Національні інтереси вимагають негайного прийняття закону про ембарго на імпорт книг з держави-агресора

Сергій Олійник, начальник управління дозвільної процедури та контролю за розповсюдженням видавничої продукції Держкомтелерадіо

Їх звинувачують у зловживаннях: одні – що надають дозволи на ввезення книжок з Росії тисячами, інші – що не десятками тисяч. Вони готові відповісти за кожне заборонене антиукраїнське видання, але не знають реального обсягу імпорту друкованої продукції з країни-агресора. За останній рік вони не покарали штрафом жодного книжкового контрабандиста, але значно розширили санкційний список тих, хто становить загрозу національній безпеці.

Про імперську невиліковність більшості російських інтелектуалів та дефіцит моральних запобіжників у деяких українських видавців, про демпінгові трюки онлайн-торгівців країни-сусідки та відмову наших від її одіозних авторів, про ненаситність російської пропаганди аж до прихованих підтекстів у дитячих книжках та дієтичні апетити українського читача і його любов до світової класики російською – в інтерв’ю Укрінформу начальника управління дозвільної процедури та контролю за розповсюдженням видавничої продукції Держкомтелерадіо Сергія Олійника.

ЗА 4 РОКИ ДЕРЖКОМТЕЛЕРАДІО НЕ ВИДАВ ЖОДНОГО ДОЗВОЛУ НА ВВЕЗЕННЯ ВИДАНЬ, ЩО МІСТЯТЬ ОЗНАКИ ВОРОЖОЇ ПРОПАГАНДИ 

- Пане Сергію, Держкомтелерадіо оприлюднив роз’яснення через звинувачення у «начебто перевищенні комітетом повноважень щодо видачі дозволів на ввезення книжкової продукції з РФ». Які аргументи? І від кого звинувачення – від видавців, громадських організацій?

- Почну з того, що покладене на комітет завдання щодо впорядкування імпорту друкованої продукції з держави-агресора завідомо не обіцяло лаврів за виконану роботу, незалежно від її результатів. Причиною є строкатість нашого суспільства і нашого політикуму.

Завжди знаходяться невдоволені. Спочатку обурювалися тим, що ми дозволяємо собі «нахабство» надавати відмови у видачі дозволів. Потім – що ми видаємо забагато дозволів. Неважко здогадатися, що у першому випадку мова йде про проросійських політиків та громадян, а в другому – про їх ідеологічних опонентів, які вважають себе патріотами. І якщо більшість ЗМІ неупереджено висвітлюють цю тему, то вже в соціальних мережах періодично зчиняється гармидер, як це сталося нещодавно.

- У цьому хайпі чимало політики. Якщо ж об’єктивно, то видавати дозволи на імпорт книжок з Росії – це одне з ваших завдань, визначених законом і урядовими рішеннями…

- Саме так. Комітет зобов’язаний розглядати заяви суб’єктів господарювання і за результатами розгляду надавати дозволи або відмови у їх видачі.

Єдиною, за великим рахунком, причиною для відмов є наявність у книгах антиукраїнської пропаганди або пропаганди на користь держави-агресора.

При цьому дозвільна система має на меті виключно унеможливити потрапляння на вітчизняний ринок пропагандистської літератури і жодним чином не стосується регулювання обсягів імпорту.

Жодного дозволу на ввезення видань, що містять бодай найменші ознаки ворожої пропаганди, за 4 роки Держкомтелерадіо не видав. Будь хто може легко в цьому переконатися, переглянувши Реєстр дозволеної до ввезення продукції, який розміщено у нас на веб-сайті. Бодай однієї книги сумнівного змісту досі ніхто там не виявив.

- І як це працює зараз? Які фактори впливають на те, скільки дозволів ви надаєте?

- Що стосується кількості виданих дозволів, на неї впливають лише три фактори. Перший – наявність у законодавстві норми, яка дозволяє імпорт книг з держави-агресора. Другий – наявність суб’єктів господарювання, які вбачають у цьому свій інтерес. І третій – очевидна складність дозвільної процедури.

Саме через непросту дозвільну процедуру кількість імпортерів скоротилася спочатку до 20, а з жовтня 2020-го – до 6.

Закони, як відомо, ухвалює парламент, а жодних інструментів позбавлення імпортерів їх законного права заробляти на торгівлі з ворогом у Держкомтелерадіо немає.

