4 червня 2004 року Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України Іван Чиж узяв участь у відкритті першої міжнародної виставки засобів масової інформації “Українська журналістика – 2004”.
Звертаючись до організаторів, учасників та гостей виставки, Голова Комітету зауважив, що подібні заходи є справжнім святом для всіх працівників засобів масової інформації України, особливо напередодні відзначання професійного свята журналістів.
У роботі виставки беруть участь журналістські колективи більшості регіонів України. Відвідувачі мають змогу скласти враження про друковані ЗМІ, яких в Україні на сьогодні зареєстровано понад 20 тисяч. Широко представлені офіційні, громадсько-політичні, наукові, літературно-художні, мистецькі, спортивні, медичні, дитячі, рекламні, інформаційні та інші видання.
Серед заходів програми виставки важливе місце посіла конференція “Влада і журналістика в демократичному суспільстві”. У своєму виступі перед провідними вченими, політиками, керівниками засобів масової інформації Іван Чиж зазначив:
“В умовах суспільних трансформацій, які сьогодні характерні для нашої країни, особливої гостроти набувають питання функціонування інформаційної сфери, місця та ролі журналістики в системі координат “Влада і ЗМІ”.
Очевидно, що поглиблення демократичних перетворень вимагає відповідного удосконалення інформаційного законодавства, водночас конкретні кроки Держкомтелерадіо України в цьому напрямі, намагання системно підійти до удосконалення інформаційного законодавства наштовхуються на нерозуміння з боку окремих політичних сил.
Так, 18 травня цього року на розгляд парламенту було винесено законопроект “Про Концепцію національної інформаційної політики”, який визначає стратегію розбудови інформаційного суспільства в Україні, у тому числі шляхи оптимізації стосунків держави та засобів масової інформації. До речі, серед учасників нашої конференції є й автори цієї Концепції.
Проте Верховна Рада не підтримала законопроект, бо, на думку окремих народних депутатів, він суперечить Конституції України. Крім того, опоненти законопроекту твердять, що національна інформаційна політика не є справою парламенту. Але, нагадаю, стаття 85 Основного Закону визначає, що до повноважень Верховної Ради України віднесено визначення основних засад внутрішньої та зовнішньої політики, а інформаційна політика, як відомо, є однією з найважливіших складових внутрішньої та зовнішньої політики держави.
Інша проблема. З отриманням гарантій свободи слова “масова” журналістика усе більше “жовтіє”, “якісна” - активно займається великим бізнесом; більшість важливих інформаційних “ніш” не заповнені, а суспільство залишається недостатньо поінформованим.
Між іншим, вирішення проблем країни в різних сферах – від “великої” економіки до “малого” спорту – принципово залежить від рівня розвитку демократичних інститутів влади, активної діяльності структур громадянського суспільства.
При цьому роль каталізатора демократичного гуманістичного розвитку суспільства об’єктивно закріплюється за журналістикою, яка покликана робити для народу “видимим” те, що відбувається в країні, і втручатися в усі процеси життя на його боці, від його імені і за його участі. Журналістика, потенційно і реально, - потужний інструмент демократії.
Звідси зрозуміло, наскільки важливою є теоретична розробка проблем “журналістика і демократія”, “влада і журналістика”.
Сьогоднішня конференція, на яку ми запросили відомих науковців, працівників засобів масової інформації, журналістів, - це ще одна можливість системно обговорити важливу проблему “влада і журналістика”, на новому, якіснішому рівні проаналізувати підходи до побудови моделі взаємин у трикутнику “суспільство, ЗМІ, держава”.
Необхідною передумовою побудови правової демократичної держави є підконтрольність державної влади суспільству. Це досягається шляхом максимально повного інформування громадян про діяльність владних структур.
