Олег НАЛИВАЙКО: про медіаландшафт, журналістику й владу відверто. «Журналіст України», Віра Черемних. № 12 (403), 2015 р.
На столі у голови Державного комітету телебачення і радіомовлення і секретаря НСЖУ Олега НАЛИВАЙКА дві книги: «150 цитат Андрея Шептицького. До вас моє слово» і «План дій для України від Ради Європи». Пояснює: «Це - мої орієнтири. Більш сучасного політолога, соціолога, філософа, та ще й «заточеного» на Україну, ніж Андрей Шептицький, немає. Читаєш його і знаходиш усе, що стосується теперішньої нашої ситуації, і політичної, й загальносуспільної. А план дій - це конкретика, де дуже приємно ставити позначки «Зроблено».
Що ж, починаємо розмову з оцінки зробленого.
В.Ч. Закінчується 2015 рік. Яким би Ви його назвали для українських медіа й українських журналістів: плюси й мінуси?
О.Н. Я пригадав те інтерв’ю, що давав вам у грудні минулого року. Ми називали тоді 5 ключових законів, першочергово необхідних для медіа й журналістики. Всі 5 законів, що принципово змінюють медіа-палітру, вже прийняті, хоча й не в ті терміни, на які всі ми сподівалися.
Перший - це зміни в Кримінальний кодекс, що посилюють захист професійних прав журналістів.
Друга позиція - відкритість влади. Парламент проголосував за розширення зони дії закону про доступ до публічної інформації. Він, до речі, й за злочинної влади був одним з найкращих у Європі. Але зараз відкриті всі відомості про особу, яка йде у владні інституції. І вона має розуміти: не хочеш - не йди.
Третє - Верховна Рада України ухвалила закон про забезпечення прозорості власності засобів масової інформації, що зобов’язує, зокрема, телерадіоорганізації та провайдерів програмної послуги розкривати на своєму сайті та надавати Національній раді з питань телебачення і радіомовлення інформацію про свою структуру власності та відомості про кінцевих бенефіціарів чи вигодонабувачів.
І два інфраструктурних закони - про суспільне мовлення і про реформування державної та комунальної преси.
До позитиву 2015-го можна віднести те, що ми, слава Богу, нікого не втратили. Єдине - Марія Варфоломеєва досі сидить в тюрьмі. Я недавно обговорював це з Іриною Геращенко, яка їхала до Мінська. Вона, до речі, розповіла, як нещодавно в Мінську до неї підходив Родіон Мірошник (колишній гендиректор Луганської ОДТРК), вже як один з представників політичної громадськості тих псевдореспублік, очолює якусь громадську організацію й приїжджає на перемовини.
Мінус - дуже повільно ведеться (чи взагалі не ведеться) розслідування злочинів проти журналістів. Я знову звертаюся до вашому журналу. Він мені навіяв спогади. Пригадую, як 23 листопада ми вийшли разом з президентом МФЖ Джимом Бумелою на Хрещатик ходою проти безкарності. Ще тоді для нас це було ключовим - винні мають бути покарані. На жаль, з цим і нині є великі питання. Хоча, кажуть, зараз активізувалася діяльність правоохоронців. Передано до суду 7 справ. Так, це мало. Але ж памятаєте, ми ж обвалилися в рейтингу свободи слова ледь не на дно. А зараз значно кращі позиції займаємо.
В.Ч. Ну, на на місцях владці продовжують чинити чимало капостей проти журналістів. Про що нам пишуть, телефонують колеги постійно, про що ми пишемо регулярно, й, на жаль, реакція неадекватна.
О.Н. Так, це питання ключове. І весь час треба тримати його в полі зору. Винні мають бути покарані.
Підсумки року в економічному плані: дуже складно доводиться всім медіа, багато втрачається. Немає рекламних надходжень, злетіли ціни на матеріали. Це буквально душить нашу галузь.
