Іван Чиж узяв участь у Пленумі Національної спілки журналістів України
26 січня 2005 року Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України Іван Чиж узяв участь у Пленумі Національної спілки журналістів України.
Проведення нинішнього Пленуму було пов’язане з необхідністю обговорити нещодавні президентські перегони, які за розпалюванням пристрастей були безпрецедентними в історії незалежної України, та визначитися з позицією ЗМІ в подібних політичних ситуаціях. Адже не тільки журналісти, а й цілі редакції газет, журналів, теле- і радіокомпанії у нинішніх президентських виборах нерідко опинялися заручниками засновників ЗМІ і брудних технологій, що позначалося на дотриманні професійних стандартів.
Як зазначив Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України під час свого виступу, “цей Пленум проходить у визначальний період: відбулися вибори Президента України, які ознаменували новий етап розвитку українського суспільства. Водночас у наших умовах вибори сприймаються, як війна, а їх наслідки – як перемога одних і поразка інших. При тому, що з “іншими” дехто хотів би поводитися, як із військовополоненими.
Український народ пов’язує великі надії з новообраним Президентом. Дай Боже, щоб ці настрої виправдалися реальним підвищенням добробуту кожної української родини.
Вважаю, що основна роль у формуванні громадської думки на всіх етапах передвиборчих перегонів належить засобам масової інформації. Неможливо не погодитися з Ігорем Федоровичем, що у нинішній кампанії вони були як ніколи активні. Так само, як і з його зауваженням щодо браку об’єктивної інформації. Додам лише, що Комітет у межах своєї компетенції робив усе, щоб висвітлення виборів відбулося у повній відповідності з чинним законодавством. У Комітеті був виданий наказ за номером 357 „Про заходи щодо забезпечення дотримання норм Конституції та законів України державними засобами масової інформації під час передвиборної агітації на виборах Президента України”, в якому, зокрема, ми зобов’язали всі державні телерадіоорганізації:
- безумовно дотримуватися норм статті 2 Закону України „Про телебачення і радіомовлення”, статті 46 Закону України „Про інформацію” та статей 60-64 Закону України „Про вибори Президента України”;
- вжити заходів щодо недопущення зловживання правом на інформацію, односторонніх оцінок перебігу громадсько-політичних подій у Києві та регіонах України, упереджених коментарів по відношенню до кандидатів у Президенти України та надання переваги одній із сторін у використанні ефірного часу;
- забезпечити дотримання принципів об’єктивності та достовірності інформації, професійної етики та загальнолюдських норм моралі під час показу позицій кандидатів у Президенти України, паритетне висвітлення заходів на їх підтримку, кваліфікований юридичний супровід надання прямого ефіру, підготовки та видачі теле- та радіопрограм в ефір відповідно до Конституції та законів України;
- вжити заходів щодо унеможливлення спроб втручання в творчо-виробничу діяльність телерадіоорганізацій;
- ознайомити з наказом усіх працівників підпорядкованих телерадіоорганізацій під особистий підпис.
Ще на початку передвиборних перегонів ми звертали увагу суспільства, Уряду і Президента України, що в нашому медіа-просторі склалася вкрай загрозлива ситуація, пов’язана з перекосом між публічним і приватним інформаційними ресурсами.
Держкомтелерадіо України не давав жодних темників або вказівок стосовно упередженого висвітлення виборчого процесу. Адміністративний тиск в основному здійснювався на рівні місцевих адміністрацій, про що ми також неодноразово зазначали.
Хочу поділитися ще одним дещо парадоксальним висновком за результатами виборів: можливості засобів масової інформації, як носія позитивної інформації, вельми обмежені. Напевно, це особливість людської свідомості - з більшою довірою ставитись до негативної інформації, ніж до позитивної. Незважаючи на те, що перед виборами, особливо у період виборчої агітації, більшість телерадіокомпаній як державних, так і недержавних приділяли всебічну, можливо, іноді надмірну, а почасти й нарочиту, увагу роботі Уряду України, показу позитивних змін в економіці та повсякденному житті країни, це виявилося мало ефективним для того, щоб асоціювати в масовій свідомості успіхи в суспільно-політичному житті з постаттю кандидата, умовно кажучи, від влади.
Значний вплив на вибір людей мала ще й контрагітація конкурентів у період передвиборчої агітації. Без перебільшення, чорний, а іноді й брудний пі-ар був домінуючим у нинішній виборчій кампанії. Стало головним не те, що кандидат реально зробив для країни, навіть не його програма дій на перспективу, а те, наскільки ефективною була контрпропаганда проти конкурента.
Як ми всі знаємо, результати виборів викликали розчарування, а згодом і збурення широких верств населення. Пояснюється це розбіжністю між очікуваннями населення особливо західних і центральних областей та реальним результатом виборів, адже інформацію про стан справ у регіонах громадяни отримали практично вранці 22 листопада, чому значною мірою сприяла чітка робота наших обласних державних телерадіоорганізацій, які інформували населення практично в реальному масштабі часу про результати виборів на місцях. Це ще раз підтверджує, що ми починаємо жити у високорозвиненому інформаційному суспільстві, де відрізок часу між подією та інформуванням про неї скорочується майже до нуля.
