21 квітня 2005 року Державний комітет телебачення і радіомовлення України провів науково-практичну конференцію "Свобода інформації в Україні: європейський вимір", на якій було вперше представлено проект Закону України “Про інформацію” (нова редакція).

Науково-практичну конференцію, участь у якій взяли народні депутати, відомі вчені, дослідники інформаційної галузі, керівники ЗМІ, представники органів державної влади та громадських організацій, організовано з метою публічного обговорення правових механізмів забезпечення конституційного права громадян на інформацію з урахуванням європейського досвіду, які запропоновані у представленому законопроекті.

Серед організаторів заходу Комітет Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації, Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, Укртелерадіопресінститут, Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України.

У багатьох країнах світу закони про свободу інформації вже прийняті (на сьогодні близько 50 держав мають закони про свободу інформації), в інших – перебувають на стадії розробки. Головна мета подібних законодавчих актів – установити рамки, які визначають ступінь доступності суспільної інформації і права громадян та організацій на її отримання.

Одним із пріоритетних завдань влади є забезпечення відкритості та прозорості у реалізації державної політики, впровадження у процес вироблення та прийняття рішень загальноприйнятих стандартів консультацій з громадськістю, вдосконалення інформаційного середовища для сприяння розвитку громадської ініціативи, створення умов для безперешкодного доступу засобів масової інформації та громадян до відкритої інформації, формування зрілого громадянського демократичного суспільства.

Такий ключовий принцип не лише декларується Програмою діяльності Кабінету Міністрів України „Назустріч людям”, а й реально здійснюється у постійному конструктивному діалозі з громадськістю.

В Україні Закон “Про інформацію” ухвалений у 1992 році, ще до прийняття Конституції України, і окремі його норми вже не відповідають реаліям сьогодення. У зв’язку з цим Державний комітет телебачення і радіомовлення України розробив проект Закону України “Про інформацію” (нова редакція) для приведення його у відповідність із Конституцією, Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами в інформаційній сфері, з урахуванням норм, вимог і стандартів європейського права. При розробці цього законопроекту враховано модельний Закон про свободу інформації, розроблений європейськими інституціями.

Законопроект підготовлено з метою реалізації конституційних прав громадян на свободу слова та інформаційну діяльність, на поширення інформації та на її захист в інтересах гарантування інформаційної безпеки, відповідності вимогам політичного, соціально-економічного та культурного розвитку держави, наближення до норм, вимог і стандартів європейського права.

Проект пройшов наукову експертизу в Інституті держави і права імені В.М.Корецького НАН України і, з урахуванням висновків Інституту, був надісланий на опрацювання та погодження до Міністерства освіти і науки, Міністерства культури і мистецтв, Міністерства транспорту та зв’язку, Міністерства юстиції, Служби безпеки України, Державного комітету статистики, Державного комітету архівів.

Крім того, Комітет надіслав до Міністерства юстиції України пропозиції щодо включення зазначеного законопроекту до орієнтовного плану законопроектної роботи на 2005 рік.

Законопроект визначає загальні правові основи реалізації права кожного на інформацію в усіх сферах життя як можливості вільно збирати, одержувати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір та обов’язок органів державної влади і органів місцевого самоврядування надавати доступ до офіційної інформації, визначає систему інформації та режим доступу до неї, джерела інформації, права та обов’язки учасників інформаційних відносин і забезпечує охорону та захист інформації.

У законопроекті передбачено розділ 4 „Свобода інформації. Організація доступу до офіційної інформації”, яким визначено основні принципи доступу до інформації, обов’язки розпорядників офіційної інформації, організація доступу до офіційної інформації, вимоги до реєстрів офіційних документів, порядок надання доступу до інформації на підставі запитів тощо.

Прийняття та реалізація законопроекту дозволить утвердити незмінність закріпленого в Конституції України права на інформацію, створити найсприятливіші умови для реалізації інформаційних прав і свобод громадян, що, за основоположними документами з прав людини, належить до фундаментальних прав і є запорукою демократичного розвитку будь-якої держави.

Відкрив конференцію Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України Іван Чиж. Він, зокрема, підкреслив, що "свобода інформації, чи вільний доступ до інформації, є основним інструментом для впровадження механізму розподілу відповідальності між тими, хто управляє, і тими, хто є об’єктами управління.

Поширення права доступу до інформації - від спеціального до загального права громадян - є важливим показником демократизації суспільства: для здійснення ефективного контролю за органами влади громадянам необхідно не лише володіти такими проміжними інструментами, як вибори та політичні партії, а й мати постійний доступ до інформації про те, чим їх представники та державні службовці займаються зараз, які дії вони здійснювали нещодавно, не чекаючи наступних виборів.