Саме тому одним із пріоритетних завдань Уряду є забезпечення відкритості у реалізації стабільної, зрозумілої громадянам економічної та соціальної політики, формування зрілого громадянського демократичного суспільства. При цьому стрижнем державної політики України є її європейський вибір. Без свободи слова та інформаційної діяльності, прозорості процесу державного управління досягти цього неможливо.
На забезпечення відкритості, усунення обмежень в інформаційній царині зорієнтоване чинне законодавство України.
Звісно, декларація намірів не завжди адекватна реальній ситуації. Але треба бути дуже упередженим, щоб не помічати: Україна п’ятирічної, тим більше десятирічної, давності і Україна нинішня – це різна якість.
За період незалежності Україною вжито заходів з метою вільного обміну інформацією, створення умов для надання можливості громадянам висловлювати свої міркування і переконання, закладено надійну основу системи правового регулювання діяльності засобів масової інформації.
На нинішньому етапі розвитку нашої держави принциповим є визначення основних напрямів державної інформаційної політики і їх послідовне дотримання.
Уряд вважає, що у сфері інформаційних відносин такими напрямами передусім будуть:
забезпечення конституційних прав громадян на достовірну, повну і своєчасну інформацію, свободу слова та діяльності в інформаційному просторі України, недопущення втручання у зміст та внутрішню організацію інформаційних процесів, окрім випадків, визначених законом відповідно до Конституції України;
створення розвиненої інформаційно-комунікаційної інфраструктури для творення, збирання, обробки, зберігання та використання національних інформаційних ресурсів;
збереження вітчизняного (національного) інформаційного продукту, національно-культурних та духовних цінностей України, її інформаційна та національно-культурна ідентифікація у світовому інформаційному просторі;
усебічна державна підтримка засобів масової інформації та забезпечення соціально-правового захисту журналістів, інших творчих працівників, які займаються інформаційною діяльністю;
забезпечення вільного функціонування засобів масової інформації;
створення умов для побудови в Україні розвинутого інформаційного суспільства, зростання ролі засобів масової інформації у розвитку українського суспільства.
Пріоритетом для нас є підвищення рівня прозорості роботи Уряду через розбудову його інституційної спроможності до здійснення публічної політики, вдосконалення правового середовища для сприяння розвитку громадської ініціативи, зміцнення діалогу між урядом і громадянським суспільством, створення умов для безперешкодного доступу засобів масової інформації та громадян до відкритої інформації.
Уряд провадитиме свою діяльність на засадах відкритості, прозорості і гласності, сприятиме забезпеченню права громадян на участь в управлінні державними справами. Такий ключовий принцип не лише декларується Програмою діяльності Кабінету Міністрів України “Послідовність. Ефективність. Відповідальність”, а й реалізується у постійному конструктивному діалозі з громадськістю.
У становленні та зміцненні Української держави значну роль відіграють засоби масової інформації, які беруть активну участь у її громадсько-політичному житті та формуванні національної свідомості й гідності.
Сьогодні вже ніхто не може не рахуватися з авторитетом “четвертої влади”. Саме ЗМІ є виразниками громадської думки і мають визначальний вплив на її формування. А від цього великою мірою залежить ефективність діяльності усіх гілок влади, соціально-політична стабільність та економічне зростання в Україні.
Передусім слід налагодити систему об’єктивного інформування наших громадян про роботу органів державної влади. Відкритість влади – запорука зміцнення довіри між суспільством і владою. Від цього виграють усі і насамперед держава. Переконаний, що належний рівень інформаційного супроводження діяльності органів державної влади зніме чимало питань, проблем і претензій, які виникають саме через відсутність необхідної інформації.
Окремо слід наголосити на необхідності розширення форм діалогу. Йдеться про активне запровадження інтерактивного спілкування з аудиторією, що реально забезпечує участь громадян у процесі формування та реалізації державної політики. І хоч суспільство подекуди ще не досить підготовлене до такої форми спілкування і, мабуть, поки недооцінює власну роль у державотворенні, перші кроки у цьому напрямку державні ЗМІ вже зробили. Прикладом цього є телепроект “Запитай у Міністра” або медіа-соціологічний радіопроект “Влада слова”.
