкращі книговидавничі проекти і відобразить державну політику у видавничій галузі.

Українську книгу, заходи з її популяризації у рамках Мінської книжкової виставки чекають й представники української громади. А їх, між іншим, мешкає в Білорусі близько двохсот тисяч. Щоб почути українську мову, придбати українську книгу, поспілкуватися з українськими видавцями і письменниками вони їдуть у Мінськ із різних куточків республіки, прилаштовуючи свої особисті плани під графік роботи виставки. Не виправдати їхніх сподівань цього року – означає залишити їх у духовному вакуумі, позбавити можливості ознайомитися з новими книгами Ліни Костенко, Марії Матіос, Юрія Андруховича, творами класиків української літератури – Івана Багряного, Богдана-Ігоря Антонича, публіцистикою Михайла Гориня, історичними працями Михайла Грушевського – тих літераторів і громадських діячів, яких ми називаємо совістю нації.

Не можна не згадати й той факт, що участь України в цьому виставковому заході передбачена в Державному бюджеті відповідним рішенням Уряду, як, власне, це робилося і за часів попередніх урядовців, хоча і тоді існували не менш суперечливі оцінки тамтешнім подіям. Тому, менше ніж за тиждень приймати рішення про відмову від виставки – означає втратити кошти, які у формі податків сплачені громадянами України на духовний розвиток, а не на політиканство. Дуже доречно з цього приводу висловилась на зустрічі з читачами у театрі ім. І. Франка Ліна Костенко: «Культура та література єднають краще» (ніж політика). До того ж таке відповідальне для держави рішення приймає не Держкомтелерадіо, а Кабінет Міністрів України. Держкомтелерадіо лише виконує одну з покладених на нього функцій – популяризує українську книгу за кордоном.

Тож не будьмо ханжами. Можливо, для митців і письменників Білорусі міжнародний книжковий форум зараз, як ніколи раніше, стане неабиякою духовною підтримкою у їхніх громадянських вчинках, а владі – застереженням щодо її історичної відповідальності перед титанами думки і слова.

Голова Держкомтелерадіо Юрій Плаксюк