Тематична зустріч відбулася в рамках навчання державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, їх кадрового резерву, керівників державних підприємств, установ і організацій, які проходять в Інституті підвищення кваліфікації керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України.

Як відомо, Програма діяльності Кабінету Міністрів України, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2005 р. №115 і схвалена Постановою Верховної Ради України від 04.02.2005 р. №2426-IV, передбачає здійснення заходів державної підтримки культури, вітчизняного книговидання та теле- і радіомовлення.

Стратегічними цілями, проголошеними Програмою, є створення суспільного мовлення як невід’ємної складової існування громадянського суспільства, недопущення концентрації та монополізму національних суб’єктів інформаційного простору, реалізація програми роздержавлення засобів масової інформації та сприяння впровадженню у діяльність засобів масової інформації принципів системи саморегуляції та прозорої редакційної політики.

Для реалізації цих стратегічних намірів Держкомтелерадіо України розробив Концепцію розвитку державного телебачення і радіомовлення на 2005-2009 роки.

У Концепції розглядається питання розвитку аудіовізуальних ЗМІ державної форми власності, які у найближчій перспективі мають набути статусу громадських і суспільних аудіовізуальних засобів масової інформації (слід враховувати, що громадські та суспільні аудіовізуальні ЗМІ є державними за формою власності і громадськими та суспільними за метою створення і формою контролю).

Нині державний сегмент телерадіоінформаційної сфери, а це 30 телерадіоорганізацій, становить не більше 2,5% від загальної кількості телерадіоорганізацій, яких в Україні налічується понад 1200.

Однак про його особливе місце красномовно свідчать цифри: у 2004 році державний сегмент виробив понад 89 тис. годин телепрограм (89043,7) і понад 129 тис. годин радіопрограм (129781,1), що можна порівняти із сукупно виробленим продуктом 11-ох загальнонаціональних недержавних телемовників (понад 80 тисяч годин) і 20-ох загальнонаціональних радіомовників України (понад 140 тис. годин).

Державні телерадіоорганізації працюють у форматі так званого публічного, некомерційного мовлення, тобто у своїй діяльності вони зорієнтовані не на отримання прибутків, а на виконання державного замовлення, яке, по суті, є замовленням суспільства.

Це замовлення передбачає забезпечення населення: офіційною інформацією про діяльність органів державної влади в Україні; інформацією про події в державі та за її межами, конституційні права, свободи та обов’язки людини і громадянина; стан довкілля та здійснення медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм; освітньою, науково-популярною, культурно-мистецькою, фізкультурно-спортивною та іншою соціальною інформацією, а також інформацією, яка сприяє формуванню позитивного іміджу України у світі.

Жодна з комерційних телерадіоорганізацій не виробляє такого великого обсягу соціально значущого програмного продукту як державні телерадіокомпанії. З огляду на специфіку мовлення ці компанії вимагають певної державної підтримки.

Основним фактором, що стримує реалізацію потенціалу державного сегмента галузі телебачення і радіомовлення, є застаріла матеріально-технічна база, розташована на будівельних об’єктах, які побудовані ще за часів Радянського Союзу. Зберігати значну їх частину в працездатному стані стає дедалі витратнішим. Зокрема, Національна телекомпанія України має утримувати енергоємний багатоповерховий апаратно-студійний комплекс, запроектований і в основному збудований ще у 80-ті роки.

На сьогодні деякі конструктивні, технологічні та інженерні рішення, які закладалися в проект, певною мірою не відповідають нинішнім концептуальним засадам розвитку аудіовізуальних ЗМІ. Водночас апаратно-студійний комплекс Національної телекомпанії України є і залишиться надалі об’єктом стратегічного значення. З огляду на це його станом має опікуватися держава.

Важливим фактором, що впливає на функціонування українських телерадіоорганізацій, є експансія закордонних аудіовізуальних засобів масової інформації на ринку телерадіоінформаційного простору України, які порівняно з вітчизняними мовниками мають краще фінансове забезпечення. Через технічне відставання державні телерадіокомпанії втрачають конкурентоспроможність, а їх вплив на аудиторію є значно меншим, ніж міг би бути.