Нині дуже важливо зберегти та ефективно використати державну складову національного інформаційного простору. Цей інформаційний ресурс має стратегічне значення для України. Тому дотаційна політика щодо державних і комунальних друкованих засобів масової інформації, які забезпечують доведення до всіх верств населення офіційної інформації, повинна обов’язково здійснюватися.
Ми за проведення виваженої цінової політики щодо засобів масової інформації. Використовуючи стратегію диференційованих цін, слід забезпечити пресою соціально малозахищені верстви населення, людей з обмеженими фізичними можливостями та мешканців віддалених і важкодоступних районів держави.
Головною умовою розвитку будь-якої галузі в ринкових умовах є наявність і заохочення конкуренції та недопущення монополізації ринків у сфері інформаційної діяльності, зокрема у рекламній. Саме недорозвинений механізм розміщення реклами на телебаченні й радіо істотно гальмує розвиток матеріально-технічної бази багатьох телерадіокомпаній і каналів, змушує їх користуватися морально застарілою та фізично спрацьованою технікою, а отже, гальмує творче зростання колективів. У результаті ми нерідко отримуємо неконкурентоздатний інформаційний продукт.
Недопущення реклами, спроможної завдавати шкоди інтересам споживачів, і створення сприятливих умов для представлення у засобах масової інформації рекламної продукції, виробленої в Україні, повинні стати економічними важелями розвитку цивілізованих процесів у вітчизняному медіа-просторі.
Нагальним стає створення умов для розширення комерційної діяльності в інформаційній сфері у поєднанні з державним регулюванням інформаційних процесів. Серед пріоритетів своєї діяльності Уряд розглядає забезпечення державної підтримки інформаційної сфери, в тому числі шляхом створення сприятливого податкового і митного режимів.
Абсолютно необхідним видається адміністративний, технічний і правовий захист вітчизняного інформаційного продукту України, загалом її інформаційних ресурсів, особливо тих, які є національним надбанням України.
Сучасні реалії міжнародного співжиття вимагають також дотримання принципів Європейської Конвенції з прав людини, міжнародних документів у галузі міждержавного інформаційного співробітництва, ратифікованих Україною.
На часі проблема інтеграції України в міжнародний інформаційний простір, але цей процес потребує сприяння створенню конкурентноспроможної інформаційної продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках і забезпечення ефективної присутності України у ньому шляхом розвитку транскордонного мовлення, поширення у світі вітчизняної культурно-мистецької і друкованої продукції.
Фундаментальними засадами гарантування інформаційної безпеки має стати й здійснення інформаційного забезпечення державної політики України, пов’язане з доведенням до української та міжнародної громадськості достовірної інформації про державну політику України, її офіційної позиції стосовно соціально значущих подій українського і міжнародного життя.
Невід’ємною складовою інформаційної безпеки держави є прискорений розвиток сучасних інформаційних технологій, вітчизняної індустрії інформації, в тому числі засобів інформатизації, телекомунікацій та зв’язку. Відставання України у цій сфері вже перетворилося на суттєве гальмо для інтеграції нашої країни в європейське співтовариство.
Це відставання шкодить не лише політичному іміджу України, а й відштовхує потенційних зарубіжних партнерів в економіці, фінансовій галузі й бізнесі загалом.
Таке становище стає просто неприпустимим сьогодні, коли під гаслом боротьби з міжнародним тероризмом провідні держави світу відкрито обмежують інші країни, до яких належить і Україна, в їх законних прагненнях посісти відповідне місце на ринках світу. За цих умов лише активна пропагандистська протидія цим обмеженням у міжнародному інформаційному просторі з використанням сучасних засобів розповсюдження може сприяти збереженню та розвитку наших експортно-імпортних можливостей.