Щиро шкодую за «Телекритикою». Це був партнерський ресурс і для спілки, й для Держтелерадіо. Але таке рішення прийняли акціонери. І тепер у нашій сфері залишаються сайт НСЖУ і місячний аналітичний журнал «Журналіст України»
В.Ч. Лігачова ж обіцяє новий ресурс. Шведський уряд не забув про потреби нашої журналістики й нашого громадянського суспільства й надає солідний грант.
І на завершення цієї теми: плюси мабуть-таки переважують, якщо підсумувати?
О.Н. Думаю, що так. Днями уряд ще затвердить концепцію видання й популяризації книг. Програму видання української книги ми цього року виконаємо. Не буде ніякої кредиторки. Якщо в минулому році за цією програмою було видано книг на 7 млн грн, то в нинішньому - на суму понад 40 млн грн. Зростання дуже серйозне. Книги цікаві. До речі, три книги за ініційованою спілкою програмою «Золоті імена української журналістики»: про Прилюка, Дерев’янка, Засєду. Плануємо, обговорюємо книгу про Сподаренка.
В.Ч. А що буде з видавничими приміщеннями, потужностями? З «Пресою України», зокрема? Її так і не передали у відання Держтелерадіо?
О.Н. Якщо ДАК «Укрвидавполіграфія» (колишні облпартвидави) підпорядкована Держтелерадіо, то «Преса України» залишається у віданні Державного управління справами Адміністрації Президента України. Ще рік тому ми пропонували об’єднати ці потужності, але пропозиція не була підтримана.
Ми зацікавлені в розвитку потужностей, книговидання. Намагаємося реалізувати програму «Українська книга». Шукаємо інвесторів. ДУС не зацікавлена у видавничій діяльності. Зараз «Преса України» - пустка, мертві приміщення. Поліграфічні можливості практично не розвиваються.
А ДАК в минулому році перевиконала план на 47%, в нинішньому, без сумніву, теж перевиконаємо, хоча зараз підручники не друкуються. Ми вступили в конкурентну боротьбу, і у нас спостерігається позитивна тенденція.
Безумовно, щоб зробити сучасні й потужні поліграфічні підприємства, потрібні інвестиції, а це стане можливим, тільки коли буде знято заборону на приватизацію. Держава не виділятиме прямі інвестиції на переобладнання, треба шукати інвесторів у Німеччині, Польщі. Але всі підприємства ДАКу живі. Це були міфи, що все розпродано. Все в державній власності, і коли настане час приватизації, вже не вийде, щоб хтось потихеньку щось відвів у сіру зону. Сподіваюся, що найближчим часом ДАК буде виведено з-під заборони на приватизацію. І нашим завданням стануть повноцінна приватизація, пошук інвестора і реалізація програми «Українська книга». Сподіваємося, в наступному році на ті ж 40 -50 млн. будемо випускати книги.
О.Н. 1 квітня ми маємо завершити роботу по створенню суспільного мовлення. Сформувати наглядову раду, правління, затвердити структуру, керівництво.
В.Ч. Віддасте «доньку» заміж, а вам що залишиться?
О.Н. Але ж 100% акцій - у держави, а її функції - у Держтелерадіо. Втім, є одна проблема. Навесні державного мовлення не стане, а державний комітет залишається. Є протиріччя навіть у назві. Але треба дочекатися структури уряду, що буде обговорюватися в грудні, хоча прогнозую: наступного року комітету є чим зайнятися.
В.Ч. А що буде з працівниками державного телебачення? Зараз ви нікого не скорочуєте. Але ж доведеться.
О.Н. Звичайно, що доведеться. Колись в системі було 10 тисяч осіб, зараз десь 7500. Багато це чи ні? Маю певний бізнесовий досвід. Колись ми займалися київським міським телеканалом «Сіті». 24 години мовлення, власний продукт, в тому числі новинний. Нас тоді працювало 50-60 осіб. І абсолютно вистачало. А на ОДТРК - по 250-300. Деякі посади в державних компаніях смішні навіть у своїх назвах. І це всі бачать і розуміють.