Негативним фактором, який ускладнює поступ нашої країни до демократичного інформаційного суспільства, є домінування приватного над публічним у телерадіоінформаційному просторі України (почасти воно набуває навіть загрозливого характеру). Значна частина комерційних ЗМІ не стільки віддзеркалюють громадську думку, скільки відіграють роль рупору тих груп і осіб, які володіють приватними каналами.

Гальмуючим фактором виступає і застарілість окремих норм чинного законодавства в частині статусу державних телерадіоорганізацій, який нині передбачає, що вони є бюджетними установами. За всіма ознаками своєї господарської діяльності вони наближаються до суб’єктів некомерційного господарювання, які здійснюють самостійну систематичну господарську діяльність, спрямовану на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.

Особливо суперечливим є становище Національної телекомпанії України.

Відповідно до свого статуту вона є державним підприємством, а згідно із чинним законодавством, системою фінансування і звітності досі залишається бюджетною установою. Це протиріччя стримує розвиток компанії, ініціативу її творчо-виробничих підрозділів, викликає справедливі зауваження контролюючих органів щодо неефективного використання коштів. Почасти фактичне використання компанією цілком легально отриманих надходжень трактується під час перевірок як таке, що несе у собі ознаки нецільового витрачання бюджетних коштів.

На часі проведення аналогічних змін і стосовно інших державних телерадіоорганізацій. Це дасть змогу залишити всі переваги, що мають державні телерадіоорганізації як бюджетні установи при здійсненні економічної діяльності, і водночас отримати нові можливості, які мають інші економічні суб’єкти.

Зміна економічного статусу з бюджетної установи на статус установи некомерційного господарювання, яка отримує бюджетні кошти як плату за надані послуги, дасть змогу значно підвищити ефективність використання коштів, які надходитимуть з різних джерел, самостійно встановлювати посадові оклади працівникам, виходячи зі своїх фінансових можливостей, вирішувати питання розвитку матеріально-технічної бази.

До стримуючих факторів належить і відсутність повноцінних місцевих мереж мовлення майже у половини державних обласних і регіональних телерадіокомпаній. Державні мовники не мають можливості доносити інформацію до населення своїх регіонів загальнонаціональними каналами, створеними за державні кошти, отже, стає нагально необхідним розбудовувати місцеві мережі.

Зволікання із проведенням заходів щодо розбудови місцевих мереж та технічного переоснащення державних телерадіоорганізацій ускладнює реалізацію державної інформаційної політики та фактично обмежує конституційні права громадян на одержання інформації.

Крім цього, не вирішення питань науково-технічного розвитку галузі унеможливлюють реалізацію стратегічного наміру: створення передумов для розбудови системи суспільного телебачення і радіомовлення та громадських телерадіоорганізацій.

Серйозною перешкодою для розвитку галузі є не завжди відповідний професійний рівень телерадіопрацівників. Більшість телерадіоорганізацій України потерпають від нестачі висококваліфікованих кадрів як творчих, так і технічних спеціальностей. Отже, програмою мають бути передбачені заходи щодо суттєвого покращення підготовки та перепідготовки кадрів для телерадіоінформаційної сфери. Для цього слід запланувати суттєве підвищення витрат на профільну основну і післядипломну освіту.

Альтернативні рішення у реформуванні системи державних аудіовізуальних ЗМІ

Європейський досвід розвитку телерадіоінформа-ційної сфери значною мірою співпадає з національним.

Розвитком державних (суспільних) телеканалів таких, як Бі-Бі-Сі, „Дойче Веле”, інших європейських каналів, які контролює громадськість, опікується суспільство шляхом бюджетного фінансування та громадяни країни шляхом сплати щомісячних абонентських внесків.

Розвитком недержавних (приватних) компаній переймаються власники каналів. Але, на відміну від наших реалій, творчий, виробничо-технічний і фінансовий потенціал некомерційних засобів масової інформації у Європі, а також їх авторитет у суспільстві є значно вищим, ніж у приватних телерадіокорпорацій.

Варіанти реформування державної системи ЗМІ

Варіант 1. Приватизація державних каналів із наступною модернізацією їх матеріально-технічної та технологічної бази.