Якщо представник комітету скаже імпортеру, що, приміром, 100 дозволів – це забагато і треба скоротити цю кількість до 50, а із заявленої кількості примірників запропонує прибрати один нулик, це називатиметься перевищенням службових повноважень, за що передбачено юридичну відповідальність.

Тож, погодьтеся, це повний абсурд – дорікати державному органу в тому, що він виконує покладені на нього законом повноваження. Звинувачувати Держкомтелерадіо, що він видає дозволи на ввезення книг з РФ – це те ж саме, що звинувачувати податківців у тому, що вони вимагають сплати податків, а поліціянтів – що вони виписують штрафи за перевищення швидкості.

- І все-таки дозвільна процедура на ввезення книжок, попри п’ятий рік її існування, викликає інколи звинувачення у роботі на ворога…

- Все це виникає тому, що далеко не всі «блогери» та «експерти», кількість яких з появою соцмереж зростає у нас в геометричній прогресії, хоча б поверхово знайомляться з об’єктом їх уваги, перш ніж робити висновки і навішувати ярлики. Ми ж не втомлюємося пояснювати, що державні органи у своїй діяльності керуються виключно законом, а не власними чи ще чиїмись уявленнями про справедливість.

ЗАКОН ДОЗВОЛИВ НАМ ВВЕЗТИ В УКРАЇНУ 31 ТИСЯЧУ КНИЖОК

- Як ви повідомляли, за 4 роки дії закону комітет дозволив ввезти в Україну 31 тисячу найменувань книжок з Росії. Більшість із них – це твори світової класики, дитяча та науково-популярна література. Чи є серед них якісь неоднозначні видання, бестселери, перекладів яких бракує в Україні?

- Не певен, що, навівши як приклад десяток-два книг, на ввезення яких видано дозволи, можна схарактеризувати загальну картину, коли йдеться про тисячі чинних дозволів. Однак не бачу причин не відповісти на ваше запитання.

Отже, світова класика: «Политика» Арістотеля, «Суждения и беседы» Конфуція, «Диалоги» Платона, «Сравнительные жизнеописания» Плутарха, «Афоризмы житейской мудрости» Артура Шопенгауера, «Собор Парижской Богоматери» Віктора Гюго, «Граф Калиостро, или Жозеф Бальзамо» Александра Дюма, «Унесенные ветром» Маргарет Мітчелл, «Великий Гэтсби» Френсіса Скотта Фіцджеральда, «Отель» Артура Хейлі, «Если вам дорога жизнь» Джеймса Гедлі Чейза, «Марсианские хроники» Рея Бредбері, «Я, робот» Айзека Азімова. Як ми бачимо, тут й історія, і філософія, і художня література, зокрема детективи й фантастика.

Щодо російської класики, то це «Герой нашего времени» Міхаіла Лєрмонтова, «Что такое хорошо?» Владіміра Маяковского, «Евгений Онегин» Алєксандра Пушкіна, «Двенадцать стульев» Іллі Ільфа та Євгєнія Петрова, «Война и мир» Льва Толстого, «Человек в футляре» Антона Чехова, «Отцы и дети» Івана Тургєнєва, «Идиот» Фьодора Достоєвского, «Исповедь хулигана» Сєргея Єсєніна, «Сумерки свободы» Осіпа Мандельштама. Тобто добре всім відомі книги, які рекомендацій не потребують.

І ще декілька прикладів дитячої літератури: «Алиса в Стране чудес» и «Алиса в Зазеркалье» Льюїса Керрола, «Рассказы о животных» Ернеста Сетон-Томпсона, «Приключения Незнайки и его друзей» Ніколая Носова, «Самые красивые сказки» Ганса Крістіана Андерсена, «Мои первые головоломки» Мойри Баттерфілд, «Айболит» Корнєя Чуковского, «Английский для детей» Валентіни Скульте, «История Маугли» Редьярда Кіплінга.

Серед дитячої літератури також багато коміксів, розмальовок, книг пізнавального характеру. До речі, саме в дитячих книгах найчастіше зустрічається прихована ворожа пропаганда.

Окремо хочу згадати всім відомий твір Антуана де Сент-Екзюпері «Маленький принц». Так от, з часу впровадження дозвільної системи комітет видав не мало – не багато, а цілий 21 дозвіл на ввезення різних видань цього твору! Щоправда, у зв’язку із застосуванням санкцій до російських видавництв на сьогодні чинними залишаються лише 5 дозволів.