Тенденції для забезпечення більшої відкритості уряду повинні розглядатися як частина ширшого процесу, котрий охоплює такі феномени:

1) запровадження соціального діалогу як методу регулювання економічних відносин; основний соціальний конфлікт між капіталом та ринком, який проявляється у сучасній формі протиріч (конфліктів) між працівниками та роботодавцями, було поставлено в інституційні рамки постійного процесу переговорів на всіх рівнях - від національного до мікро-рівня та створення мережі соціальних договорів;

2) підвищення ролі недержавного сектора у публічному житті. Останнє десятиріччя без сумніву може бути визначене як період активного залучення різноманітних громадських асоціацій до процесу формування державної політики;

3) інформаційна революція, яка значно змінила можливість розповсюдження та отримання інформації; ліквідація на практиці фізичних бар’єрів у доступі до інформації та можливість швидко обробляти інформацію, яка дозволила індивідам, громадам, асоціаціям та всім юридичним особам брати участь у прямому, інтерактивному контролі за процесами, що здійснюються у сфері державного управління.

Подібні процеси відбуваються паралельно та підсилюють один одного. Як результат, з’являється нова модель суспільства, що ґрунтується на новому типі демократії під назвою: демократія діалогу, або демократія участі.

Процес наділення владою індивідів, громад і громадських організацій для незалежного управління своїми власними потребами, завданнями та прагненнями є головною передумовою для побудови суспільства, на чолі якого стоїть відкритий уряд.

Відкритий уряд – це термін, який дуже часто застосовується як тотожний до поняття “свобода інформації”. Водночас свобода інформації в її різноманітних формах є частиною процесу розвитку демократії діалогу - форми суспільного ладу, що починає домінувати у більшості країн, особливо в Європі.

Суспільний діалог є ключовим елементом упровадження соціальної ринкової економіки. І такий підхід - єдиний спосіб побудувати правдиву суспільну солідарність. Свобода інформації є одним із важливих факторів, який дозволяє отримати всі зазначені переваги суспільного діалогу. Питання свободи інформації мають надзвичайно важливе значення для посткомуністичних країн, які зіткнулися із спадщиною відчуженої влади та безпорадного суспільства.

Кожна влада зобов’язана мати ефективні, неперервні та надійні комунікаційні канали з громадянами для забезпечення керованості всіх соціальних та економічних процесів, що відбуваються в державі. Важливим є те, що б ці канали були взаємними.

Це означає, що громадяни повинні мати таку саму можливість отримувати інформацію про діяльність органів влади, як і органи влади про дії фізичних та юридичних осіб. Якщо попит на інформацію про функціонування органів влади є низьким, то самі органи влади повинні його стимулювати.

Одним із методів пробудження суспільства є запровадження відкритого доступу до публічної інформації та заохочення людей отримувати й користуватися цією інформацією.

Для функціонування ЗМІ вирішальне значення мають правові норми, які регулюють доступ до інформації та порядок використання отриманих відомостей. Інформаційні потоки регулюються численними законами, які можуть передбачати відкритий або обмежений доступ до важливих відомостей. Конституції багатьох країн, у тому числі й України, містять загальні формулювання основних прав громадян на свободу слова та доступ до інформації."

Прийняття закону про інформацію, як наголосив Іван Чиж, – надзвичайно важливо, але головне - порядок застосування його статей на практиці.

Голова Комітету також повідомив про те, що Держкомтелерадіо отримав від Міністерства юстиції України проект Закону “Про інформацію”, розроблений Харківською правозахисною групою, і його обов’язково буде враховано.

На завершення свого виступу Іван Чиж запросив присутніх до активного обговорення законопроекту “Про інформацію”, який згодом буде винесено на більш широке громадське обговорення.

Після цього до слова було запрошено народного депутата України Правденка С.М., першого заступника Голови Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації, який наголосив, що запропонований проект закону є базовим в інформаційному законодавстві. Як представник державної влади він також зауважив, що влада має діяти так активно й результативно, щоб увага журналіста була прикута до неї з максимальною силою.

Учасники конференції в цілому відмітили системний характер законопроекту (на відміну від попереднього проекту цього ж закону) та ґрунтовну роботу над створенням теоретичної бази більшості його положень.

Крім того, серед позитивних явищ нинішнього законопроекту названо те, що в ньому вперше суб’єктивне право на інформацію розщеплено аж на 5 елементів, які подано як форми діяльності.

Зауваження до законопроекту стосувалися переважно процесуального характеру. Прозвучали пропозиції більш чітко вказати види відповідальності за порушення інформаційного законодавства, переглянути виклад статті про рекламу, за можливості скоротити обсяг законопроекту тощо.