У цьому випадку держава зовсім знімає з себе відповідальність і турботу про стан державного сегмента телерадіомовлення. Результатом цього стане втрата навіть того незначного інформаційного ресурсу, який держава має сьогодні.

Вважаємо, що такий перебіг подій тільки віддалить реалізацію стратегічного наміру Уряду створити передумови для розбудови системи суспільного мовлення, адже не буде бази, на якій можна розвинути зазначену система.

Крім того, нині є проблемою знайти добросовісного інвестора, який був би зацікавлений у розвитку новоприватизованих компаній як самостійних суб’єктів інформаційних відносин.

Це пояснюється тим, що телерадіоінформаційний ринок в Україні перевантажений надмірною кількістю учасників телерадіоінформаційного процесу (на даний час ліцензії мають 1260 телерадіоорганізацій).

Навряд чи діючі медіа-холдинги будуть зацікавлені у появі ще 30 нових претендентів на розподіл рекламного ринку. Вірогідніше, що приватизовані компанії стануть філіями вже діючих потужних телерадіоструктур і втратять свою самостійну роль.

Варіант 2. Державні телерадіокомпанії залишаються у державній власності.

Утворюється кілька державних акціонерних компаній (ДАК) із стовідсотковим пакетом акцій, що перебувають у власності держави. Технічне переоснащення здійснюється за державні кошти, вживаються інші заходи щодо покращення матеріально-технічного стану телерадіокомпаній.

Після цього приймаються відповідні нормативно-правові акти щодо усуспільнення державних аудіовізуальних ЗМІ.

Створюючи майбутню модель неприбуткових аудіовізуальних ЗМІ України, слід враховувати основоположні принципи, закладені в Законі України „Про телебачення і радіомовлення”, який є базовим для регулювання відносин у телерадіоінформаційній сфері.

Не відхиляючись від норм цього закону, найбільш прийнятним вбачається розділити проблему на три головні блоки.

Перший, система державних телерадіоорганізацій, які утримуються і функціонують за рахунок бюджетних коштів для забезпечення інтересів держави. До них належать ДТРК „Всесвітня служба „Українське телебачення і радіомовлення”, створена на виконання доручення Президента України від 12 квітня 2000 року №1-14/397, ДТРК „Культура” та обласні і регіональні державні телерадіокомпанії.

Вони переходять у статус установ некомерційного господарювання ДАК „Всесвітня служба "УТР”, ДАК „Культура”, ДАК „Регіональне телерадіомовлення України” із 100-відсотковим пакетом акцій у власності держави.

Ці компанії є стратегічним ресурсом держави і використовуються для офіційного представлення України у світі, задоволення культурно-мистецьких запитів населення України та українців за кордоном, а також для забезпечення норм низки законів України щодо висвітлення діяльності органів влади, надання ефірного часу народним депутатам України, оприлюднення передвиборчих програм кандидатів на пост Президента України та у народні депутати України, інформування населення під час особливого періоду, стихійних лих тощо.

Другий блок, система Суспільного телерадіомовлення, яка створюється на базі Національної телекомпанії України та Національної радіокомпанії України шляхом поступового перетворення з обов’язковим законодавчим врегулюванням, особливо питань соціального захисту працівників галузі.

Ця система має утримуватися за рахунок абонентної плати, продажу власної продукції стороннім організаціям і добровільних пожертвувань юридичних та фізичних осіб.

Є принциповим, що вона має бути відділена як від влади, так і від бізнесу і жодним чином не повинна залежати від них.

Третій блок, громадські телерадіоорганізації. Як варіант таких організацій, вбачається доцільним створення Загальнонаціонального каналу територіальних громад. Його утворюють, не втрачаючи свого статусу, всі державні телерадіокомпанії. Метою створення каналу є висвітлення життя регіонів, джерелами фінансування мають бути внески учасників проекту, поміркована рекламна діяльність, спонсорство тощо.

Держкомтелерадіо подбав про наповнення поки що нереалізованої ідеї „громадські телерадіоорганізації”, опрацювавши у 2004 році ідею створення телерадіокорпорації „Громадське радіо і телебачення України”, засновниками якої є державні ТРО. До них може приєднатися також і телерадіоорганізація „Рада”, яка має ліцензію на право мовлення супутниковим каналом.