Не можна забувати й про потенційну загрозу інформаційній безпеці. На наше переконання, обмеження свободи слова та доступу до інформації, руйнування системи культурних і моральних цінностей нашого народу, духовного та фізичного здоров’я нації й суспільства, негативні зміни цільових настанов і маніпулювання громадською думкою становлять суттєву загрозу цілісності держави, збереженню українським народом самоідентифікації, створенню стабільного і розвиненого громадянського суспільства.
Для запобігання виникненню реальних загроз і викликів інформаційній безпеці України передбачено цілком конкретний напрям протидії таким намірам.
Ґрунтується він на інформаційній діяльності, спрямованій на патріотичне виховання усіх категорій населення, утвердження загальнодержавної системи духовних цінностей, пропаганду толерантності, злагоди, міжетнічного та міжрелігійного миру, суспільну солідарність.
Одним із передбачуваних заходів протидії загрозам інформаційній безпеці є оперативне реагування і попередження спроб створення негативного іміджу України та її громадян, органів державного управління, інших суспільних інститутів. Засоби масової інформації та суспільство в цілому мають давати рішучу відсіч намаганням викривити та тенденційно трактувати факти історичного минулого, поширення неправдивої інформації про Україну.
Для цього слід приділити окрему увагу розширенню кореспондентських пунктів і мережі спеціальних кореспондентів ЗМІ за кордоном. Лише державі під силу розв’язати цю проблему.
Останнім часом зроблено кардинальні кроки щодо поліпшення ситуації в інформаційному просторі.
Покладаємо велику надію на впровадження Державної програми “Журналіст” та програми “Мала преса”, метою яких є здійснення невідкладних і перспективних заходів щодо розвитку засобів масової інформації, розв'язання актуальних проблем журналістики. Маємо подбати про першочергове та в повному обсязі фінансування заходів на виконання цих програм.
Наш Комітет розробляє також програму “Районне радіо і телебачення”. Впевнений, що це важлива і корисна справа.
Триває процес безоплатної передачі майна і приміщень редакціям державних і комунальних друкованих ЗМІ, якими вони користуються. Без сумніву, його треба підтримати та прискорити. Однак окремі посадові особи, на жаль, виявляють нерозуміння необхідності таких кроків і навіть чинять опір. Таке ставлення до проблем комунальних ЗМІ неприпустиме.
Започатковано нову державну телерадіокомпанію “Всесвітня служба “Українське телебачення і радіомовлення”, яка, розпочавши через супутник регулярне мовлення з 1 березня 2003 року, слугуватиме безпосередньому інформуванню світової громадськості про Україну. Вважаю це принциповим кроком. Адже до цього часу громадська думка про Україну формувалася поза межами держави.
Створено нову телерадіокомпанію “Канал “Культура”, який опікуватиметься продукуванням програм культурологічного та освітнього спрямування, які представлятимуть українське культурне надбання і всередині країни, і поза її межами.
На часі розширення використання потенціалу засобів масової інформації, зокрема мультимедійних, в освітньому процесі; створення спеціалізованого освітнього телеканалу.
Розроблено проект Державної програми науково-технічного розвитку державного телебачення і радіомовлення. Цей документ окреслює сучасні тенденції розвитку телерадіомовлення і визначає стратегічні напрями діяльності державної складової телерадіоінформаційного простору. Сподіваюся, що її реалізація виведе державний телерадіоінформаційний ресурс на якісно новий рівень.
Усім нам добре відома проблема різкого скорочення проводового мовлення, яке обслуговує потреби в інформації найменш соціально захищених верств населення України. За останні роки кількість радіоточок скоротилася катастрофічно. Вважаю принциповим збереження і розвиток найдешевшої і найпростішої в експлуатації системи проводового радіо.
