Перші передачі транслювалися лише чорно-білими, камери недосконалі, тому якісного зображення досягали за рахунок яскравого світла. Лампи в студії тоді були надзвичайно потужні – найменша в 1 кіловат, а найбільша – 10 кіловат.  Тому, коли світильники під час ефіру стояли близько  до декорацій, то була висока загроза пожежі. З тодішнім обладнанням треба було постійно уважно стежити за дотриманням техніки безпеки.

В грудні 1957 року львівські телевізійники  одержали ПТС (пересувну телевізійну станцію) з масивними камерами, що встановлювались стаціонарно і здійснювали трансляцію. Пробою в  ефірі  стала трансляція з театру Опери та балету. Це відбулось 25 грудня. Першим диктором на львівському ТБ була  Стефанія Харчук. Під час  трансляції вона знаходилась в ложі театру. Стефанія оголосила програму і розпочали показ вистави для глядачів. Цікаво, що й телеприймачів тоді в місті було не багато, може, з десяток.

Ветеран телебачення Валентин Зуєвський пригадує, - спершу виходили в ефір раз на тиждень, у четвер. Робили кіно, оголошення, все тривало приблизно до двох годин. Для того, щоб показувати кіно ми в гаражі натягнули екран і робили туди проекцію, і це зображення давали в ефір за допомогою камери. Люди дивились… Так тривало довгий час, поки не обладнали стаціонарний студійний проектор. В нас не було можливостей робити масові передачі, з великою кількістю людей, але ми розвивалися, на студію прийшло багато нових працівників.

На межі 58-59 років на Львівському телебаченні працювало близько сотні людей, а через десять років у 1968 на Високому Замку створили ще й потужний цех кіновиробництва.