На створення такої моделі налаштовує те, що нині майнові комплекси обласних і регіональних ДТРК створені за кошти як державного, так і місцевих бюджетів. Отже, автоматично залучити ОДТРК до системи Суспільного телерадіомовлення не вбачається можливим ні з точки зору законності, ні з етичної, оскільки це означало б відчуження частини матеріальних цінностей від місцевих громад на користь центрального офісу системи Суспільного телерадіомовлення.

Світова практика налаштовує саме на такий підхід. У Німеччині, Польщі, інших країнах поруч із потужним Суспільним каналом загальнонаціонального рівня діють некомерційні компанії регіонів, об’єднані в єдиний канал спільною програмною концепцією, організаційною структурою та частотними присвоєннями у регіонах.

Запропоновані моделі будуть життєздатними за однієї умови. Вони мають успішно конкурувати як з приватними вітчизняними, так і потужними міжнародними медіа-структурами, враховуючи наші зобов’язання перед світовою спільнотою щодо реалізації ідеї телебачення без кордонів.

При цьому вони мають виконувати (і це головне) надзвичайно важливу соціальну функцію: виробляти програми для дітей, людей похилого віку, інвалідів тощо. Отже, перспективи неприбуткових медіа пов’язані у першу чергу з організацією первісних інвестицій в їх розвиток з боку держави. Це підвищить технічний і творчий потенціал нині державних, а згодом громадських і суспільних телерадіоорганізацій. Частина інвестиційних проектів вже здійснюється. Реалізація наведених заходів сприятиме інтеграції України до ЄС.

Таким чином, оптимальним вбачається впровадження варіанту 2, що не тільки сприятиме гармонізації відносин у телерадіоінформаційній сфері, а й закладе підвалини для розбудови системи суспільного мовлення.

Цей варіант має забезпечити:

-         впровадження сучасної цифрової техніки в державних телерадіоорганізаціях;

-         створення сучасної інфраструктури сервісу та обслуговування технологічної бази не лише державних телерадіокомпаній, а й інших суб’єктів телерадіоінформаційної діяльності;

-         зростання кількості робочих місць для професіоналів вищої кваліфікації;

-         покращення іміджу державних телерадіоорганізацій, збільшення надходжень від власної діяльності.

Характеристика телерадіоінформаційного простору України і напрями його подальшого розвитку

На сьогодні в Україні електронні ЗМІ функціонують у конкурентному середовищі, що сприяє диверсифікації джерел розповсюдження та отримання інформації. Спостерігається стрімкий розвиток комерційних телерадіоорганізацій.

Водночас з метою зняття обмежень права споживачів на вибір технічних засобів мовлення назріла потреба невідкладного вдосконалення нормативно-правових актів з питань користування каналами мовлення, зокрема каналами ефірно-кабельного телебачення.

Стратегічний шлях розвитку телерадіоінформаційного простору України - це розширення зон телерадіомовлення до 100% покриття території України та всіх місць компактного проживання української діаспори. Втілення новітніх технологій у підгалузі розповсюдження теле- і радіопрограм дасть можливість досягти такої мети.

Необхідно також розвивати публічне (нині державне) мовлення в FM-діапазоні.

Розвиток прикордонного та транскордонного мовлення потребує залучення цільових бюджетних і позабюджетних коштів на створення місцевих мереж мовлення.

Сучасний прогрес характеризується впровадженням в індустріально розвинутих країнах цифрового телебачення та родинних йому аудіовізуальних (АВ) систем і служб (АВСС), інтеграцією мовних та зв’язкових служб і побудовою на цій основі інтегрованих інформаційних служб, впровадженням у світі телебачення високої чіткості, створенням принципово нових систем відтворення – плазмових і рідинно кришталевих екранів, упровадженням нових технологій теле- і радіовиробництва, заснованих на використанні цифрових методів обробки зображень, рівнобіжним розвитком наземного, супутникового і кабельного сегментів мереж мовлення й переходом до багатопрограмного телебачення, впровадженням інтерактивного мовлення, появою нових АВ ІР-послуг та Web-мовлення на базі використання Internet.

