Іван Чиж узяв участь у Всеукраїнських зборах представників засобів масової інформації

Основною темою обговорення під час зборів стало питання: “Українська журналістика у рік президентських виборів: економічні, політичні і етичні аспекти”. Розглядалися й інші проблемні питання, які стосуються інформаційної сфери. Так, Державним бюджетом України 2004 року призупинено дію законів, які передбачали для засобів масової інформації нульову ставку податку на прибуток підприємств та звільнення від оподаткування операції з продажу (передплати) і доставки періодичних друкованих ЗМІ вітчизняного виробництва, що може негативно позначитися на їх подальшій діяльності.

Крім того, зважаючи на те, що з 1 січня 2004 року набирає чинності Цивільний кодекс України, ЗМІ не матимуть права друкувати будь-які критичні матеріали, оскільки стаття 277 Кодексу трактує негативну інформацію як неправдиву. Разом із цим ухвалений Верховною Радою України Закон про рекламу розглядає позитивний матеріал, який може привернути увагу до конкретного підприємства, виробу чи особи, як рекламу, а отже, він повинен оплачуватися підприємством чи особою за рекламними розцінками і з нього має сплачуватися відповідний податок. Під час Всеукраїнських зборів відбулося також обговорення поправки до Закону “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні, якою ліквідується право трудових колективів бути засновниками ЗМІ.

Враховуючи особливу важливість порушених питань, Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України Іван Чиж виступив з доповіддю, в якій виклав позицію Комітету щодо змін у вітчизняному інформаційному законодавстві: “Сьогоднішнє обговорення економічних, політичних, правових та етичних проблем української журналістики свідчить про нагальну потребу в розробці стратегії щодо того, яким саме шляхом іти законодавцю: чи врегульовуючи відносини в інформаційній сфері, чи шляхом врегулювання цивільним законодавством або інформаційним.

Нині вже склалася певна галузь інформаційного законодавства. Але, на жаль, інформаційне право як галузь права ще перебуває на стадії становлення, хоча й зроблено перші кроки – Вища атестаційна комісія затвердила спеціалізацію “Інформаційне право”, що відкриває можливості для наукових досліджень у цій сфері.Однак практика свідчить, що спроби законодавця врегулювати питання інформаційних відносин, у тому числі й засобів масової інформації, цивільним, підприємницьким та інформаційним законодавством призводять до існуючих зараз колізій.Зупинюсь на деяких із них.

Насамперед, це право трудових колективів виступати засновниками засобів масової інформації.Так, проектом Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” передбачено внесення змін до відповідних статей зазначеного Закону України, в тому числі щодо складу суб’єктів, які мають право на заснування ЗМІ.Внесення цих змін обумовлено, по-перше, тим, що на практиці при перереєстрації друкованих ЗМІ, засновником (співзасновником) яких є трудовий колектив, виникає чимало труднощів, оскільки часто підприємство, в якому працював трудовий колектив, реорганізовується чи навіть ліквідовується (в будь-якому випадку склад працівників змінюється) і виникає суперечливе питання: хто є правонаступником трудового колективу?

По-друге, поняття „трудовий колектив” взагалі не існує в цивільному законодавстві, тому, щоб не створювати додаткових труднощів у майбутньому і не додавати проблем трудовим колективам, було запропоновано вилучити зі статті 8 Закону поняття “трудовий колектив” як суб’єкта, який може бути засновником друкованих ЗМІ (таке право може здійснювати юридична особа, в якій працює трудовий колектив). По-третє, у законодавстві про телебачення і радіомовлення, про інформаційні агентства серед суб’єктів, які мають право на заснування телерадіоорганізацій та інформаційних агентств, відсутні трудові колективи. Отже, постає питання: а чому трудовий колектив має право на заснування друкованого ЗМІ і не має на заснування аудіовізуального ЗМІ чи інформагентства?

Обговорення цього законопроекту в парламенті викликало жваву дискусію, хоча, за загальним правилом, норма стосовно вилучення трудових колективів із числа засновників (співзасновників) друкованого засобу масової інформації не поширюється на ті трудові колективи, які на момент набуття чинності цього Закону вже були засновниками (співзасновниками) друкованого засобу масової інформації. Тобто, діє принцип: закон зворотної сили не має. При доопрацюванні цього проекту в прикінцевих положеннях Комітетом запропоновано текст у такій редакції: “дія норми цього Закону (щодо вилучення трудових колективів з числа засновників (співзасновників) друкованого засобу масової інформації) не поширюється на ті трудові колективи, які на момент набуття чинності цього Закону були засновниками (співзасновниками) друкованого засобу масової інформації”.