Загалом же схарактеризувати видання, на ввезення яких імпортери отримують дозволи, можна таким чином – це продукція, яка має попит і гарні шанси на те, аби бути проданою.

- Абсолютна більшість книжок, на ввезення яких надано дозволи, видана російською мовою, що зрозуміло…

- Таким є обумовлений кон’юнктурою ринку вибір імпортерів, впливати на який не може ніхто.

- Так. Але, ви кажете, в Росії друкуються книжки й українською, й англійською, й арабською…

- Держкомтелерадіо не оприлюднював раніше подібної статистики, тому, впевнений, буде цікаво дізнатися, що ми дали дозволи на ввезення з території держави-агресора друкованої продукції, виданої 41 мовою світу.

З них 634 книги видані англійською, 74 – німецькою, 60 – французькою, 43 – іспанською, 21 – італійською, 16 – японською, 15 – китайською, 13 – корейською, 10 – чеською, по 9 – арабською, фінською, шведською, 8 – польською, по 6 – грецькою і турецькою, по 4 – португальською та івритом, по 3 – болгарською, тибетською, голландською та угорською, по 2 – в’єтнамською, данською та норвезькою і ще по 1 – п’ятнадцятьма іншими мовами. Частина виданих дозволів стосуються книг іншими мовами, – зазвичай це двомовні видання, де однією з мов є російська.

Крім того видано дозволи на ввезення 79 книг українською мовою, випущених у світ українськими видавцями, але надрукованих в Росії.

- Чому українські видавці друкують свої україномовні книжки в РФ? Чи там дешевша поліграфія? Чи у нас не вистачає паперу? Чи справа в якості друку?

- Це питання суто ринкових відносин, куди держава не втручається. Можу лише припустити, що якість друку тут ні до чого – в Україні вистачає першокласних друкарень. Та й про брак паперу досі нічого не чув. Отже, причиною друкування книг українськими видавцями чи поліграфістами на ворожій території, очевидно, є їхній економічний інтерес, обумовлений вартістю поліграфічних послуг. Про якісь моральні запобіжники українське законодавство тут умовчує…

АНТИУКРАЇНСЬКА ПРОПАГАНДА ХОВАЄТЬСЯ У ДЕТАЛЯХ ЦІЛКОМ НЕЙТРАЛЬНИХ КНИЖОК

- Як ішлося, у 274 випадках відмови стосувалися антиукраїнського змісту видань. В Україну не дали ввезти майже 1,5 мільйона примірників антиукраїнських видань. Чи можете навести хоч якісь яскраві приклади таких книжок та їхніх авторів. Кого саме хотіли сюди «протягти»?

- Я сказав би так, що серед видань, на ввезення яких було надано відмови, – зауважте, на підставі негативних висновків експертної ради, – домінують книжки не антиукраїнського змісту, а такі, які містять пропаганду на користь держави-агресора, що не є тотожним, однак також не відповідає критеріям оцінювання.

Хочу зауважити, що імпортери, як люди раціональні, доволі ретельно ставляться до відбору асортименту продукції, яка планується до ввезення. Зайвий клопіт їм не потрібен, тому «зашкварених», як зараз модно висловлюватися, видань до ввезення не пропонують.

Книги, на заяви про ввезення яких надано відмову, як правило, цілком нейтральні. Пропаганда ховається у деталях, які здатні виявити лише досвідчені фахівці.

Ось трохи прикладів видань, які «спалилися» на пропаганді. Скажімо, у передмові до 42-х книг індійського філософа Ошо власник видавництва у дусі імперської пропаганди возвеличує державу-агресора, розмірковуючи про «зайвохромосомність» росіян та винятковість російської духовної культури.

У книзі Алана Аксельрода «Все, что мне известно о бизнесе, я узнал, играя в «Монополию» рекламується видання, не дозволене раніше до ввезення в Україну через наявність у тексті пропагандистських гасел держави-агресора.

Видання авторства Джона Хейвуда «Люди Севера. История викингов 793-1241» «постраждало» через те, що на кількох сторінках, присвячених історії Київської Русі, автор трактує її з позиції політично заангажованої сучасної російської історіографії. Зокрема, Київську Русь називає Росією, а київських князів – російськими.

Авторки книги «Чему я могу научиться у Анны Ахматовой» називають Жовтневу революцію «одним из величайших событий в истории России», ілюструючи її портретами Леніна та червоними прапорами.