Концептуальні положення щодо поліпшення технічного стану системи телерадіомовлення України ґрунтуються на аналізі сучасних тенденцій науково-технічного прогресу, існуючих проблем матеріально-технічного забезпечення державних аудіовізуальних ЗМІ, а також умов, які склалися на ринку телерадіоінформаційних послуг у державі та світі, полягають у:

-         переведенні телевізійних і радіомовних апаратно-студійних комплексів телерадіоорганізацій усіх форм власності на цифрові технології, які у порівнянні з аналоговими мовними системами мають значно кращі техніко-економічні показники;

-         концентрації ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку галузі телерадіомовлення;

-         створенні дієвих механізмів вдосконалення технічної політики телерадіоорганізацій;

-         максимальному використанні досягнень світової та вітчизняної науки і промисловості та міжнародного науково-технічного співробітництва у телерадіоінформаційній сфері;

-         створенні умов для інвестування коштів у розвиток вітчизняної телерадіоінформаційної індустрії упродовж тривалого терміну, що дасть поштовх для забезпечення конкурентоспроможності науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок вітчизняних виробників і науковців, створення нових робочих місць, подолання бідності;

-         сприянні інтеграційним процесам у телерадіоінформаційній сфері України, використанні глобалізації світової економіки на користь вітчизняних аудіовізуальних ЗМІ.

Пріоритетами розвитку галузі є:

-         наукова підтримка галузі з урахуванням світових тенденцій розвитку телебачення і радіомовлення шляхом удосконалення нормативно-правової і нормативно-технічної бази телерадіомовної сфери та створення національної сучасної метрологічної служби телебачення і радіомовлення;

-         здійснення цільових заходів щодо інтеграції телерадіоінформаційної сфери України до загальноєвропейського медіа-простору;

-         переозброєння і модернізація основних ланок публічного телерадіомовлення з метою піднесення її технічного стану до рівня сучасних світових вимог;

-         створення і розвиток Національного супутникового каналу ДТРК “Всесвітня служба „Українське телебачення і радіомовлення”, що сприятиме покращенню міжнародного іміджу України;

-         добудова апаратно-студійного комплексу Національної телекомпанії України, який є об’єктом загальнонаціонального значення;

-         реконструкція апаратно-студійного комплексу Національної радіокомпанії України, його технічна модернізація;

-         розбудова обласних і регіональних мереж теле- та радіомовлення для обласних і регіональних.

Вирішення наведених завдань забезпечить докорінне покращення технічного стану телерадіомовлення, сприятиме інтеграційним процесам у телерадіоінформаційній сфері України, що дозволить виступити українським мовникам рівноправними партнерами із зарубіжними аудіовізуальними засобами масової інформації.

Разом з тим національний телерадіоінформаційний простір в Україні стикається з низкою проблем:

-         вичерпанням радіочастотного ресурсу;

-         невідповідністю кількості телерадіоорганізацій можливостям ринку телерадіоінформаційних послуг України;

-         моральною застарілістю і фізичною спрацьованістю мереж розповсюдження теле- та радіопрограм основного оператора трансляцій телерадіопрограм – Концерну радіозв’язку, телебачення та радіомовлення (РРТ);

-         збитковістю підгалузі проводового мовлення та відсутністю її підтримки державою.

Проблеми національного інформаційного розвитку України

1. Проблема вичерпання радіочастотного ресурсу.

Після набуття Україною незалежності телерадіоінформаційний простір України дуже потужно розвивався. Створювалися телерадіоорганізації, розбудовувалися нові телекомунікаційні мережі. На даний момент в Україні проліцензовано 1260 телерадіоорганізацій, створено 11 загальнонаціональних телемовників, 3 радіоорганізації мають статус загальнонаціонального радіомовника та 13 радіоорганізацій мають статус мереженого мовника.

Різке, майже вибухове збільшення кількості суб’єктів телерадіоінформаційної діяльності у 90-ті роки призвело до того, що на даний час радіочастотний ресурс, призначений в Україні для трансляції теле- та радіопрограм, уже практично вичерпаний.