Але втіленню в життя багатьох медійних починів перешкоджає, перш за все, незадовільне фінансування галузі. Особливо це стосується асигнувань на технічне переоснащення, поширення телерадіопрограм та проблеми реструктуризації боргів минулих років. Як результат - часті відключення передавальних засобів Концерну РРТ і, через звуження зони поширення програм, позбавлення великої кількості наших співгромадян їх конституційних прав на отримання інформації.
Тому вважаю за необхідне під час внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2004 рік”, передбачити необхідні кошти на гідну фінансову підтримку засобів масової інформації.
Слід наголосити, що найгострішою проблемою є все ж невідповідність бюджетних асигнувань на трансляцію телерадіопрограм. Зони покриття теле- (УТ-1, місцеві мережі ОДТРК) і радіосигналами (УР-1, УР-2, УР-3, канали радіоіномовлення) катастрофічно скоротилися. Українське радіо майже не чують етнічні українці та всі ті, хто бажає отримувати інформацію з України не лише в сусідніх країнах (Російській Федерації, Румунії, Болгарії, Польщі, Угорщині, Молдові), але й усередині країни. Про це свідчить велика кількість звернень від представників посольств, громадян та громадських організацій.
Неприпустимим є занепад системи, яка упродовж десятків років на коротких хвилях з успіхом транслювала радіопрограми Всесвітньої служби іномовлення України. На жаль, нині ми використовуємо лише 10-13% наявних потужностей.
Але радує приклад пошуку нестандартних підходів до вирішення проблеми Миколаївської, Луганської та деяких інших областей, які поширюють програми державного радіомовлення передавачами, що раніше використовувалися для глушіння іноземних станцій.
Зокрема, в Луганській області використовують два середньохвильових передавачі потужністю 3-7 кіловат для трансляції як програми УР-1, так і програми місцевого мовлення.
Не можна допускати, щоб на шкоду державним інтересам України в інформаційній сфері наша територія перетворилася у майданчик, з якого, навіть не отримавши ліцензії відповідного державного органу, вестимуть мовлення іноземні мовники. І все це буде мати дуже правильну за формою, але спотворену за змістом обгортку – співпраця у сфері транскордонного мовлення.
А справжня причина банальна: якщо країна не хоче утримувати свою систему інформаційного забезпечення - її будуть утримувати інші країни. Але тоді українцям не варто сподіватися стати гідними рівноправними партнерами із сусідами. Хто керує інформаційними потоками, той значною мірою і формує громадську думку в суспільстві. Тож є над чим замислитися.
Хочу наголосити, сьогодні в Україні в цілому створена достатня законодавча база в інформаційній сфері. В основу її закладено право на свободу слова, закріплене в Основному Законі. Конституцією України чітко визначено політико-правовий зміст свободи слова. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Політична цензура в Україні заборонена.
Однак Конституція сама собою не здатна гарантувати реальний рівень цих свобод. Лише діючий державно-правовий механізм, основними принципами існування якого є влада закону, а не окремих осіб, розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову її гілки, правління конституційних органів, може забезпечити можливість реалізації свободи слова.
Удосконалення правового поля функціонування ЗМІ як інституту правової держави і демократичного суспільства спрямоване на забезпечення функціонування вільних і незалежних ЗМІ, вільний і рівний доступ усіх політичних сил (зокрема й опозиційних) до засобів масової інформації, недопущення цензури, захист як журналістів, так і громадян, установ і організацій від зловживань у медіапросторі, забезпечення прозорості діяльності ЗМІ, упорядкування національного телеефіру, збалансування інтересів мовників, забезпечення відкритості та прозорості ліцензування їх діяльності.
Конституція України чітко визначає випадки, коли право на свободу слова може бути обмежене. Хоча ці обмеження, викладені у загальному вигляді, не мають конкретного змісту. А отже, можуть бути використані з метою порушення конституційних прав громадян.