У зв’язку з викладеним вважаю за потрібне:
- створити комісію з професійної етики при Національній спілці журналістів України, яка б розглядала випадки появи неперевірених фактів, замовної критики, навмисного порушення професійної етики журналіста та, разом з тим, могла б відстоювати права журналіста, коли йдеться про випадки перешкоджання їх професійній діяльності, сприяла б зростанню правової культури журналістів
- ввести в дію національний Кодекс честі журналіста;
- гармонізувати законодавство про вибори з інформаційним законодавством в тій частині, де йдеться про висвітлення діяльності людей, які займаються політикою. Слід збалансувати дві конституційно гарантовані суспільні цінності – свободу слова, інформації та висловлювань і захист честі, гідності та права на невтручання в приватне життя.
У резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи про журналістську етику зазначається, що найвищим завданням журналіста є реалізація права громадян на інформацію за найглибшого пошанування демократичних цінностей. А в Рекомендації Ради Європи №1407 ще у 1999 році йшлося про необхідність вивчення питання щодо збалансованості між свободою слова, громадянськими правами та інформаційною безпекою.
Має існувати розмежування між інформацією та пропагандою, тобто знову наголошуємо на постулатах щодо необхідності представлення усіх точок зору, перевірки інформації, необхідності вказувати джерело інформації, якщо інтереси справи не вимагають конфіденційності.
З другого боку, доводиться констатувати відсутність високопрофесійних аналітичних матеріалів, так само, як і прикладів толерантності до протилежних думок опонентів. Знову ж таки незрозуміло: чи немає аналітичних кадрів відповідного рівня, чи немає запиту на ці матеріали з боку політикуму, чи немає зацікавленості з боку влади в існуванні не заангажованої точки зору на владні дії. Адже ще в 2001 році було підмічено, що позитивна інформація про діяльність уряду подається порівняно з негативною у співвідношенні 1:9, з тих пір у цьому аспекті мало що змінилося.
Найдемократичніші держави не допускають у власному інформаційному просторі пропаганди антидержавних ідей, що погрожують територіальній цілісності держави, і це у них добре узгоджується із захистом свободи слова. Українська інформаційна політика поки що недостатньо націлена на захист національного інформаційного і культурного простору. Варто подумати, як узгодити українську ідентичність з наступом світової глобалізації. З поглибленням євроінтеграційних процесів зазначене питання неминуче з’явиться на авансцені суспільного життя України.
Держкомтелерадіо України неодноразово застерігав проти того факту, що величезний обсяг інформації громадяни України отримують поза контролем держави, що з одного боку свідчить про інформаційну відкритість суспільства, а з другого – шкодить національним інтересам держави. Треба бути готовим до того, що зі створенням громадського телебачення Україна практично позбудеться державних важелів впливу на інформаційні процеси. Отже, на часі подбати про нові форми взаємовідносин між державними органами та засобами масової інформації.
Усі інформаційно розвинені країни світу сформулювали свою політику інформаційного суспільства, в якому інформацію розглядають як одне з фундаментальних прав людини. Україна конституційно закріпила право громадян на інформацію і розвиває інформаційне законодавство. На виробленні принципів цілісної інформаційної політики України та здійсненні управлінських функцій у сфері державних засобів масової інформації і книгодрукуванні зосереджує свої зусилля Держкомтелерадіо.
В інтересах українського народу, задля гідного майбутнього Комітет і надалі розв’язуватиме ті проблеми, які ставить перед ним процес розвитку демократії та громадянського суспільства в Україні. У країні з молодою демократією так чи інакше потрібні державні важелі впливу на інформаційний простір, хоч би в сенсі моніторингу, синтезу та аналізу інформаційної сфери.
Ми орієнтуємось також на законодавче унормування системи громадського телерадіомовлення, яке незабаром, мабуть, стане реальним фактом в Україні.
І насамкінець. Останні події роблять ідею створення по-справжньому незалежного каналу – каналу громадського мовлення особливо актуальною. Якщо в спокійний позавиборчий період державні ЗМІ відіграють більш-менш успішно роль публічного мовника, то під час загострення політичної ситуації, на жаль, державні ЗМІ відчувають на собі значний адміністративний тиск.
Переконаний, що за умови достатнього фінансування громадських компаній і матеріального заохочення їх працівників громадські мовники зможуть виграти у конкурентній боротьбі в будь-якої комерційної компанії. З урахуванням того, що на державних каналах існує досить сильний соціальний захист працівників, а слугувати вони будуть суспільству, а не приватним особам, що дає значно більше моральне задоволення, прогнозую, що біля дверей цих компаній вибудується черга із бажаючих працювати саме на громадському мовленні.
Ми в Держкомтелерадіо практично подбали про наповнення досі нереалізованої ідеї „громадські телерадіоорганізації”, утворивши у 2004 році телерадіокорпорацію „Громадське радіо і телебачення України”, засновниками якої є державні телерадіоорганізації. Є всі підстави сподіватися, що цей проект сприятиме демократизації нашого суспільства.”
Підсумком Пленуму Національної спілки журналістів України стало прийняття постанови “Про уроки президентських виборів-2004 для українських журналістів і засобів масової інформації”, якою окреслено основні кроки, спрямовані на підвищення ролі ЗМІ і журналістів у суспільстві. Зокрема, це внесення змін до законодавства, пов’язаного з виборами Президента України, Верховної Ради та місцевих рад, розширення економічних передумов незалежної діяльності ЗМІ тощо.