21.07.2016 о 12 00 у Бабиному Яру біля Пам’ятного хреста, встановленого на місці загибелі Олени Теліги, відбудуться урочисті заходи з нагоди пам’ятної дати. У заходах візьмуть участь представники виконавчої влади, народні депутати України, відомі політичні та громадські діячі.

Олена Теліга – донька професора, міністра Уряду УНР Івана Шовгенова. Народившись у 1906 році у Підмосков’ї, проживши до початку Другої світової війни в еміграції у Європі, Олена Теліга зробила свій життєвий вибір на користь України, присвятивши розбудові її незалежності усе своє недовге життя.

«Чекає все: і розпач, і образа,

А рідний край нам буде чужиною.

Не треба смутку! Зберемось відразу,

Щоб далі йти дорогою одною.

Заметемо вогнем любові межі.

Перейдемо убрід бурхливі води,

Щоб взяти повно все, що нам належить,

І злитись знову зі своїм народом.» Олена Теліга. Поворот.

У жовтні 1941 року в надії на національне визволення й відродження самостійної України Олена Теліга прибуває похідною групою ОУН до окупованого німцями Києва, де стає членом Національної Ради ОУН, очолює Спілку українських письменників, редагує літературно-мистецький додаток до газети "Українське слово" - журнал "Літаври".

 У 1941 році у статті під промовистою назвою «Розсипаються мури» Олена Теліга написала: «Будемо самими собою, з усіма своїми поглядами перед обличчям людей своєї нації і хай в протилежність до забріханої большевицької пропаганди кожне наше слово буде непідробною правдою, незалежно від того, чи ця правда усім буде подобатися. Ми ж не йдемо накидати з гори якусь нову ідею чужому середовищу, лише зливаємося зі своїм народом, щоб спільними силами, великим вогнем любові, розлити знов всі ці почування, які ніколи не згасали: почуття національної спільноти і гострої окремішності».

Навіть під загрозою арешту і смерті Олена Теліга не залишає Київ і боротьбу за Україну. 21 лютого 1942 року на тридцять п'ятому році життя Олену Телігу разом із її чоловіком Михайлом Телігою та іншими націонал-патріотами фашисти розстріляли у Бабиному Яру...

Українська поетеса, силу слова якої порівнюють із поезією Лесі Українки, за життя не мала виданої власної збірки. Рукописи творів поетки загинули разом із нею десь за моторошними стінами нацистського гестапо у лютому 1942 р. Копії ж збереглися в учасників підпілля, а згодом вони перевезли її поезію на еміграцію. Там і побачила світ перша поетична збірка Олени Теліги «Душа на сторожі» (1946).

 «У чому ж феномен Олени Теліги? – розмірковує один із дослідників творчого і життєвого шляху поетеси Богдан Червак. - Передусім у цілісності її характеру, силі її поетичного таланту та життєвому виборі, який вона зробила усвідомлено, ні на мить не сумніваючись у його правильності і правоті. Чимало дослідників життя і творчості поетки не можуть збагнути, як "салонна дама", що виховувалася в атмосфері російської культури, прийшла до усвідомлення себе українкою. Більше того, національна самоідентифікація переросла у необхідність активного захисту політичних і культурних прав української нації. Олена Теліга - зразок суспільної поведінки людини, позбавленої комплексів меншовартості й страху. Це те, що зветься справжнім характером. Не випадково вона так часто у своїх поезіях вживала слово "грань", яким, з одного боку, означувала чітку межу між добром і злом, своїми і чужими, життям і смертю, а, з другого, вимагала від своїх героїв її переступити, відважитися на вчинок гідний лицаря.
Сьогодні неможливо уявити Олену Телігу поза духовним і культурним життям України. Залишається одне: осягнути велич її духу.»