Але скорочення заради скорочення - неправильно. Бо це ж люди. Треба мати програмне наповнення. Творчий коцепт, і під нього визначатися з кадрами.
В.Ч. І хто цю концепцію випрацьовує?
О.Н. Кабінет міністрів створив комісію з реорганізації. Я її очолюю. Щопонеділка ми проводимо засідання, обговорюємо проблеми, визначаємося з планами. І в питаннях організаційно-фінансово-юридичних просуваємося інтенсивно, активно працюємо. А ось з творчими питаннями...
Для чого створюється супільне? Не для того ж, щоб поміняти структуру. Маємо змінити наповнення, а для цього й всі інші зміни. Була створена творча група, якою керує Зураб Аласанія, входять його команда, вибірково директори ОДТРК, представники радіо. Створена вона в травні минулого року, але й зараз ми не готові в творчому плані. Однак лише відповідно до творчого плану маємо верстати штатний розклад, під який потім заплануємо фінанси.
І це проблема. Зараз вони дуже інтенсивно працюють, але боюсь, щоб ми 31 березня не почали сидіти до ранку й писати цей концепт.
Сподіваюся на наглядову раду, яка буде остаточно сформована 15 грудня. Там зібралися люди креативні. Добре орієнтуються в питаннях контенту. І що найважливіше: вони мають амбіції й бажання щось зробити таке, що викликало б інтерес і широку підтримку. Впливати на організаційні, фінансові питання має правління, а наглядова рада, вважаю, активізує діяльність творчої групи.
От ви спитали, що ховаємо і що народжуємо?
Ховаємо управління з кабінетів, з Кабміну й Держтелерадіо. Хоча деякі колеги, приміром, Віктор Набруско, кажуть, що таким чином ми втрачаємо державний вплив. Але такий європейський досвід.
В.Ч. В європейських країнах, погодьтеся, існує державний вплив на інформаційний ландшафт, бо кожна держава має інформаційну політику, турбується про інформаційну безпеку. А от яким чином він має здійснюватися - це справа інша. Цензура й темники - не той метод, зрозуміло. А який?
О.Н. Для цього й створюється наглядова рада. Її склад має відтворювати всю суспільну палітру. Програмна політика суспільного мовника має поєднувати державну політику з суспільним інтересом.
Перехід до суспільного мовлення примусить по-іншому працювати й прес-служби владних інституцій. І це дуже важливо.
І якщо ми не помилилися з визначення персоналій для наглядової ради, якщо ми мудро проведемо конкурс і сформуємо правління таким, яким воно має бути, сподіваюся на позитивні зрушення в контенті суспільного мовника.
В.Ч. В останньому номері «ЖУ» ми дали інтерв’ю відомої польської дисидентки Ядвіги Хмелевської, яка, зокрема, розповідає про те, як склалася ситуація після створення суспільного мовника в Польщі: «Частину людей звільнили. Майно старе, грошей немає. Тому реклама погано йде на суспільне ТБ. Бо щоб вона йшла, треба мати конкурентні програми, а для цього потрібні кошти. І так по колу…». Не доведеться нам через кілька років отак скептично оцінювати результати?
О.Н. Можливо, Польща - не кращий приклад для створення суспільного мовника. У нас трішки інша ситуація: в законі прописане фінансування суспільного мовлення в розмірі 0, 2% бюджету. Якщо брати 2015 рік, то це було б приблизно 1 млрд 100 тис грн. А виділено на державне телебачення за існуючим порядком - 760 тисяч. Збільшення майже вдвічі!
Друге - є підтримка наших європейських колег. І грантова, й технічна. Данія зараз створює сучасний н’юзрум. Для підвищення кваліфікації кадрів проводяться семінари в регіонах.