Це гарантуватиме право тим трудовим колективам, які є на сьогодні засновниками засобів масової інформації, працювати й надалі. Зміни будуть стосуватися лише засновників тих засобів масової інформації, які будуть реєструватися після набрання чинності цим Законом у разі його прийняття. Крім того, можна буде уникнути ще однієї внутрішньої колізії (суперечності) в законодавстві. Тепер щодо призупинення дії законів, які передбачали для ЗМІ нульову ставку податку на прибуток підприємства та звільнення від оподаткування операції з продажу (передплати) і доставки періодичних друкованих видань. Справді, відповідно до підпункту 5.1.2. пункту 5.1. статті 5 Закону України “Про податок на додану вартість” “звільняються від оподаткування операції з: продажу (передплати) і доставки періодичних видань друкованих засобів масової інформації вітчизняного виробництва; продажу книжок вітчизняного виробництва; продажу учнівських зошитів, підручників та навчальних посібників вітчизняного виробництва”.

Водночас нормою статті 80 Закону України “Про Державний бюджет України на 2004 рік” встановлено, що “з метою покриття ризиків втрат бюджету, пов'язаних з проведенням податкової реформи, та досягнення реальності і збалансованості державного та місцевих бюджетів зупинити на 2004 рік дію:

а) Закону України “Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні”, крім виготовлення учнівських зошитів, підручників та навчальних посібників вітчизняного виробництва;

б) підпункту 5.1.2 (крім операцій з продажу учнівських зошитів, підручників та навчальних посібників вітчизняного виробництва).Отже, з 1 січня 2004 року від оподаткування не звільнятимуться операції з продажу (передплати) і доставки періодичних видань друкованих засобів масової інформації вітчизняного виробництва, продажу книжок вітчизняного виробництва; а звільнятимуться лише операції з продажу учнівських зошитів, підручників та навчальних посібників вітчизняного виробництва”.Народним депутатом України Ващук К.Т. 28 листопада поточного року внесено до Верховної Ради України проект Закону про продовження дії деяких норм Закону України “Про податок на додану вартість” (реєстраційний №4447), зокрема щодо продовження до 1 січня 2005 року дії пунктів: 6.2.6. статті 6; 11.21. та 11.29. статті 11.У зв’язку з цим Комітет вважаємо за необхідне вийти з пропозицією до Комітету Верховної Ради з питань фінансів і банківської діяльності та народного депутата України Ващук К.Т. продовжити також дію положень статті 5 Закону України “Про податок на додану вартість”, а саме: доповнення проекту підпунктом 5.1.2. пункту 5.1 статті 5.Комітет проводить послідовну політику щодо державної підтримки ЗМІ, свідченням цього є розроблені нами програми “Журналіст”, “Мала преса” та інші. Ми також звернулися до органів місцевої влади та органів місцевого самоврядування щодо застосування системи грантів для журналістів і ЗМІ.Разом із цим Комітет вважає, що механізми та форми державної підтримки ЗМІ слід удосконалювати. І для цього бажано перейняти досвід інших європейських країн.Наприклад, Швеція застосовує звільнення від ПДВ на продаж газет або знижені тарифи; Австрія, Данія, Нідерланди, Норвегія – понижені тарифи на поштове розповсюдження; Франція, Фінляндія – понижені тарифи на перевезення залізничним транспортом та літаками; Австрія, Данія, Нідерланди – понижені тарифи на телефонні послуги; Данія, Нідерланди, США – державну рекламу.

Взагалі виокремлюють такі форми державного втручання в економічну діяльність газет:

а) привілеї: спеціальні програми підтримки, які надають понижені ціни на послуги органів державної влади (понижені тарифи, звільнення від ПДВ);

б) субсидії: безпосереднє вкладення державою коштів до бюджету газетних компаній для зниження виробничих витрат;в) регулювання: діяльність держави з управління ринком, яка включає контроль за власністю газетних підприємства і створення антимонопольного законодавства.

