Через сувору заборону розголошувати у перші дні факт аварії добровольці-телевізійники потрапили в зону ЧАЕС трохи згодом, і перший відео репортаж безпосередньо з району Чорнобильської АЕС вийшов в інформаційній програмі УТ «Актуальна камера» лише 12 травня 1986 року.

Надалі щоденно в інформаційних випусках УТ виходило по 5-6 матеріалів, пов’язаних з темою ліквідації наслідків аварії. Вже станом на 19 травня було передано 44 кіновідеоінформації. А до кінця року – 327.

Першим у найнебезпечніші місця аварії пішов телеоператор Валентин Антонович Юрченко. Він же першим із телевізійників –чорнобильців пішов з життя (сталося це восени 1986 року).Ось його звіт про відрядження 27 липня 1986 року: «Під час зйомки йшов дощ, а група працювала поруч із захисною стінкою навколо зруйнованого четвертого енергоблоку, і вода лилася з даху прямо на нас». За таких умов Валентин Юрченко працював того дня з коментатором редакції інформації УТ Геннадієм Душейком з 12-ої до 17-ої години. Люди і відеотехніка були настільки забруднені радіацією, що на виїзді із зони їхній одяг просто викидали.

«Радіація не має кольору, вона не горить, не димить. Як її знімати? І ми знімали людей, які долали наслідки аварії - інженерів, дозиметристів і всіх, кого зустрічали в Зоні, - зазначив у своєму виступі телеоператор Юрій Федоров. -Унікальні кадри, відомі всьому світові, як солдатики у свинцевих фартухах лопатами скидають графіт з даху Четвертого блоку, зняв оператор Юрій Бордаков».

Щодня о 8.00 у новинах Українського радіо лунав репортаж з Чорнобильської АЕС. Готували ці матеріали радіожурналісти Василь Бирзул, Олександр Бутко, Євген Гришанков, Леонід Самойленко, Володимир Удовиченко, які по черзі їздили в зону катастрофи.

«Безцінний літопис хроніки подій на ЧАЕС, досвід ліквідації цієї катастрофи знадобиться людству не один раз», - переконаний тележурналіст-чорнобилець Валерій Макаренко.

Меморіальну дошку з написом «Працівникам Держтелерадіо України - творцям трагічного телерадіолітопису про ліквідацію аварії на ЧАЕС» виготовила художник-кераміст Ольга Гаврилова. «Я намагалася зробити тривожний символ. Коло з червоним осердям - це вир, або стилізація знаку радіоактивності, або крапля крові. Над колом - руки, камера, мікрофон - вони символізують зламані життя і долі. Понад усім - палає червоний вогонь. Це, можливо, радіохвиля, розірваний навпіл рушник. Кожен має по-своєму потрактувати закодований у ньому смисл», - сказала вона журналістам.