Для європейців цей проект ( дуже важливо, щоб і роздержавлення преси було таким же) - справа честі. Нещодавно був у Страсбурзі й мав відповідати на запитання на рівні Генсека Ради Європи: що там з суспільним?
Буквально всі суспільні мовники готові передати нам за символічний 1 євро цікавий контент, що, без сумніву, викличе інтерес у нашої публіки.
Нещодавно у Львові я зустрічався з послом Китаю. Вони запропонували передати нам безкоштовно спортивні, географічні фільми (на дуже гарному сучасному рівні зроблені). І нададуть допомогу з адаптацією, перекладом. Тому ту частину програми суспільного мовника, що складатиме не власний продукт, думаю, ми зможемо наповнити цікавими речами.
А наше виробництво залежатиме від того, як проведемо кадрову оптимізацію, отримаємо нову техніку і головне - піднімемо зарплату працівникам до пристойного рівня, а не ті ставки 1200-1500грн, що є зараз. Чому так довго не затверджувалася відповідна постанова Кабміну? Тому що міністерства фінансів і мінсоцполітики категорично були налаштовані, що зарплата має бути за державними тарифними сітками. Їм пояснювали, що неможливо буде зробити якісне телебачення , якщо за тарифною сіткою максимально 4000 грн. Прем’єр-міністр нас активно підтримав. Правління й наглядова рада ПАТ в змозі так розпорядитися фінансами, щоб суспільний мовник успішно працював. Збалансувати, маневрувати.
Тому й економічний шанс є у суспільного мовника, і, дай Боже, рекламний ринок буде зростати, бо у НСТУ - унікальне покриття.
В.Ч. Щодо скорочення, підвищення зарплати. Якість роботи не може залежати тільки від величини зарплати. Це ж зрозуміло. Не кожен здатен створити талановитий твір навіть при великій зарплаті. Як же будете визначатися з кадрами?
О.Н. Серйозне питання. На жаль, з тих 7500 людей, що зараз налічує державне телебачення, чимало таких, кого влаштовує невелика зарплатня при такому ж невеликому завантаженні. З іншого боку, немало випадків, коли талановиті журналісти залишаються в державних телекомпаніях, незважаючи на меншу оплату. Чому? Вони отримують тут реалізацію творчих задумів. Рівень патріотизму в державних теле- і особливо радіокомпаніях просто зашкалює. Вони готові вже сьогодні працювати, як суспільні мовники.
На жаль, на комерційних каналах грішать джинсою. Національна ж радіокомпанія дякувати її керівникам, дякувати історії, традиційно державницька. Тому є з кого відбирати, є на кого покластися.
В.Ч. Як радіо увійде до суспільного мовника? Як його підрозділ чи окрема юридична особа?
О.Н. Ми зараз успішно завершуємо проект з FM- покриттям національного радіо, що розпочали рік тому. Ще 7 обласних центрів нещодавно підключили, найближчим часом додамо ще 8 великих міст. Це дуже важлива державна справа, тому що проводове радіо занепадає, причини - об’єктивні. Треба, щоб Національна радіокомпанія мала повне покриття. І тоді вона зможе виконувати й систему оповіщення.
Я спочатку теж був за те, щоб радіо мало окремий юридичний статус. Хоча в багатьох країнах радіо і ТБ об’єднані.
Національна радіокомпанія у нас - просто феномен. Має дуже сильний вплив, середні хвилі - іномовлення, а якщо закінчимо проект FM- мовлення, то буде унікальне покриття.
На жаль, не вдалося донести до законодавця й Кабміну ці аргументи, й ми будуємо об’єднаного суспільного мовника. І тепер дуже важливо наглядовій раді, правлінню, медіаспільноті не допустити залишкового принципу відносно до радіо. Щоб не вийшло, що самодостатня, впливова й успішна радіокомпанія стала якоюсь пятою чи шостою кнопкою. На жаль, в українських менеджерів поки що побутує ставлення до радіо по залишковому принципу. А у нас, якщо взяти рейтинги, то Національна радіокомпанія зайняла б одну з ключових позицій в радіоефірі, а от Національна телекомпанія - двадцяте.