Наш Комітет постійно працює над удосконаленням механізмів і форм державної підтримки ЗМІ.

Наступне. На розгляді Верховної Ради України знаходиться внесений народним депутатом України Правденком С.М. проект Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань регулювання порядку відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої поширенням недостовірної інформації засобами масової інформації” (реєстраційний № 3631). Цей законопроект, зокрема, стосується і статті 277 Цивільного кодексу України, яка наперед проголошує негативну інформацію недобросовісною, що є, на нашу думку, абсурдом, передбачає захисні механізми забезпечення діяльності засобів масової інформації і водночас удосконалює захист громадян, особи від недобросовісної критики.Проект розроблено з метою вдосконалення законодавчого врегулювання порядку відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої поширенням недостовірної інформації засобами масової інформації. На практиці мають місце непоодинокі випадки, коли в результаті відшкодування встановленого судом розміру моральної (немайнової) шкоди за поширення недостовірної інформації засоби масової інформації припиняють свою діяльність через фінансову неспроможність. Подібний стан справ не може не викликати занепокоєння, оскільки, припиняючи в такий спосіб свою діяльність, засіб масової інформації не виконує взяті ним зобов’язання перед читачами взагалі і передплатниками зокрема. Крім того, це шкодить міжнародному іміджу України. Проект спрямований на недопущення припинення діяльності засобів масової інформації внаслідок відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої поширенням недостовірної інформації, і разом із цим передбачає чіткішу відповідальність за поширення недобросовісної інформації.

Оскільки з 1 січня 2004 року набуває чинності новий Цивільний кодекс України, проектом передбачається одночасне внесення аналогічних змін до нині діючого Цивільного кодексу Української РСР та до нового кодексу. Зокрема, передбачено вилучити з частини третьої статті 277 Цивільного кодексу України текст стосовно того, що “негативна інформація, поширена про особу, є недостовірною”, тому що існування такої правової норми суперечить основним принципам інформаційної діяльності, визначеним у статті 5 Закону України “Про інформацію”. Їх прийняття та реалізація сприятиме недопущенню використання судових позовів до засобів масової інформації як засобу переслідування за їхню професійну діяльність, а отже, забезпечать більшу захищеність засобів масової інформації та їхніх передплатників, слухачів, глядачів, а також встановлять чітку й реальну відповідальність за допущені помилки, окремо виділяючи можливий умисел з боку засобів масової інформації або журналіста.Таким чином, прийняття Закону дозволить створити захисні механізми забезпечення діяльності засобів масової інформації і, водночас, удосконалити захист громадян, особи від нед обросовісної критики, сприятиме поліпшенню іміджу України на європейській та світовій арені.

Крім цього, ми поділяємо занепокоєння журналістів, редакцій засобів масової інформації щодо неоднозначного трактування пункту 3 статті 9 Закону “Про рекламу”, який викладено у такій редакції: “інформаційний, авторський чи редакційний матеріал, в якому привертається увага до конкретної особи чи товару та який формує або підтримує обізнаність та інтерес глядачів (слухачів, читачів) щодо цих осіб чи товару, є рекламою і має бути вміщений під рубрикою “Реклама” чи “На правах реклами”.   Справді, хто ж буде визначати, який саме – інформаційний, авторський чи редакційний – матеріал привернув увагу до конкретної особи чи товару або підтримав обізнаність та інтерес глядачів (слухачів, читачів) щодо цих осіб чи товару? Йдеться про одну із важливих властивостей інформації – її дієвість. Необхідно чітко визначити механізм оцінки дієвості тієї чи іншої інформації для ідентифікації її як реклами, а тому ми підтримуємо журналістів у прагненні чітко врегулювати це питання на законодавчому рівні. І останнє. Не можу не зупинитися в контексті обговорюваних проблем на законопроекті “Про внесення змін і доповнень до Закону України „Про телебачення і радіомовлення”, внесеному народними депутатами України Зінченком О.О., Томенком М.В., Артеменком Ю.А., Баграєвим М.Г., Яворівським В.О., який суперечить Конституції України, суттєво обмежує права і свободи людини і громадянина. Зокрема, законопроект не відповідає вимогам пункту 11 статті 92 Конституції України, якими проголошено, що виключно законами України визначаються засади утворення і діяльності засобів масової інформації. Всупереч законодавчому визначенню порядку утворення і діяльності засобів масової інформації як основних інститутів демократії авторами пропонується засновувати телерадіоорганізацію - зареєстровані у встановленому законодавством порядку юридичні особи, яким, поряд із виконанням функцій суб’єктів господарювання, делегується право створювати телерадіопрограми та/або передачі для масового розповсюдження і трансляції їх на підставі відповідної ліцензії на мовлення або передачі третій стороні для трансляції у повному обсязі та без змін.