Крім цього, має місце диспропорція інформаційних потоків між Україною та країнами ЄС, а також Росією. З нашого боку інформаційні потоки є значно меншими, ніж з боку Європи і Росії. Зрозуміло, що багато в чому це обумовлено малобюджетністю українських мовних компаній, а звідси і їх низькою конкурентоспроможністю.

Проблема вичерпання радіочастотного ресурсу проявляється і в іншому. Зокрема, в ефірі Закарпаття ведуть мовлення 83 станції сусідніх держав. Схожа картина в Чернівецькій, Волинській областях, на Сході України й у Криму.

Потужні передавачі сусідів заповнюють ефір прикордонних областей України, створюють технічні перешкоди. Україна не хоче бути об'єктом спрямованої інформаційної інтервенції, а повинна стати рівноправним партнером, суб'єктом міжнародних інформаційних правовідносин на основі принципу паритетності.

У радіомовленні на сьогодні діє найпотужніший загальнонаціональний мовник – Національна радіокомпанія України, що випускає три програми і поширює їх трьома радіомережами УР-1, УР-2, УР-3. Вона ж створює програми українського іномовлення. Ця компанія представлена у всіх діапазонах ДХ, СХ, КХ, УКХ.

Крім неї, в радіопросторі України представлено ще
3 загальнонаціональні та 13 регіональних радіоорганізацій, які в найближчій перспективі мають набути статусу загальнонаціональних.

Виходом із ситуації є впровадження та розвиток в Україні системи цифрового мовлення на основі європейського стандарту телебачення DVB-T та стандарту радіомовлення DVB-A, застосування яких дозволить набагато ефективніше використовувати радіочастотний ресурс.

2. Проблема невідповідності кількості телерадіоорганізацій можливостям ринку телерадіоінформаційних послуг України.

Головною умовою розвитку будь-якої галузі в ринкових умовах є наявність та заохочення конкуренції, недопущення монополізації ринків у сфері інформаційної діяльності, зокрема у рекламній.

Інформаційна сфера в Україні ще не стала самодостатньою, тобто не може існувати на зароблений прибуток, обмежує свободу журналістів, а декого з них орієнтує на обслуговування політичних інтересів тих, хто має можливість платити. Значною мірою подібний підхід до справи зумовлений економічними реаліями.

Кількість телерадіоорганізацій, які мають ліцензію на право мовлення в Україні, не відповідає реальному ринку реклами. Український медіа-простір надто великий для скромного рекламного пирога, який є нині в Україні.

За оцінками фахівців, на телерадіоринку циркулює від 300 до 400 млн. доларів. У порівнянні з ринками країн-сусідів, яким також не належать провідні позиції у світовому телерадіоінформаційному просторі, це дуже мало.

При цьому 60-70% із них припадає на канал „Інтер” та студію „1+1”. Решта розподіляється між загальнонаціональними телеканалами „Новий канал”, „СТБ”, "ICTV", „Тоніс”, „ТЕТ”, НТКУ, ТРК „Україна” тощо.

Причина невідповідності полягає в тому, що значна частина телерадіоорганізацій створена здебільшого з політичних мотивів, а не бізнесових.

Вирішити проблему можливо шляхом збільшення обсягів рекламних послуг і капіталізації ринку.

3. Моральна застарілість та фізична спрацьованість мереж розповсюдження теле- та радіопрограм.

Характерною рисою наземних мереж, які нині використовуються телерадіоорганізаціями, є моральна та фізична застарілість, більшості їх технічних засобів. Лампові 25-50-кіловатні передавачі мають дуже низький к.к.д., споживають занадто багато енергії і потребують частої заміни електровакуумних приладів.

Звідси головна проблема таких компаній, як НТКУ, „Інтер”, „1+1”, котрі поширюють програми на цих мережах: занадто великі витрати на оплату послуг оператора зв'язку Концерну радіомовлення, радіозв'язку і телебачення (РРТ) - державного підприємства, власника всіх трьох мереж.