В.Ч. Хто і як визначитиметься з виконавчим керівництвом суспільного мовника?
О.Н. Наглядова рада, сподіваюся, до кінця року сформується. Після цього (січень лютий, або трохи пізніше - залежить від реєстрації ПАТ в комісії з цінних паперів) вона оголосить відкритий публічний конкурс на посаду голови правління, оберуть голову, сподіваюся, з великої кількості кандидатур.
Потім він вносить кандидатури членів правління, і наглядова рада має за них проголосувати. І, думаю, перший заступник чи віце-президент має безпосередньо відповідати за радіо. Важливо переконати членів наглядової ради в тому, що так має бути. Сподіваюся на успіх, адже в раді є багато людей, які розуміють важливість радіо: Віталій Портніков, Тарас Аврахов, інші лобісти радіо в хорошому сенсі.
В.Ч. Поговоримо про реформування державних і комунальних друкованих видань. Держтелерадіо буде, як сказано в законі, тим центральним органом виконавчої влади, що забезпечуватиме формування державної політики в інформаційній та видавничій сферах, узагальнюватиме результати першого етапу реформування і у разі потреби готуватиме пропозиції щодо внесення змін до відповідних нормативно-правових актів?
О.Н. Так, але дочекаймося підпису Президента. Хоча сумнівів у тому, що закон буде підписаний, немає. Та ми й не сидимо без діла. Готуємо постанову Кабміну. Уже ввечері після прийняття закону в мене зібралася робоча група. Чому поспішаємо?
Пригадую розмову з Ігорем Федоровичем Лубченком перед виборами в спілці в 2012 році. Він тоді мені сказав: «Роздержавлення комунальних газет для мене було справою честі. Не встиг зробити, але буду тебе підтримувати всіляко. Треба цього добитися». І для мене це як заповіт Ігоря Федоровича.
Після голосування у парламенті я відразу поговорив з багатьма газетярами, і перш за все, з Валерієм Горобцем, який у спілці є провідним багатолітнім рушієм закону. Вже думаємо про практичні справи.
Минулоріч перед голосуванням (а ви памятаєте, що тоді свободівці проголосували проти) європейці нам пообіцяли дуже серйозну підтримку, навіть гранти на друк під час пілотного проекту, різного плану навчання, семінари, створення рекламного агентства, інтернет-центру тощо. Аби проголосували тоді, в квітні, до кінця року все б було підготовлено, відпрацьовано, і з 1 січня 2015-го плавно пішло виконуватися. Зараз же, коли був у Страсбурзі, говорили, що грудень - не самий зручний час для початку співпраці. Бюджети на наступний рік вже затверджені у жовтні. І тепер доведеться вносити зміни, вишукувати резерви.
І наш державний бюджет уже зверстаний. Ми передбачали, що стаття про підтримку реформування буде в бюджеті Держтелерадіо. Але, не маючи закону, постанови Кабміну, не можемо внести цю пропозицію. Доведеться вносити зміни пізніше. Все, з чим можна було поратися спокійно, робитимемо в авральному порядку. Це погано.
Що добре? Те, що всі, хто бажає взяти участь у пілотному проекті, можуть звертатися до Держтелерадіо протягом усього року.
Представники влади в регіонах чомусь до останнього були впенені, що закон не приймуть, і чогось думали, що в них на пілотний проект буде право вето. Вони навіть не дочиталися, що на пілотний проект треба тільки побажання колективу.
Є сигнали, що після того, як було проголосовано закон, керівники владних засновників поспішають змінити редакторів, призначити когось лояльного, щоб не втратити цей ресурс.
