Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України Іван Чиж звернувся з листом до Президента України Віктора Ющенка, в якому виклав гострі проблеми функціонування державних засобів масової інформації.

Зокрема, особливо критичним на сьогодні став дисбаланс між державним і недержавним інформаційним ресурсом. Так, частка державного мовлення у загальній телерадіоінформаційній системі України складає лише 2,5%, що особливо небезпечно за умов економічної та політичної залежності більшості ЗМІ, монополізації телерадіоінформаційного простору України.

Крім того, зазначає Голова Держкомтелерадіо України, матеріально-технічний стан державних і комунальних телерадіокомпаній, підприємств преси та видавничо-поліграфічного комплексу вже зараз призводить до втрати конкурентоспроможності, заважають продуктивно працювати над розвитком суспільних форм їх діяльності. А значне посилення впливу на інформаційний простір України з боку іноземних політичних, економічних та інших структур взагалі становить серйозну загрозу національній безпеці.

Враховуючи важливість проблем, Голова Комітету просить Президента України розглянути питання про стан інформаційної безпеки країни, визначення шляхів удосконалення механізмів формування та реалізації національної інформаційної політики з урахуванням пропозицій, викладених у листі.

Такі ж листи надіслані й Голові Верховної Ради України Володимиру Литвину, Прем’єр-міністру України Юлії Тимошенко та Секретарю Ради національної безпеки і оборони України Петру Порошенку.

Повний текст листа до Президента України В.А.Ющенка подається нижче.

Вельмишановний Вікторе Андрійовичу!

Зважаючи на те, що останнім часом в суспільстві особливо гостро обговорюються питання формування нової моделі державної інформаційної політики та функціонування засобів масової інформації, вважаю за свій обов’язок поінформувати Вас про дійсний стан інформаційного простору України, а також окреслити головні проблеми, зволікання з вирішенням яких, на мою думку, може призвести до втрати Україною свого інформаційного суверенітету.

Сьогодні чітко окреслилися руйнівні тенденції в інформаційному просторі України, яким, на жаль, впродовж останніх років, попри зусилля Державного комітету телебачення і радіомовлення, належної уваги не приділялося.

Відбувається ескалація політичних та економічних загроз інформаційній безпеці держави. Це підтверджується такими фактами:

1.     Окремі політики, які мають вплив на прийняття важливих державних рішень, намагаються послабити систему державного управління інформаційною сферою та забезпечення інформаційної безпеки України. Очевидні відверті спроби зруйнувати державну складову телерадіоінформаційного простору, потреба в якій сьогодні стає все більш відчутною.

2.     Критичним став дисбаланс між державним і недержавним інформаційними ресурсами. Це особливо небезпечно за умов економічної та політичної залежності більшості засобів масової інформації, монополізації телерадіоінформаційного простору.

3.     Технологічна відсталість, незадовільний матеріально-технічний стан державних і комунальних телерадіокомпаній, підприємств преси та видавничо-поліграфічного комплексу вже призводять до втрати конкурентоспроможності, заважають продуктивно працювати над розвитком суспільних форм їх діяльності.

4.     Значно посилився вплив на національний інформаційний простір з боку іноземних політичних, економічних та інших структур.

5.     Звужується сфера застосування української мови як державної. Мовне питання знову стало предметом політичних спекуляцій.

Непродумані намагання удосконалити структуру інформаційного простору, модернізувати систему взаємин між суб’єктами інформаційної діяльності мають переважно декларативний, а часом і деструктивний, непередбачуваний за наслідками характер.

Яскравий приклад цього - кампанія щодо поспішного створення суспільного телерадіомовлення. Окремі проекти фактично змагаються у намірах ліквідації однієї з основних складових національного механізму забезпечення інформаційної безпеки – системи державного телерадіомовлення, у тому числі Національної телекомпанії України, Національної радіокомпанії України, інших державних телерадіоорганізацій. Хоча їх частка в загальнодержавній телерадіоінформаційній системі складає всього 2,5%.