У виданні «По ту сторону вдохновения» авторства Юрія Полякова останній виправдовує російську агресію проти України, стверджуючи, що «Крым всегда был российский. Был референдум – Крым хочет в Россию».

У передмові до книги Міхаіла Булгакова «Мастер и Маргарита» згадуються представники російського кіно, які за публічну підтримку військової інтервенції в Україну внесені до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці.

Книга Олівера Стоуна та Пітера Кузніка «Нерассказанная история США» містить низку створених рядянською пропагандою міфів про український національно-визвольний рух, які давно вже розвінчані істориками за допомогою фактів і документів.

В оформленні книги Ніколая Лєонова та Алєксєя Макєєва «Опасная масть» використано символіку держави-агресора.

Епіграф «О России с любовью» на обкладинці книги Єлізавєти Дворецкой «Ольга, княгиня воинской удачи» звучить як знущання над українцями, особливо у світлі повідомлень про бойові втрати від російської зброї на сході нашої країни.

Абсолютно аполітичне, здавалося б, видання про самогон «пролетіло» через те, що рясніє ілюстраціями радянської символіки, і майже кожну його сторінку «прикрашає» колорадська стрічка.

А ось зовсім свіжа інформація. Експертною радою цього тижня визнано такими, що не підлягають ввезенню в Україну, 18 видань через те, що, розмістивши на своїх сторінках відповідні посилання, вони тим самим заохочують читачів до користування соціальною мережею ВКонтакте та порталом Yandex.ru, а також популяризують російські видавництва «Эксмо» і «АСТ».

Ці інтернет-ресурси широко залучені в інформаційній війні проти України і через них здійснюється рекрутинг найманців для участі у бойових діях проти нашої країни на тимчасово окупованих територіях Донбасу. Крім того, зазначені соцмережа, портал та видавництва відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України перебувають під дією санкцій.

- Ви згадували, що чимало пропаганди виявляється у дитячих книгах.

- Саме так. Приміром, у вихідних даних дитячої книги «Веселая компания» зазначено: «Отпечатано в России. Республика Крым». Така ж картина з підручником хімії.

Книга під назвою «А почему небо голубое?» пропонує дітям пізнавати світ через призму реалій, міфів і символів держави-агресора. Окремі її сторінки присвячені розлогому опису російського державного прапора, який, за інтерпретацією авторів, символізує і благородство, і чесність, і мужність, і ще велику кількість чеснот.

В іншій книзі для маленьких читачів – «Копилка бесценных знаний: Изобретения, факты, открытия» – зображення створеного під керівництвом українця Сергія Корольова першого штучного супутника Землі «прикрашене» державним прапором РФ, що вводить дітей в оману і приписує державі-агресору чужі заслуги.

Окремі розділи книги Євгенії Попової та Лілу Рамі «Найди и покажи. Кем я стану?» присвячені пропаганді російських силових структур і військових професій. Книга Татьяни Зарубіної «От динозавра до компота. Ученые отвечают на 100 (и еще 8) вопросов обо всем» потрапила під роздачу через те, що окремі її розділи написані в дусі російської пропаганди, яка зомбує дітей, що Росія є наддержавою, формуючи водночас зневагу до інших суверенних держав.

Пригадую, була ще книга, яка вчила дітей правильно читати абревіатури. Завдяки пильності та принциповості співробітників Держкомтелерадіо українські діти так і не дізнаються, як розшифровуються ОРТ, ФСБ, ФСИН та інші сакральні для Росії умовні скорочення.

Як бачимо, існує багатий арсенал шпаринок, куди може бути втулена ворожа пропаганда. Зрозуміло, що вся вона виявляється і безжально баниться.

- Я пам’ятаю, який резонанс викликали відмови Держкомтелерадіо видати дозволи на ввезення в Україну двох книжок Бориса Акуніна, книги Ентоні Бівора «Сталінград», якихось російських казок.

- Так, це був збірник «Илья Муромец и Соловей-разбойник: сказки о русских богатирях». Декого обурило, що комітет не визнав російського походження українських фольклорних героїв включно з Іллею Муромцем, якого імперська пропаганда лише в другій половині 19 століття прописала в «русском граде Муроме».

І попри велику повагу до особистості Бориса Акуніна та його творчості Держкомтелерадіо не дав дозволів на ввезення його книг «История Российского государства. От истоков до монгольского нашествия. Часть Европы» та «История Российского государства. Ордынский период. Часть Азии».