Спілка має зробити відповідну заяву щодо цього. Має відслідковувати такі приклади, не допускати цього. Тільки-но Президент підпише закон, вони не наважаться на подібні дії, а ось протягом цього короткого періоду наша журналістська спільнота має пильнувати.
В.Ч. Що б ви порадили редакторам і колективам комунальних ЗМІ? Поспішати в пілотний проект чи вичікувати? І взагалі, скільки може бути учасників в «пілоті»? Є якісь обмеження?
О.Н. Обмежень немає. І немає якогось плану за термінами. Декілька моментів. Ніхто не вимагає, щоб обов’язково йшли в пілотний проект. У колективів редакцій є ще три роки. Але не гальмуйте тих, хто хоче зараз роздержавлюватися. Львів’яни, скажімо, не є прибічниками новацій, а у Рівненській області багато бажаючих. Не треба ні підганяти нікого, ні стримувати. Яка де готовність. І таким чином поступово йтиме процес.
В.Ч. Якою буде підтримка? Вчити редакторів, журналістів - це добре. Але ж має бути й практична підтримка - фінансова, можливо, технічна, організаційна, юридична.
О.Н. Для нас важливо, щоб під час реформування не втратити газети, майно, приміщення. Не програти кадрово. Бо тільки-но чиновники побачать, що це така форма приватизації, вони, прозуміючи, що безпосередньо не зможуть до неї долучитися, підбиратимуть лояльних керівників комунальних ЗМІ.
Коли готуватимемо проект постанови КМУ, обов’язково передбачимо й відповідальність керівників державних адміністрацій за те, щоб не загубилися газети, щоб інформування населення не погіршувалося.
Дві форми підтримки. Перша - державний бюджет. Хоча вкрай складно буде це вирішити, повторю, бо дія закону розпочнеться, а в бюджеті це не передбачено, Отже, мине певний час, доки будуть внесені зміни до бюджету.
В.Ч. А є вже визначення, на які цілі може йти підтримка?
О.Н. Одне обмеження - тільки витрати на друк. Треба спочатку подивитися, на яку суму в бюджеті можемо розраховувати. Раніше відпрацьовували механізм, пригадую, десь на 75% вартості друку розраховували. Але навряд чи повернемося до того механізму, бо зараз папір й інші витратні матеріали значно подорожчали.
Але серед комунальних видань є багато самодостатніх. І, думаю, це міф що тепер органи влади відвернуться, забудуть. На мою думку, тепер редакторам значно легше буде розмовляти з владою. Тим більше, що в законі передбачено пріоритетне право реформованих видань на отримання замовлень по висвітленню діяльності влади. До того ж ми, Держтелерадіо, триматимемо процес під контролем.
В.Ч. Чи можлива програма «Мала преса», яку пропонують той же Валерій Горобець з Херсонщині , інші редактори?
О.Н. На мою думку, на пленумі спілки, що відбудеться в грудні, треба вийти з цією ініціативою. Шукати кошти і в бюджетах, передбачених на децентралізацію. І треба виходити з безумовної підтримки медіа не тільки в невеликих районах.
В.Ч. За потреби куди редактори, працівники реформованих видань можуть звертатися за підтримкою?
О.Н. Держтелерадіо відкриє гарячу телефонну лінію. В цьому ми сподіваємося на підтримку НСЖУ. У комітета немає регіональних підрозділів, а у спілки є обласні, первинні організації, що будуть співпрацювати з нами.
В.Ч. Повертаючись до моєї бесіди з Ядвігою Хмелевською, хочу звернути увагу, що вона на громадських засадах займає таку цікаву посаду в правлінні польської журналістської асоціації - скарбник. І постійно й предметно контролює фінансову діяльність асоціації, як працює штат. На її думку, будь-якій людині з життєвим досвідом нескладно розібратися, чи за призначенням використовуються кошти. А громадський контроль потрібен. Це забезпечує повну прозорість. А у нас в спілці достатньо прозора система?
Ї