Таким чином, законопроект: по-перше, позбавляє права, тобто можливості, громадян та юридичних осіб утворювати (засновувати) засоби масової інформації, а отже, обмежує право на свободу слова та інформації; по-друге, позбавляє права, тобто можливості, утворювати редакції засобів масової інформації, що не дає можливості врегулювати відносини між засновником засобу масової інформації та редакцією і можливості прийняти статут редакції засобу масової інформації (статут юридичної особи і статут редакції засобу масової інформації – це різні статути); по-третє, позбавляє права журналістів, які працюють в галузі телебачення і радіомовлення, мати статус журналіста аудіовізуального засобу масової інформації і, відповідно, мати правові гарантії держави на захист своєї професійної діяльності. Очевидно, саме з цих причин до Комітету звернувся народний депутат України Тарас Чорновіл з проханням включити до переліку посад журналістів посади режисера, телеоператора, звукорежисера тощо. І Комітет підтримує цю пропозицію.

Крім того, стаття 171 Кримінального кодексу України встановлює кримінальну відповідальність за перешкоджання законній професійній діяльності журналістів. Коментар до цієї статті дає таке визначення поняття журналіст – це творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для засобів масової інформації, виконує редакційно-посадові службові обов’язки в засобі масової інформації (в штаті або на позаштатних засадах) відповідно до професійних назв посад (роботи) журналіста, які зазначені в державному класифікаторі професій України. Прийнятий нещодавно Закон щодо заборони цензури (ст. 45-1 Закону України „Про інформацію”) визначає цензуру як вимогу, спрямовану до засобу масової інформації, журналіста, головного редактора, організації, що здійснює випуск засобу масової інформації, його засновника (співзасновника), видавця, розповсюджувача тощо....

Натомість законопроект передбачає поняття телерадіопрацівник, творчий працівник телерадіоорганізації (юридичної особи), визначає їх права та обов’язки.Отже, з кола суб’єктів, які є обов’язковими у зв'язку з утворенням і діяльністю засобу масової інформації, штучно вилучені: засіб масової інформації, засновник засобу масової інформації, редакція засобу масової інформації, головний редактор засобу масової інформації, журналіст засобу масової інформації та інші; по-четверте, законопроект обмежує свободу творчості журналістів, змушуючи їх будувати свої трудові відносини не з редакціями засобів масової інформації, а із суб’єктами господарювання і за їхніми правилами; по-п’яте, законопроект ставить у нерівні умови журналістів друкованих засобів масової інформації і журналістів аудіовізуальних засобів масової інформації.

Таким чином, Верховна Рада України, схваливши у першому читанні згаданий законопроект про галузь – телебачення і радіомовлення, не виконала покладеного на неї обов’язку щодо прийняття законопроекту про засади утворення і діяльності засобів масової інформації.  І цілком права Валентина Романенко, редактор газети “Сільські новини”, яка у своєму зверненні пише: “І доки ми не розберемося з цими проблемами, ні про яке роздержавлення і мови не може йти, адже ми сплутали засновників засобів масової інформації із засновниками редакцій як підприємств, і по всій Україні ідуть війни між районними, обласними, міськими радами, адміністраціями…”. Стосовно питання державної реєстрації телерадіоорганізацій як суб’єктів інформаційної діяльності, то законопроектом покладається на телерадіоорганізацію обов’язок проходити державну реєстрацію як суб’єкта інформаційної діяльності, що є, на нашу думку, неправомірним. Під державною реєстрацією розуміється письмовий запис або фіксація іншим чином фактів, явищ, відомостей чи певних матеріальних об’єктів з метою їх державного обліку та контролю, засвідчення дійсності і надання їм законного (легітимного) статусу. Державна реєстрація є доказом обставин, що тягнуть за собою певні юридичні наслідки. Об’єктами державної реєстрації є друковані засоби масової інформації, суб’єкти підприємницької діяльності, банки, політичні партії, об’єднання громадян тощо.