Згадаймо, що під час 7-ї Європейської міністерської конференції з питань політики у сфері засобів масової інформації, яка нещодавно відбулася у Києві, представники держав із великим демократичним досвідом застерігали: навіть за умови функціонування суспільних форм мовлення єдиною альтернативою монополізації національного інформаційного простору є збереження державної ланки телерадіомовлення.

Безумовно, держава потребує наявності власного медіа-ресурсу для забезпечення публічності влади, належного інформаційного супроводження важливих соціально-економічних та культурних програм, зовнішньополітичної діяльності, формування свого нового іміджу як серед української громадськості, так і в очах світової спільноти. Це відповідає не лише Конституції України та чинному національному законодавству, а й світовій практиці.

На моє переконання, збереження державних телерадіокомпаній жодним чином не заважає формуванню системи суспільного телерадіомовлення України. Віднайшовши відповідний радіочастотний ресурс, залучаючи матеріальний, інтелектуальний та кадровий потенціал державних телерадіокомпаній, ми в змозі розбудувати суспільні канали мовлення, не руйнуючи при цьому провідні державні телерадіоканали.

Про їх особливе місце красномовно свідчать цифри: 2004 року державний сегмент виробив понад 89 тис. годин телепрограм і понад 129 тис. годин радіопрограм, що можна порівняти із сукупно виробленим продуктом 11-ох загальнонаціональних недержавних телемовників і 20-ох загальнонаціональних радіомовників України.

Державні телерадіоорганізації працюють у форматі так званого публічного, некомерційного мовлення, тобто у своїй діяльності вони зорієнтовані не на отримання прибутків, а на виконання державного замовлення, яке, по суті, є замовленням суспільства.

Це замовлення передбачає забезпечення населення: офіційною інформацією про діяльність органів державної влади в Україні; інформацією про події в державі та за її межами, конституційні права, свободи та обов’язки людини і громадянина; стан довкілля та здійснення медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм; освітньою, науково-популярною, культурно-мистецькою, фізкультурно-спортивною та іншою соціальною інформацією, а також інформацією, яка сприяє формуванню позитивного іміджу України у світі.

Жодна з комерційних телерадіоорганізацій не виробляє такого великого обсягу соціально значущого програмного продукту як державні телерадіокомпанії. З огляду на специфіку мовлення ці компанії вимагають певної державної підтримки.

Оптимальним варіантом реформування структури вітчизняного телебачення і радіомовлення, на мій погляд, є створення:

на базі Національної телекомпанії України, Національної радіокомпанії України, державної телерадіокомпанії „Всесвітня служба „Українське телебачення і радіомовлення” та державної телерадіокомпанії „Культура” системи національного державного телерадіомовлення, яка фінансуватиметься частково з державного бюджету та виконуватиме функції офіційних ЗМІ - інформування громадян про суспільно-політичні та інші події в Україні і за кордоном, про надзвичайні події та ситуації, що становлять загрозу життю чи здоров’ю населення, розповсюдження офіційних повідомлень, роз’яснення рішень органів державної влади та місцевого самоврядування;

на базі обласних державних телерадіокомпаній - загальнонаціонального каналу громадського мовлення, зі збереженням за телерадіокомпаніями статусу юридичних осіб, які фінансуватимуться з державного і місцевих бюджетів і створюватимуть, поширюватимуть інформацію загальнодержавного та місцевого значення з метою задоволення громадських інформаційних потреб;

загальнонаціонального каналу суспільного мовлення, використавши при цьому ресурси Національних теле- та радіокомпанії і спеціально залучивши для цієї мети резервні радіочастоти.

Для наповнення телеефіру змістовними передачами високого мистецького ґатунку телерадіоканал „Культура” має бути перетворений у повноцінний культурологічний канал. Це справа честі нової влади, адже якщо ми не подбаємо про розвій нашої культури, то про це „подбають” наші сусіди. До речі, річний бюджет російської телерадіокомпанії „Культура” складає 200 млн. дол. США. Цю суму ніяк не порівняти із сумами, які виділяються на фінансування вітчизняного каналу „Культура”.