Причина в тім, що ці книги транслюють суто імперський погляд на історію і рясніють різноманітними історичними міфами. І взагалі у творчості Григорія Шалвовича був період, коли він дивився на історію «тюрми народів» через рожеві окуляри. Як приклад можу навести написану ним серію детективів про Ераста Фандоріна, в якій російський силовик постав у образі не кривавого опричника, а істинного аристократа ХІХ століття. І всі описані події відбувалися приблизно в той же час, коли Московія вирізала черкеський народ.

Завдяки ж відмові у видачі дозволу на ввезення в Україну бестселера Ентоні Бівора «Сталінград» про існування Держкомтелерадіо нарешті дізналися читачі «The Times», «The Guardian», «Voice of America» та інших провідних світових медіа. Втім щире обурення маститого автора нахабством українських чиновників дуже швидко вщухло, коли він дізнався, що московське видавництво «Азбука-Аттикус» дуже довільно переклало його твір, звідти й усі проблеми. З легкої руки московських перекладачів всі німці стали нацистами, поліцаї виявилися українськими націоналістами, а поліцейські батальйони – батальйонами українських націоналістів.

Але, поки того не сталося, британець таки встиг публічно висунути мені особисто вимогу вибачитися перед ним і скасувати моє незаконне рішення, що, як ви розумієте, зроблено не було.

- А от щодо російських видавництв. Ви згадали «Эксмо» і «АСТ». У списку заборонених РНБО загалом 9 видавництв. Які ще відзначилися випуском антиукраїнської літератури, вони так само популярні й відомі? 

- Так, «Эксмо» – найбільше російське видавництво, про яке експерти пишуть, що в Росії є «Эксмо» і є решта гравців ринку. Кожна п’ята книга, що внесена до Переліку книжкових видань, зміст яких спрямований на ліквідацію незалежності України, пропаганду насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини, випущена у світ цим видавництвом.

Його внесок у справу розпалювання ненависті до українців є визначальним. Причому воно продукує не просто окремі видання, а цілі серії антиукраїнської літератури. Наприклад, є такий автор – Алєксандр Тамоніков, єдиною ідеєю «творів» якого є збурення ненависті до України та українців. Так от «Эксмо» видав більше 20 пасквілів цього навіженого українофоба.

Що стосується інших підсанкційних видавництв, то про якихось маргіналів говорити теж не доводиться. Це, крім «АСТ», добре відомі «Центрполиграф», «Питер», «Яуза», «Яуза-пресс», «Книжный мир», «Алгоритм», «Вече». Однак по справжньому «потерпілими» від санкцій можна вважати лише власників «Эксмо» та ще трьох перших із цього списку. Продукція решти названих видавництв у законний спосіб в Україну не ввозилася через відсутність попиту. 

КІЛЬКІСТЬ ВИДАНИХ ДОЗВОЛІВ НЕ ВІДОБРАЖАЄ КАРТИНИ РЕАЛЬНО ВВЕЗЕНИХ В УКРАЇНУ КНИЖОК 

- Відомо, що впродовж перших трьох років російської агресії в Україну абсолютно безконтрольно ввозилося все, що пропонувалося з РФ. І лише в 2017 році, із запровадженням дозвільної системи, ситуація кардинально змінилася. 

- Оскільки жодних обмежень раніше не існувало, імпортом книг з-за порєбрика займалися не лише системні імпортери, як це відбувається сьогодні, а й ситуативні, яких було дуже багато і які робили це лише час від часу, коли випадала слушна нагода заробити. Звісно, що й кількість видавництв, продукція яких ввозилася в Україну, була значно більшою, ніж сьогодні. 

- Пане Сергію, ви говорили, що наслідком цієї заборони РНБО стало зменшення майже вдвічі обсягів надходження на український ринок видань з РФ. Загальна кількість дозволів наразі становить 18 тисяч. Водночас в Держкомтелерадіо зауважили, що кількість виданих дозволів не відображає картини реально ввезених в Україну книжок, оскільки значна частина отриманих дозволів є нереалізованою.

- Інформацію про нереалізовані дозволи та частий недобір заявленої в дозволах кількості примірників ми отримуємо від самих імпортерів. Ось нещодавно представник одного з них консультувався у нас щодо можливості анулювання великої кількості раніше отриманих дозволів.