Так, свобода слова може бути обмежена в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Зрозуміло, що така невизначеність у законодавстві може призвести до того, що публікація у засобах масової інформації (навіть достатньо обґрунтована) щодо недоліків у роботі або зловживань службовим становищем з боку представників державної влади може розглядатися як загроза національній безпеці або як така, що підриває авторитет правосуддя.
Тому потрібно негайно розробити і прийняти відповідні законодавчі акти, в яких підстави обмеження свободи слова були б чітко визначені і не підлягали двозначному тлумаченню.
Необхідно також своєчасно адаптувати інформаційне законодавство до нових умов суспільного розвитку, пов’язаних із побудовою інформаційного суспільства та створенням ефективних механізмів реалізації законів. Вважаю, що саме під цим кутом зору і повинна формуватися державна інформаційна політика.
Вимагає вдосконалення порядок реєстрації, діяльності та розповсюдження продукції іноземних засобів масової інформації на території України. Саме тому чи не головним є утвердження принципу пріоритетності вітчизняного виробника інформпродукту в цілому і розробка системи заходів, спрямованих на сприяння розвитку україномовних ЗМІ.
Очевидною і нагальною є потреба у кодифікації інформаційного законодавства. Ми плануємо незабаром провести міжнародний форум у рамках країн СНД та Європи з обміну досвідом кодифікації інформаційного законодавства. Бо нерідко трапляється так, що інформаційне законодавство розробляється різними відомствами, і кожне з них по-своєму розуміє право на свободу слова та інформацію.
Проблем законодавчого регулювання відносин в інформаційній сфері чимало, тому Держкомтелерадіо прагне системно підходити до їх вирішення. Вважаю, що всі нормативні документи, які стосуються інформаційної сфери, мають обов’язково узгоджуватися з нашим Комітетом як спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань реалізації державної інформаційної політики.
Державна підтримка засобів масової інформації –пріоритетне завдання Уряду.
У багатьох країнах застосовуються різноманітні форми державної підтримки ЗМІ: пільги, спеціальні програми підтримки, зниження тарифів, звільнення від ПДВ, місцевих податків і зборів; субсидії, жорсткий контроль за дотриманням антимонопольного законодавства тощо.
В Україні, на жаль, ще відсутня цілеспрямована політика щодо створення стимуляційних умов для діяльності ЗМІ. Не вироблено збалансованого механізму надання їм податкових пільг або ж їх належного бюджетного фінансування.
Не можна бути задоволеним фінансовим забезпеченням, наприклад, “Кримської світлиці”, видань національних меншин, крім російської, не кажучи вже про дитячі видання.
Тому вважаю доцільним рекомендувати місцевим органам державної влади та органам місцевого самоврядування:
перше, розглянути питання про звільнення засобів масової інформації від сплати місцевих податків та зборів;
друге, запровадити грантову підтримку ЗМІ та передбачити на це кошти у відповідних бюджетах;
третє, розглянути питання щодо звільнення засобів масової інформації від сплати ПДВ протягом двох років із часу їх заснування;
четверте, переглянути розміри грошового ліцензійного збору за видачу ліцензій телерадіоорганізаціям і визначити його у розмірі, який не буде перевищувати фактичних витрат на видачу ліцензії.
Нам потрібно стимулювати збільшення виробництва національного відеопродукту, враховуючи, що поряд із Україною розташовані інформаційно потужніші держави.
Проблеми існують і в галузі поліграфії. Особливо це стосується міських друкарень. Органи місцевої влади мають піклуватися про забезпечення редакцій сучасним поліграфічним обладнанням. Своє слово має сказати вітчизняна науково-технічна галузь.
Впадає в очі суто технократичний підхід деяких органів виконавчої влади до інформаційної сфери. Не враховується те, що виробництво інформації – це не звичайне виробництво матеріальних цінностей, а діяльність “у сфері духу”.