Нині канал „Культура” в основному використовує матеріали студії “Укртелефільм”, більшість із яких виготовлені ще за радянської доби. Це колосальний архів, що зберігає надбання нашої культури та історії, музичного й театрального мистецтва. Однак реалії часу вимагають створення нових циклів телефільмів про духовне і культурне минуле та сьогодення України, фільмів історичної тематики, художніх фільмів, серіалів для дітей та юнацтва тощо.

На часі започаткування нових інформаційних проектів, зокрема спеціалізованого освітнього, науково-пізнавального, дитячого каналу тощо.

Реалізація ефективної зовнішньої політики, зокрема формування позитивного іміджу країни, неможлива без наявності потужного спеціалізованого державного інформаційного ресурсу. Приватні та суспільні мовники не в змозі адекватно реагувати на сучасні зовнішньополітичні виклики. Це одна з основних функцій держави.

У зв’язку з цим особливої уваги потребують державні засоби масової інформації, діяльність яких спрямована на формування у світі нового образу України, поширення об’єктивної інформації про суспільно-політичні, економічні та культурно-духовні процеси, що відбуваються в державі і мають не лише загальнонаціональне, а й міжнародне значення. У цьому контексті потужними інформаційними джерелами, що працюють на захист національних інтересів за межами України є державна телерадіокомпанія „Всесвітня служба „Українське телебачення і радіомовлення”, Всесвітня служба іномовлення Національної радіокомпанії України, Українське національне інформаційне агентство „Укрінформ”.

Державна телерадіокомпанія „Всесвітня служба „Українське телебачення і радіомовлення” (УТР) – перша національна супутникова телерадіоорганізація, спеціально створена для поширення інформації про Україну за кордоном. За технічної підтримки Державного підприємства „Укркосмос” вона щодня здійснює 18 годин мовлення українською мовою (2250 телепередач і фільмів щомісяця) на 82 країни світу, її програми також транслюються в більшості регіональних місцевих кабельних мереж України і виходять в ефірних мережах 23-х обласних державних телерадіокомпаній.

У жовтні 2004 року розпочато Інтернет-мовлення УТР, що є важливим кроком до об’єктивного та відкритого представлення України у світі. Супутниковий канал УТР – це своєрідне українське „дискавері”, яке розповідає, в першу чергу, про цікаві історичні, культурні, природні та інші унікальні явища в житті України. Наразі Комітет спрямовує зусилля, щоб у найближчій перспективі розпочати мовлення іноземними мовами.

"Укрінформ" як центральне державне інформаційне агентство щорічно готує для вітчизняних засобів масової інформації, зарубіжних передплатників майже 150 тисяч літературних і понад 90 тисяч фотоінформаційних матеріалів, у яких відображено багатогранність життя країни. Співпрацюючи з міжнародними інформаційними організаціями, майже тридцятьма національними інформаційними агентствами близького й далекого зарубіжжя, Укрінформ забезпечує практичне інтегрування України у світовий інформаційний простір, сприяє реалізації стратегії європейської та євроатлантичної інтеграції України. Сьогодні Комітет, за Вашим дорученням, працює над удосконаленням структури та умов діяльності "Укрінформу".

Таким чином, в інтересах держави та українського суспільства забезпечити піднесення діяльності "Укрінформу" та УТР на новий сучасний рівень. Для цього необхідно здійснити їх комплексне реформування, трансформування в сучасні, незалежні за формою та суспільні за змістом і методами контролю діяльності інформаційні структури, як складових світового і європейського інформаційного простору.

Дозвольте наголосити, що наслідки розбалансування державного сегмента вітчизняного інформаційного простору можуть бути непередбачувані. У результаті держава може втратити те, що згодом буде важко або навіть неможливо відродити.

Викликає велику тривогу й нинішній стан національного книговидання. Український книжковий ринок окупований дешевими книгами іноземного виробництва. Ще донедавна з кожних десяти книжок, що продавалися в Україні, дев’ять вироблялися в Росії. "Човниковий" бізнес на російській книжковій продукції щорічно вимиває з України 80-100 млн. доларів США. Водночас від реалізації українських книжок у казну держави надходять мізерні кошти: близько 40 млн. грн. Для порівняння, у Росії книговидавнича галузь входить до п’ятірки найприбутковіших та бюджетоутворюючих, поряд, зокрема, із нафтогазовою промисловістю.