Для вирішення проблеми зв'язківці започаткували деякі кроки з модернізації своїх мереж, які знайшли значну підтримку і на державному рівні (Уряд своєю постановою затвердив програму розвитку цього наймогутнішого підприємства). Щоправда, її реалізація потребує чималих коштів, і процес модернізації тільки починає набирати оберти. Кабінет Міністрів України та Держкомтелерадіо як спеціально уповноважений орган, відповідальний за інформаційну політику країни, зокрема й у сфері телерадіомовлення, покладають великі надії на цю програму.

4. Проблема збитковості проводового радіомовлення

Специфічною особливістю системи телерадіомовлення в Україні є наявність в ній системи проводового мовлення, яка дісталася у спадщину від СРСР. Цей найдешевший і найдемократичніший вид мовлення дуже популярний серед широких верств населення, зокрема сільського. Нею поширюють свої програми НРКУ (додатково до ефірного поширення), ОДТРК, а також районні студії. Вартість послуги складає лише 50 коп. (вона принципово має бути низькою) і не переглядається з часів СРСР.

На жаль, через її збитковість кількість радіоточок скоротилася з 18 млн. у 1990 році до 8 млн. у 2004 році. Уряд і Держкомзв’язку вживають заходів, аби, принаймні, не скорочувати цю систему надалі.

Характеристика українського законодавства, яке регулює інформаційну сферу

Телерадіоінформаційна діяльність нашої держави регулюється Конституцією України та законами України, зокрема “Про телебачення і радіомовлення”, “Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення”, “Про інформацію”, “Про рекламу”, “Про радіочастотний ресурс”, “Про захист суспільної моралі”, "Про друковані засоби масової інформації (преси) в Україні", "Про державну підтримку засобів масової інформації і соціальний захист журналістів" та іншими законами.

В цілому, чинне законодавство орієнтоване на забезпечення відкритості, зняття обмежень в інформаційній сфері. Однак інформаційне поле держави постійно змінюється, а це потребує нових підходів до вирішення актуальних проблем діяльності телебачення і радіомовлення, і отже, вдосконалення чинного законодавства.

Загальна кількість профільних законодавчих актів становить понад два десятки. Відправна точка - Конституція України.

Статтею 15 Конституції України заборонена цензура, а стаття 34 Основного Закону гарантує кожному право на свободу висловлювання думок, поглядів і переконань.

На основі цих конституційних норм в Україні розвинена законодавча база, що регулює відносини в інформаційній сфері, яка передбачає достатньо надійний захист прав і свобод журналістів, ЗМІ, пересічних громадян України.

Крім того, разом із громадськістю, вченими і практиками розроблено проект Концепції національної інформаційної політики.

Триває робота над Інформаційним кодексом, норми якого відповідатимуть вимогам міжнародного права.

Розроблено державну програму “Журналіст”, розраховану на 2003-2010 роки, програма науково-технічного розвитку державного телерадіомовлення України.

Чинне законодавство забороняє створення і фінансування державних органів, установ і організацій для цензурування засобів масової інформації, а також втручання державних органів, посадових осіб, громадських організацій, окремих громадян в організаційно-творчу діяльність видавців та контроль за ідеологічним спрямуванням видань.

Держава гарантує економічну самостійність і забезпечує підтримку діяльності друкованих ЗМІ, перешкоджає зловживанню монопольним становищем на ринку з боку видавців і розповсюджувачів друкованої продукції.

Відповідно до національного законодавства засоби масової інформації мають право висвітлювати всі аспекти діяльності органів державної влади й органів місцевого самоврядування, які в свою чергу зобов'язані давати журналістам повну інформацію про свою діяльність через відповідні інформаційні служби органів влади і самоврядування.

Згідно з чинним законодавством випуск друкованого ЗМІ може бути припинений тільки за рішенням фундатора (співзасновника) або суду. Тому виглядають дивними закиди окремих спостерігачів щодо закриття урядовими органами тих чи інших ЗМІ.

Уряд уважно ставиться до всіх сигналів із середовища журналістів, що можуть свідчити про прояви цензури. За останній післявиборчий період ситуація із дотриманням свободи слова в Україні значно покращилася.