Відслідковувати стан реалізації того чи іншого дозволу сьогодні можна лише теоретично, у ручному режимі, й для цього довелося би подвоїти штатну чисельність профільного підрозділу. Що і непотрібно, і нереально.

А з метою вивчення впливу дозвільної системи на обсяги імпорту друкованої продукції з РФ комітет періодично звертався до Державної фіскальної служби із запитами надати відповідну статистичну інформацію. Однак через специфіку митної статистики отримував її лише за показниками маси товару, її вартості у національній валюті та доларах США, що не сповна відповідало інформаційним потребам комітету. 

- Але ж діє єдиний державний інформаційний веб-портал «Єдине вікно для міжнародної торгівлі». Він не допомагає? 

- До цього сайту ми надаємо відомості з реєстру видавничої продукції держави-агресора, дозволеної до ввезення на нашу територію. Торік Держкомтелерадіо офіційно звернувся до Держмитслужби з проханням доопрацювати функціонал цього порталу. Адже наразі він надає можливість авторизованим користувачам переглядати інформацію лише щодо результатів митного оформлення видавничої продукції окремо для кожного дозволу або наказу Держкомтелерадіо, без пошуку за датою або періодом розмитнення, що не дає змоги оцінити обсяг імпорту за певний період. Після доопрацювання функціоналу «Єдиного вікна» ми матимемо можливість оперативно і в будь якому розрізі отримувати інформацію як загалом, так і за окремими видавництвами чи імпортерами. Приміром, скільки ввезено в Україну за певний період найменувань або примірників видань того чи іншого видавництва або скільки конкретним імпортером за певний період ввезено продукції в Україну. Або скільки всього ввезено видань того чи іншого автора, або якими імпортерами ввозилася продукція того чи іншого видавництва. І багато чого іншого.

- Ви згадали, що за статистикою Держкомтелерадіо на нашу територію ввозиться, зокрема, продукція 5 українських видавництв. Яких саме?

- Це столичне «Махаон-Україна», Білоцерківська книжкова фабрика, Харківська книжкова фабрика «Глобус» та ще два підприємства з цього ж міста – Перша експериментальна друкарня та Книжкова фабрика «Юнісофт».

Ще, крім російських, ввозяться книги 1 молдовського та 1 білоруського видавництв. Але інформацією щодо надходження книг в Україну володіє Держмитслужба. Ми не маємо ні повноважень, ні можливостей відслідковувати, яким чином імпортери реалізують отримані дозволи і чи реалізують їх взагалі. Відомо лише, що значна частина дозволів залишаються нереалізованими, а реальна кількість ввезених примірників нерідко значно поступається заявленій.

- Загалом дозволи отримували 20 суб’єктів господарювання. Станом на 1 січня 2021 року цією діяльністю займається лише 6 імпортерів. Це хто – книжкові мережі, ФОПи?

- Із тих 20 імпортерів, які працювали на ринку впродовж 2017-2019 років, було 3 ФОПи, решта – юридичні особи, як правило – ТОВ чи ПП.

6 імпортерів, які з жовтня 2020 року відновили свою роботу, належать до тих, що працювали на ринку в попередні роки. Всі вони є юридичними особами. Все це підприємці, які мають на меті розповсюдження товару через мережу своїх партнерів.

ЧАСТИНУ ІМПОРТЕРІВ ВИДАВНИЧОЇ ПРОДУКЦІЇ КРАЇНИ-АГРЕСОРА ПАТРОНУЮТЬ ПРОРОСІЙСЬКІ ПОЛІТСИЛИ

- Нині знову дискутується питання про цілковите припинення або значне обмеження ввезення до України книжок з РФ. Найбільше про це говорять наші видавці, для яких російські видавництва є конкурентами? Чи й активісти теж?

- Так, повна заборона імпорту книг з держави-агресора відповідала б насамперед інтересам наших видавців та поліграфістів, оскільки російська книга на українському ринку об’єктивно шкодить їх законним економічним інтересам. І їхню позицію поділяють патріотично налаштовані громадяни, спільноти, політичні сили й окремі політики.

Натомість у збереженні російської книги на українському ринку зацікавлені, головним чином, імпортери, а також проросійськи налаштоване населення та політичні сили, яких у нас, на жаль, вистачає.