Хоча ситуація поступово змінюється у позитивний бік з прийняттям і введенням у дію Закону України „Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні”. Уже у 2004 році в Україні видано понад 15 тис. назв книг загальним тиражем більше 53 млн. примірників. Це найкращий показник за роки незалежності нашої держави.

Однак ця позитивна динаміка може бути зруйнована, якщо реалізовуватимуться плани відмови від державного протекціонізму книговидавничої галузі.

Треба зазначити, що в розвинених країнах поряд із лібералізацією, створенням сприятливих економічних та політичних умов для прискореного розвитку інформаційної галузі посилюються важелі впливу держави на інформаційну сферу. Зокрема, органи влади виступають чи не найбільшими виробниками інформаційного продукту. Наприклад, у США понад 60 відсотків відомостей про діяльність держави продукується самою державою, встановлено суворі обмеження з видачі ліцензій на іноземне мовлення на території країни. Деякі держави практикують формування закритих статей держбюджету, кошти яких спрямовуються саме в інформаційну сферу.

В Україні ж близько 80 відсотків ефірного часу телерадіотрансляцій заповнено продуктом неукраїнського походження. Кабельними мережами розповсюджуються програми багатьох іноземних телекомпаній. В ефірі західного регіону України активно присутні польські, угорські, румунські телерадіокомпанії.

На сьогодні Концерн РРТ, підпорядкований Міністерству транспорту та зв’язку України, здає в оренду передавачі, ліцензійно закріплені за Національної радіокомпанії України, радіомовникам іноземних держав. Присутність “Голоса России” та радіокомпанії “Содружество”, що транслюються Концерном РРТ, в інформаційному просторі України як за обсягами мовлення, так і за потужністю мережі у декілька разів перевищує наявність в ефірі програм українського державного радіомовлення.

Надання передавачів в оренду можна було б виправдати, якби прибутки від такої діяльності були спрямовані на покращання трансляції державних програм, зокрема оновлення матеріально-технічної бази засобів, що надаються державним телерадіокомпаніям, але, на жаль, цього не відбувається.

Держкомтелерадіо України вкрай занепокоєний втратою радіоінформаційного простору України на користь іноземних держав ще й тому, що технічні засоби Концерну РРТ, які використовуються для поширення програм іноземних радіостанцій, входять до переліку радіопередавальних засобів, призначених для використання за умов надзвичайного стану та в особливий період, а це може створити певні труднощі при використанні їх за призначенням.

В цілому із загальної радіопередавальної потужності 7750 кВт у діапазонах довгих і середніх хвиль (загалом 84 передавачі мають бути задіяні на поширення програм УР-1, УР-2, УР-3) використовується лише 750 кВт за суттєво скороченою сіткою мовлення, а з 7000 кВт потужностей радіопередавачів коротких хвиль, що мають поширювати програми іномовлення, використовується лише два радіопередавачі по 100 кВт і один передавач потужністю 1000 кВт (5 год./добу).

Для порівняння, у 1993 році, у середньохвильовому діапазоні на УР-2 працювала 31 станція, на УР-3 - 4 станції, тобто практично все населення України було охоплене державними радіопрограмами УР-1, УР-2 та частково УР-3.

Особливе занепокоєння викликає стан поширення радіопрограм іномовлення. Якщо до 1995 року практично у кожній точці земної кулі приймалися програми Всесвітньої служби радіо України на коротких та середніх хвилях, то нині вона практично відсутня в ефірі.

Наприкінці 90-х років повністю ліквідовано Биківнянський радіопередавальний центр, передавачі якого РВ-480, РВ-481 працювали на Західну Європу, РВ-184 та РВ-178 - на південний захід Африки і Західну Європу, а передавачі РВ-454, РВ-176, РВ-479, РВ-182 - на захід та центр Росії. Середньодобовий обсяг робіт складав 69 год./добу, з потужністю кожного передавача 100 кВт. Така ж загроза на сьогодні нависла і над Броварським радіоцентром, окремі передавачі якого, котрі мають транслювати програми Національної радіокомпанії України, перебувають у непридатному стані, планується відчуження земель, відведених під антенні поля.