Нинішній склад влади висловлює 100-відсоткову готовність бути активним учасником суспільного діалогу. Прикладом є активне використання інститутами влади публічних інтерв’ю у ЗМІ, мережі Інтернет для висвітлення своєї роботи, проведення прямих урядових “гарячих ліній”, публічні дебати на парламентських слуханнях щодо актуальних проблем життя держави і суспільства тощо.

Президентські й урядові рішення, що стосуються питань відкритості влади, зобов'язують до діалогу з суспільством, рішуче застерігають від адміністрування й утисків ЗМІ.

В Україні має місце розподіл повноважень між державними органами, що регулюють інформаційну сферу.

За державну інформаційну політику відповідає Державний комітет телебачення і радіомовлення України. Серед його функцій розміщення держзамовлення на створення соціально спрямованих передач, висвітлення діяльності органів влади, підтримка соціально значущих видань, підготовка та супровід профільних законодавчих актів тощо.

Ліцензування телерадіоорганізацій здійснює позавідомчий контролюючий державний орган – Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення. Керівний склад Національної ради формують 8 членів, половину з яких призначає Президент України, а другу - Парламент.

Подібна модель має свої переваги. Завдяки розподілу повноважень, жоден з органів державної влади не правомірний регулювати всі аспекти діяльності суб'єктів інформаційної діяльності. До того ж, Національна рада не є органом виконавчої влади, оскільки є позавідомчим і деякою мірою рівнозалежним (а можливо, і рівновіддаленим) як від Президента, так і від Парламенту.

Важливе значення для законодавчого забезпечення виконання телерадіоорганізаціями вимог чинного законодавства є впровадження актів Верховної Ради України та Президента України.

Останнім часом це були постанови Верховної Ради України за підсумками звіту Національної ради за 2004 рік та підсумками парламентських слухань з інформаційних проблем. В усіх випадках Національна рада ухвалювала власні рішення та плани заходів.

Ця робота подається як аналіз стану виконання постанов Верховної Ради України від 16 січня 2003 року №441-IV „Про підсумки парламентських слухань „Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова і цензура в Україні", від 4 березня 2004 року №1587-IV „Про рекомендації парламентських слухань„ Стратегія розвитку телерадіоінформаційного простору України", від 10 грудня 2003 року та від 20 квітня 2004 року № 1689-IV „Про Рекомендації парламентських слухань „Духовна криза суспільства і шляхи її подолання", а також Рішення Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова і інформації від 17 березня 2004 року „Про виконання Постанови Верховної Ради України від 4 березня на 2004 року №1587-IV „Про рекомендації парламентських слухань „Стратегія розвитку телерадіоінформаційного простору України".

У центрі цієї роботи відповідно до постанов Верховної Ради України протягом останнього періоду залишалися проблеми, пов'язані із:

-         забезпеченням динамічного розвитку телерадіоінформаційної сфери України, зокрема її державного сектора, і запобіганням небезпеці втрати державного управління цим сектором (певні симптоми такої небезпеки спостерігаються);

-         реальним захистом суспільної моралі;

-         реалізацією в галузі телерадіомовлення вимог чинного мовного законодавства України;

-         дотриманням вимог законодавства про рекламу;

-         забезпеченням активної участі телерадіокомпанії різних форм власності у вагомих суспільно-політичних процесах і заходах (інформаційне обслуговування виборчої кампанії, підготовка до відзначення 60-річчя визволення України від німецько-фашистських загарбників і 60-річчя Великої Перемоги тощо);

-         підтримкою законних прав та інтересів розвитку телерадіокомпаній, у тому числі захистом їх від протизаконного тиску владних структур (спостерігаються окремі факти).

Розроблено Концепцію впровадження систем телерадіомовного інформаційного забезпечення територій України.

До Ради національної безпеки і оборони України доведено пропозиції щодо впровадження нових перспективних систем телерадіомовлення (йдеться, зокрема, про вітчизняні проекти МІТРІС і „Телевізійне село").

Окремо слід наголосити на проблемі впровадження цифрового мовлення, в розв'язанні якої співпрацюють РНБО, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, Держкомтелерадіо, Держкомзв’язку та інші установи й підприємства в галузі зв'язку, частотного нагляду, національної безпеки і оборони.