Питання свободи слова в Україні

Державний комітет телебачення і радіомовлення України, як уповноважений орган центральної виконавчої влади, ніколи не запроваджував методів утиску преси або обмежень свободи висловлювань. Але визнати, що утисків непокірних ЗМІ або цензури у будь-яких формах не існує зовсім, означало б грішити проти істини.

Існує поширена думка, що свобода слова може обмежуватись в інтересах захисту громадянських прав, і цей постулат, визнається міжнародним правом.

Чинним українським законодавством забороняється втручання будь-кого у творчу діяльність телерадіоорганізацій. Водночас коли телерадіоорганізації зловживають показом яскравих картин та сюжетів про людські трагедії, катаклізми тощо, що викликає зворотну реакцію глядачів, то, ясна річ, Комітет не займає позицію стороннього спостерігача. Адже йдеться про культуру, психічне та фізичне здоров’я нації.

Як відомо, переважна частина засобів масової інформації не належить державі. Зокрема, із понад 1260 зареєстрованих в Україні електронних ЗМІ лише 2,6% телерадіоорганізацій мають державну форму власності.

Отже, прямий тиск держави на недержавні організації неможливий. Навіть будь-які спроби Комітету розпочати з провідними телеканалами обговорення проблем щодо обмеження демонстрації на телеекранах жорстокості і насильства сприймаються ними вкрай негативно і почасти трактуються як утиск та посягання на свободу слова.

При цьому об’єктивність висвітлення подій залежить від морально-етичних якостей журналістів.

Стосовно “темників“, то у цьому тлумаченні переплутані поняття про тематичну спрямованість і втручання у творчу діяльність телерадіоорганізацій. І під цим домислюється про усілякі утиски свободи слова.

Згідно із Законом України “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації” Державний Комітет має забезпечувати неухильне додержання усіма державними ЗМІ норм цього закону.

А як висвітлювати – це питання творчості кожного мас-медіа. І Комітет жодним чином цього не робить.

Що ж до розмов про так звані “темники”, які ніби-то отримуються ЗМІ з структурних органів державної влади, то хотілося б знати про джерело поширення цієї неправдивої інформації.

Стосовно вдосконалення свобод слова і цензури то увесь світ визнає, що Україна переживає складні етапи перехідного періоду, якому притаманні такі недоліки:

відсутність досконалої законодавчої бази;

відсутність досвіду у журналістів щодо застосування законодавства і, власне, незнання ними самого законодавства, тобто, відсутність правових знань;

висока конкуренція на ринку ЗМІ, де відбувається активний пошук сенсаційних матеріалів, що часто-густо межує з порушенням моральних і етичних норм.

Законодавство України, що регулює інформаційну сферу, передбачає достатньо надійний захист основних демократичних свобод для громадян України. Проте окремі норми раніше прийнятих законів застарівають і не відповідають реаліям життя, що динамічно розвивається.

Усвідомлюючи необхідність удосконалення законодавчої бази, Державний Комітет, як центральний орган виконавчої державної влади здійснює такі заходи.

Разом з науковцями і практиками інформаційної сфери розроблено проект стратегічного документу, який визначає розвиток інформаційної галузі України - Концепція національної інформаційної політики.

Головна мета Концепції – сприяння встановленню правових норм щодо забезпечення свободи слова, реалізації права на інформацію, з одного боку, і на поширення інформації та захист інформаційних ресурсів в інтересах гарантування інформаційної безпеки, з другого.

Зважаючи на те, що чинне законодавство України з питань інформаційної сфери вже зараз є дуже об’ємним, воно потребує кодифікації відповідно до європейських норм.

Після прийняття Концепції передбачається розроблення і законодавче забезпечення Інформаційного кодексу України.

З метою зняття зайвих перешкод для надходження інвестицій в Україну і наближенню до норм відкритого інформаційного суспільства слугуватимуть запропоновані Комітетом зміни до Законів України «Про інформаційні агентства» і «Про телебачення і радіомовлення» щодо зняття 30-відсоткового обмеження іноземного капіталу у статутному фонді інформаційних агентств і телерадіоорганізацій.

Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» не повною мірою дієво захищає засоби масової інформації і права журналістів.

З метою встановити заслін проявам утиску прав журналістів на свободу слова Комітет пропонує передбачити відповідальність засновників ЗМІ, інших впливових осіб за обмеження прав журналістів.

Нині вона регламентується лише для посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування (стаття 19 абз.2 Закону України „Про державну підтримку ЗМІ та соціальний захист журналістів”).

Проте, не всі аспекти щодо вільного висловлювання думок можна урегулювати законодавством. Значна частина проблем криється не тільки в недосконалому законодавстві, що безперечно має місце, скільки у ментальності господарів та менеджерів вітчизняних ЗМІ, недостатній професійній підготовці окремих журналістів, які беруться за висвітлення серйозних соціально-політичних процесів, криміналізації суспільства.

Звички окремих представників владних структур мати при собі „кишенькові” органи впливу на масову свідомість також не додають Україні можливостей остаточно зробити вибір у бік цінностей громадянського суспільства.

Тому Державний комітет телебачення і радіомовлення України запроваджує системну роботу, аби викоренити рудименти епохи „телефонного права” із практики інформаційної галузі.