Інформація – особливий вид товару, і, певна річ, до неї не можна беззастережно застосовувати критерії, які діють у матеріальному виробництві. До того ж, засоби масової інформації нашої держави змушені конкурувати навіть усередині країни із фінансово потужнішими іноземними інформаційними структурами. Тут не обійтися без протекціоністських заходів.
Наші громадяни часто скаржаться на так звану “шансонізацію” радіоефіру, пропаганду жорстокості та порнографії на телеекранах, засилля реклами.
Переконаний, що свобода слова є одним із найголовніших надбань людства. Але в деяких випадках, коли, скажімо, має місце так зване зловживання свободою слова, інтереси суспільства вимагають обмеження цієї свободи.
Так, втручання суспільства у діяльність преси, ЗМІ вимагає боротьба з непристойністю, захист суспільної моралі. Слід зазначити, що, коли йдеться про обмеження свободи слова, міжнародне співтовариство, як правило, більш ніж обережне. У цьому випадку існують обмеження, закріплені у міжнародних документах.
Треба нарешті поставити надійний заслін тим негативним явищам, які мають місце на вітчизняних телеекранах і суперечать нормам суспільної моралі. Це справа усього суспільства. Я далекий від будь-яких спроб щось забороняти, але ж не треба забувати, що ми теж є батьками й матерями і зобов’язані дбати про наших дітей та онуків.
Окремо хотів зупинитися на питанні створення системи суспільного мовлення, яке розглядаю як стратегічний крок у розвитку інформаційного простору держави. Саме стратегічний, тобто такий, який не можна здійснити вольовим зусиллям за короткий час, як це іноді пропонують. Аби не скомпрометувати хорошу ідею, закликаю всі інституції, які опікуються інформаційною сферою, взяти участь в аналізі ситуації і пошуку шляхів створення та розвитку системи суспільного мовлення в Україні. Недопустимим є створення штучних перешкод у наданні журналістам об’єктивної, неупередженої інформації про діяльність місцевих органів виконавчої та представницької влади. Отримати інформацію, навіть офіційну, або акредитацію журналістам вдається далеко не завжди, а юридичні механізми для забезпечення цього права потребують удосконалення.
Окремі чиновники примушують писати інформаційні запити, потім триває тяганина з їх перекиданням із однієї установи в іншу. У результаті отримується вже зовсім непотрібна відповідь. З такими підходами до роботи не можна миритися.
Нерідко місцеві органи влади, заснувавши газету, вважають свої зобов’язання перед її редакцією виконаними. Ігноруються вимоги законодавства щодо укладання договору між засновником та редакцією. Договором мають визначатися обсяг коштів на утримання редакції та зобов’язання засновника щодо забезпечення виробничих і соціально-побутових умов життя та праці співробітників редакції. Навіть коли місцеві ради, районні адміністрації йдуть на укладання договору, то не виконують зобов’язань щодо фінансування, посилаючись на відсутність коштів.
Висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування має здійснюватися на умовах, визначених у договорах між цими органами і редакціями друкованих ЗМІ. І не можна не погодитися з думкою редакторів міських і районних газет, що адекватним варіантом компенсації витрат редакцій місцевих засобів масової інформації могла б бути оплата з місцевих бюджетів послуг з висвітлення діяльності органів місцевої влади. Такі кошти завжди можна передбачити в місцевих бюджетах. Інформаційний простір України повинен розвиватися в інтересах громадянського суспільства, забезпечувати основоположні конституційні права громадян, суверенітет і безпеку держави, сприяти зростанню добробуту громадян. Наближається президентська виборча кампанія. Засоби масової інформації при виконанні покладених на них завдань зобов’язані діяти виключно в рамках законодавства, повинні забезпечити широке та всебічне висвітлення передвиборних перегонів, доступ громадськості до програм претендентів на найвищу посаду.”
Насамкінець Іван Сергійович Чиж висловив сподівання на відверту й ґрунтовну розмову про шляхи вирішення нагальних проблем взаємовідносин влади і журналістики.