Сьогодні, до речі, принаймні частину імпортерів російської продукції патронує чи морально підтримує Опозиційна платформа «За життя», що, напевно, логічно. Так, кілька місяців тому депутат Медведчук суворо вимагав від уряду вжити заходів до відновлення імпорту книг з РФ, бо у нас тут, мовляв, через його тимчасове призупинення колапс, гострий дефіцит і взагалі недовиконання бюджету. А щоб зовсім вже нагнати страху, він переконував, що відсутність російської літератури з вірусології ставить під загрозу успіх українських лікарів у боротьбі з коронавірусом.

- Пане Сергію, ви зауважували, що ембарго на ввезення російських книжок можливе лише за умови ухвалення відповідного закону. І, здається, вже були спроби це зробити?

- Хочу нагадати, що коли чинний на сьогодні закон приймався, основним аргументом проти повної заборони імпорту книг з Росії були апокаліптичні прогнози про повне зникнення з українського ринку наукової і спеціальної літератури, яка завозиться лише РФ, а лише вона, мовляв, здатна задовольнити існуючий попит.

Як ми сьогодні можемо легко переконатися, переглянувши Реєстр дозволених до ввезення видань, така література в Україну за дуже-дуже незначним винятком не ввозиться. Тобто це були звичайнісінькі маніпуляції.

Таким чином ухвалений наприкінці 2016 року закон став результатом компромісу між різними політичними силами.

Незабаром після набуття чинності нинішнім Законом у парламенті минулого скликання було зареєстровано два законопроєкти, один з яких передбачав запровадження акцизних марок, які мали би засвідчувати легальність ввезення книги в Україну, другий – поетапну повну заборону імпорту книг з держави-агресора.

Обидва законопроєкти були прогресивними порівняно з чинним законом, але вони навіть не виносилися на розгляд парламенту. А, зважаючи на сьогоднішні політичні реалії в країні, сподіватися, що аналогічний проєкт чи проєкти будуть внесені до парламенту поточного скликання, не доводиться. Тому не варто в найближчі роки сподіватися на повну відмову від імпорту книг з держави-агресора, а витискати все можливе з чинної редакції закону. Як-не-як, але вона дозволила не допустити в Україну в останні 4 роки жодної книги сумнівного змісту. І це – великий успіх.

- Якою є позиція Держкомтелерадіо щодо введення ембарго на ввезення видань з країни-агресора?

- Про позицію комітету щодо можливого ембарго я говорити не уповноважений. Можу висловити лише власну точку зору. Як людина і громадянин я належу до тих, хто вважає російську книгу в Україні прикрим тимчасовим непорозумінням.

Адже, наскільки мені відомо, під час Другої світової війни в книгарнях СРСР друкована продукція німецьких видавництв не продавалася. Навіть антивоєнні романи великих гуманістів Томаса Манна та Ремарка.

Подобається це комусь чи ні, але абсолютно кожна російська книга більшою чи меншою мірою є носієм ідеології «русского мира». Бо гарна книга, на якій зазначено, що вона видана в Росії, мимоволі викликає позитивні асоціації з державою-агресором. Погодьтеся, під час війни це неприпустимо.

І не забуваймо, що за кожною російською книгою стоять податки, сплачені до російського бюджету, за рахунок якого, серед іншого, фінансується агресія РФ проти України.

Таке моє особисте ставлення, однак як державний службовець я разом із колегами, більшість з яких поділяють мою думку, робимо все для того, щоб чинний закон виконувався.

А особи, що абсолютно безпідставно дорікають комітету за велику, на їхню думку, кількість виданих дозволів, зроблять добру справу, якщо замість навішування незаслужених ярликів у доступний спосіб постійно і наполегливо нагадуватимуть депутатам Верховної Ради, патріотично налаштованим фракціям та профільному комітету, що національні інтереси вимагають від них термінового прийняття закону про ембарго на імпорт книг з держави-агресора.

У КАРАНТИН МИ НЕ ВИПИСАЛИ ЖОДНОГО ШТРАФУ “ЧОРНОКНИЖНИКАМ”, АЛЕ ДОБРЕ ПОПРАЦЮВАЛИ НАД САНКЦІЙНИМ СПИСКОМ 

- Поговоримо про чорний книжковий ринок. Пандемія якось вплинула на нього? Що показують перевірки Держкомтелерадіо, і чи проводились вони останнім часом взагалі?