Зупинено роботу передавача РВ-1604 (РВ-177) Львівського РТПЦ, який працював на південний схід Африки та Австралію з обсягом мовлення 2 години на добу, потужністю 1000 кВт. Цей же передавач з іншими антенно-фідерними системами охоплював США, Великобританію, Францію з обсягом мовлення 5 год./добу та схід і південь Південної Америки - 6 год./добу.

Не працюють передавачі РВ-150, РВ-169 Миколаївського РЦ, які здійснювали трансляцію на схід Канади та США обсягом мовлення 24 год./добу, потужністю 1000 кВт.

Присутність в інформаційному просторі України телерадіомовників іноземних держав, з одного боку, сприяє диверсифікації джерел отримання інформації, розвитку конкурентного середовища, підвищенню якості вітчизняних телерадіопрограм і преси, а з другого – створює нерівні можливості для мовлення. Україна, в свою чергу, неспроможна організувати адекватні інформаційні потоки мовлення за кордон.

Держкомтелерадіо України, у межах своїх повноважень, докладає максимум зусиль для задоволення інформаційних потреб суспільства, гарантування права на свободу слова та інформаційну діяльність через усебічний розвиток і захист національного інформаційного простору.

Однак, на жаль, Комітет не в змозі ефективно протидіяти негативним явищам, зокрема інформаційній експансії, оскільки не має відповідних повноважень, організаційних і фінансових можливостей. Система та обсяги фінансування потреб інформаційної галузі взагалі не витримують жодної критики.

Ці проблеми особливо відчутні на тлі політичних спекуляцій навколо ідеї ліквідації Держкомтелерадіо України як спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в інформаційній сфері або такої реорганізації, що перетворила б його у ліквідаційну контору, руками якої було б остаточно знищено державний сегмент інформаційної сфери, усунуто будь-які запобіжники щодо загроз інформаційній безпеці країни.

З огляду на викладене, прошу Вас, вельмишановний Вікторе Андрійовичу, розглянути питання про стан інформаційної безпеки країни, визначення шляхів удосконалення механізмів формування та реалізації національної інформаційної політики.

Враховуючи особливу роль інформаційної складової в системі державного управління, пропоную:

провести комплексне функціональне обстеження органів державної влади, що утворюють систему інформаційної безпеки України;

визнати пріоритетність фінансування державних і галузевих програм інформаційної сфери, започаткувати нові бюджетні програми;

вжити заходів щодо збереження та подальшого розвитку державного інформаційного ресурсу;

у короткий термін здійснити технічне переоснащення обласних та регіональних державних телерадіокомпаній;

забезпечити подальший розвиток Національного інформаційного агентства „Укрінформ” та державної телерадіокомпанії ”Всесвітня служба „Українське телебачення і радіомовлення” як ефективних механізмів формування нового іміджу України;

вжити заходів щодо перетворення державної телерадіокомпанії „Український канал „Культура” у повноформатний культурологічний телерадіоканал;

забезпечити підтримку національного книговидання, зокрема шляхом вироблення механізму формування і реалізації випуску книжкової продукції за державним замовленням, розробки програми модернізації видавничо-поліграфічного комплексу, вжиття заходів з упровадження регіональних програм розвитку книговидання та книгорозповсюдження;

запровадити дієвий механізм реалізації державної мовної політики, збереження міжнаціонального миру і злагоди;

забезпечити параметри ефективної підтримки Держкомтелерадіо України як конституційного органу, покликаного реалізовувати національну інформаційну політику.

Вважаю, що впровадження зазначених пропозицій дасть можливість закласти основи системної моделі вироблення і реалізації послідовної, ефективної та зрозумілої громадянам України державної інформаційної політики.

З повагою

Голова Комітету Іван ЧИЖ