Наприклад, державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності – це документальне засвідчення у встановленому законодавством порядку факту створення суб’єкта підприємництва. Правове значення державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності полягає в тому, що з моменту реєстрації суб’єкти підприємницької діяльності є легітимними і набувають статусу юридичної особи. Діяльність незареєстрованих суб’єктів є незаконною з усіма юридичними наслідками.Інформаційна діяльність – це сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави. Основними видами інформаційної діяльності є одержання, використання, поширення та зберігання інформації.

Стаття 9 Закону України “Про інформацію” гарантує, що всі фізичні, юридичні особи і держава мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними свої прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Телерадіоорганізація – це зареєстрована в установленому порядку юридична особа, яка створює програми, і з моменту державної реєстрації ця юридична особа має право на здійснення інформаційної діяльності. Покладання на телерадіоорганізації (юридичні особи) обов’язку державної реєстрації як суб’єктів інформаційної діяльності та сплату за це коштів державі – штучно створені перешкоди в реалізації права на інформацію, що суперечить принципу презумпції свободи інформації. Природно постає питання про легітимність інформаційної діяльності юридичної особи з моменту державної реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності до моменту державної реєстрації як суб’єкта інформаційної діяльності. Особливе занепокоєння викликає зміст статті 19 згаданого законопроекту, яка забороняє будь-яке пряме бюджетне утримання телерадіоорганізацій органами державної влади, а стаття 20 передбачає можливість надання приватним телерадіоорганізаціям у користування технічних засобів мовлення, створених за рахунок державних капіталовкладень, на підставі ліцензії на мовлення, що не відповідає цивільному законодавству та законодавству, яке регулює відносини оренди та використання державного майна. Впровадження в дію цього законопроекту призведе до руйнації складової телерадіоінформаційного простору України – системи державного телебачення і радіомовлення, яка складає менше 3% і фактично виконує функцію державного телебачення і радіомовлення. Основними причинами виникнення проблемних колізійних питань, які обговорюються сьогодні, є, на наше переконання, застаріла ідеологія, переважно “технократичний”, а не “гуманітарний” (як це належить) підхід до врегулювання діяльності засобів масової інформації і в цілому відносин в інформаційній сфері. Як відомо, інформація не може існувати без матеріального носія. Конституційні положення щодо права кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір, мають поширюватися і на матеріальні носії, якими є папір, електромагнітні хвилі тощо, та на інші атрибути, необхідні для забезпечення інформаційного процесу при випуску засобу масової інформації.

Потрібний гуманітарний системний підхід до вирішення цих проблем. Особливо важливим це є для створення передумов переходу України до інформаційного суспільства. Саме таку позицію обстоює Комітет. І свідченням цього є розроблений та підготовлений до другого читання проект Закону України “Про Концепцію національної інформаційної політики”. Крім того, розроблено концепцію і структуру проекту Інформаційного кодексу України, який має стати основою для галузі інформаційного права. Підготовлено нову редакцію Закону України “Про інформацію”, який приведено у відповідність з нормами європейського законодавства і в який, зокрема, включено окремий розділ “Свобода інформації”, котрий передбачає чіткі механізми доступу до відкритої інформації. У контексті проблеми правового регулювання діяльності засобів масової інформації ми пропонуємо розробити проект Закону України “Про засоби масової інформації”, який би відповідно до Конституції України визначав засади утворення і діяльності ЗМІ, не створював колізії та ставив у рівні умови як друковані, так і аудіовізуальні засоби масової інформації. Комітет продовжує проводити послідовну політику щодо вироблення найбільш оптимального варіанту взаємовідносин держави, засобів масової інформації та суспільства і впевнений, що це стане можливим лише за умови регулювання інформаційних відносин нормами інформаційного права.

Ми звертаємося до учасників Всеукраїнських зборів представників засобів масової інформації з проханням включити до тексту Звернення до Парламенту і наші пропозиції щодо неприйнятності проекту Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону України „Про телебачення і радіомовлення”, внесеного групою народних депутатів України, який суперечить Конституції України, суттєво обмежує права і свободи людини і громадянина, та щодо розроблення Закону України “Про засоби масової інформації”, як цього вимагає Основний Закон”.