- Пандемія коронавірусу, яка радикально змінила наше життя, позначилася на всіх його сферах. Карантин та локдаун призвели до різкого скорочення книготоргівлі. Можливо, саме через це з 1 жовтня – дати відновлення повноважень Держкомтелерадіо у сфері імпорту книг з держави-агресора – до комітету не надійшло жодного звернення про факти розповсюдження незаконно ввезеної видавничої продукції.

Річ у тім, що комітет за законом не є контролюючим органом, тому й не має права з власної ініціативи проводити будь-які перевірки. І лише за зверненнями правоохоронних органів, юридичних та фізичних осіб здійснює перевірки викладених у них обставин і фактів, за результатами яких уповноваженими особами складаються протоколи про накладення адміністративно-господарського штрафу з одночасним вилученням незаконно ввезеної продукції з обігу.

Звідси й відповідь: після 2019 року перевірки не проводилися, протоколи не складалися, штрафи не виписувалися.

- А система штрафів взагалі працює?

- Від інсайдерів неодноразово чув, що майже 2 мільйони гривень штрафів, виписаних комітетом протягом 2018-2019 років, таки справили на правопорушників враження і більшість з них в очікуванні кращих часів «залягли на дно». Не можу стверджувати, що так воно і є, однак сьогоднішній розмір штрафу – 60 тисяч – робить торгівлю нелегальними виданнями розвагою для екстремалів.

- За моєю інсайдерською інформацією, саме ви проводите моніторинг книжкового ринку Росії, за результатами якого готуються пропозиції щодо розширення санкційного списку. Кого до нього додали?

- Джерелом інформації для внесення російських видавництв до санкційного списку є моніторинг, за результатами якого на веб-сайті комітету розміщується вже згадуваний нами Перелік книжкових видань, зміст яких спрямований на ліквідацію незалежності України, пропаганду насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини.

Активну участь у формуванні Переліку бере Служба безпеки України.

На сьогодні до нього внесено 230 видань авторства 157 осіб, випущених у світ 57 видавцями.

Очевидно, що санкційний список поповнюватиметься, у тому числі й за рахунок книгорозповсюджувачів.

Вірогідно, в ньому опиниться найбільший російський онлайн-рітейлер «Wildberries», який, отримуючи доходи та прибутки на українському ринку, податки сплачує до бюджету держави-агресора.

Моніторингом усіх його ресурсів виявлено цілий букет порушень українського законодавства. Достатньо вже того, що адаптований для українського ринку «Wildberries.ua» торгує книгами в Україні, не отримавши свідоцтва про внесення до Держреєстру суб’єктів видавничої справи. Тобто він взагалі не має права цим займатися і своєю діяльністю шкодить не лише українським видавцям і поліграфістам, а й українським імпортерам російської видавничої продукції – тим, хто здійснює ввезення книг з РФ на законних підставах і сплачує податки до українського бюджету.

Крім того, інтернет-магазини «Wildberries» пропонують до продажу значну кількість книг яскраво вираженого антиукраїнського змісту, у тому числі авторства фігурантів Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці, та внесених до Переліку книжкових видань, зміст яких спрямований на ліквідацію незалежності України, пропаганду насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини.

Не можу не згадати й своєрідну цінову політику цього суб’єкта. Не відомо як це досягається, але пропонована «Wildberries.ua» видавнича продукція у багатьох випадках відзначається неприродно низькими цінами, до того ж доставляється безкоштовно.

Як вам «Завтрак у Тиффани» за 39 гривень чи «Остров сокровищ» за 32 гривні? Словом, чесною конкуренцією тут і не пахне.

З метою адекватного реагування на пов’язані з його діяльністю виклики та загрози Держкомтелерадіо запропонував Міністерству культури та інформаційної політики ініціювати у встановленому порядку застосування до цього резидента санкцій, які б передбачали, насамперед, заборону надання провайдерами послуг із доступу користувачів Інтернету до його ресурсів.

Загалом моніторинг дозволяє не лише виявляти окремі факти випуску літератури антиукраїнського змісту, а й виокремлювати із загальної маси авторів і видавців, які найбільше відзначилися у цій недобрій справі.

Про санкції до російських видавців ми вже поговорили. А дев’ятьох авторів, зокрема таких одіозних, як Дугін, Прілєпін, Широкорад чи вже згадуваний нами Тамоніков, за ініціативи Держкомтелерадіо внесено до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці.

Валентина Пащенко. Київ

Фото: Юлія Овсяннікова, Укрінформ