Державний комітет телебачення і радіомовлення України опрацював та подав на розгляд Кабінету Міністрів України проект концептуальних засад створення суспільного телебачення і радіомовлення в Україні.
Програмою діяльності Кабінету Міністрів України (далі - Програма), затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2005 р. №115 і схваленою постановою Верховної Ради України від 04.02.2005 р. №2426-IV, передбачено здійснення заходів державної підтримки культури, вітчизняного книговидання та теле- і радіомовлення.
Однією із стратегічних цілей, визначених Програмою, є створення суспільного мовлення як невід’ємної складової існування громадянського суспільства, недопущення концентрації та монополізму національних суб’єктів інформаційного простору, реалізація програми роздержавлення засобів масової інформації та сприяння впровадженню у діяльність засобів масової інформації принципів системи саморегуляції та прозорої редакційної політики.
З метою реалізації наведених стратегічних намірів розроблено Концептуальні засади створення суспільного телебачення і радіомовлення (далі - Концепція).
При розгляді Концепції слід враховувати, що громадські та суспільні аудіовізуальні засоби масової інформації є державними за формою власності і громадськими та суспільними – за принципами функціонування і формою контролю.
У Концепції розглядається питання розвитку аудіовізуальних засобів масової інформації державної форми власності, за допомогою яких та шляхом використання їх потенціалу в найближчій перспективі будуть створені громадські та суспільні аудіовізуальні засоби масової інформації.
1. Проблема
Нині державний сегмент телерадіоінформаційної сфери, який утворюють 30 телерадіоорганізацій, становить не більше 2,5% від загальної кількості телерадіоорганізацій, котрих в Україні налічується понад 1200. Проте він займає особливе місце серед інших телерадіоорганізацій. Так, за 2004 рік державний сегмент виробив 89043,7 годин телепрограм і 129781,1 годину радіопрограм, що можна порівняти із сукупно виробленим продуктом 11-ох загальнонаціональних недержавних телемовників (понад 80 тис. годин) і 20-ох загальнонаціональних радіомовників України (понад 140 тис. годин).
Перш за все, державні телерадіоорганізації працюють у форматі так званого публічного, некомерційного мовлення, тобто у своїй діяльності вони зорієнтовані не на отримання прибутків, а на виконання державного замовлення, яке, по суті, є замовленням суспільства. Це замовлення передбачає забезпечення населення офіційною інформацією про діяльність органів державної влади в Україні, а також інформацією про події в державі та за її межами, конституційні права, свободи та обов’язки людини і громадянина; стан довкілля та здійснення медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм; освітньою, науково-популярною, культурно-мистецькою, фізкультурно-спортивною, іншою соціальною інформацією. Державні телерадіоорганізації виробляють інформацію, яка сприяє формуванню позитивного іміджу України у світі. Жодна з комерційних телерадіоорганізацій не виробляє такого великого обсягу соціально значущого програмного продукту. Пріоритетом громадського мовника має бути не рейтингове лідерство, а задоволення потреб громадян у суспільно-значимій інформації, у політичних дискусіях, інтелектуальному продукті.
На сьогодні державні мовники НТКУ, НРКУ та всі обласні і регіональні державні телерадіокомпанії як у кадровому відношенні (система призначення керівників), так і фінансовому (бюджетне фінансування) залежать від держави. Крім того, оскільки ці суб’єкти здійснюють рекламну діяльність, вони певною мірою залежать і від рекламодавців. Ці чинники обмежують можливості наведених суб’єктів телерадіоринку щодо цілком об’єктивного інформування населення про діяльність органів влади, її окремих представників, товаровиробників та їх товари.
Організації суспільного мовлення відрізняються від мовлення із суто комерційних або політичних мотивів своєю специфічною особливістю – незалежністю від економічної та політичної влади. Отже, основною проблемою створення суспільного мовлення в Україні на базі державних аудіовізуальних ЗМІ є невідповідність існуючої практики їх функціонування меті та принципам існування суспільного мовлення.
Метою цього документа є визначення основних засад створення суспільного телебачення і радіомовлення, що спрямовано на повне та об’єктивне інформаційне забезпечення громадян України, всебічну підтримку галузі, комплексне розв’язання проблем технічного переоснащення і модернізації системи телерадіомовлення України, впровадження енергозберігаючих, високоефективних новітніх телерадіотехнологій, створення безпечних і нешкідливих умов праці в галузі, сприяння розвиткові інтеграційних процесів у телерадіоінформаційній сфері України, професійної освіти та підвищенню кваліфікації, а також закладанню основ для розбудови системи суспільного телебачення і радіомовлення та громадського телерадіомовлення.
2. Суттєві фактори
Основним фактором, який ускладнює поступ нашої країни до демократичного інформаційного суспільства, є домінування приватного над публічним у телерадіоінформаційному просторі України, що часом набуває загрозливого характеру. Значна частина комерційних ЗМІ не стільки віддзеркалює громадську думку, скільки відіграє роль рупору тих груп і осіб, які володіють приватними каналами, особливо під час виборчих кампаній. Упродовж останніх років простежується тенденція монополізації телерадіоінформаційного ринку кількома впливовими олігархічними групами.
Стримує ефективне використання потенціалу державного сегмента галузі телебачення і радіомовлення також і застаріла матеріально-технічна база, розташована на будівельних об’єктах, зведених ще за часів Радянського Союзу. Зберігати значну їх частину у працездатному стані стає дедалі витратнішим. Зокрема, Національна телекомпанія України має утримувати енергоємний багатоповерховий апаратно-студійний комплекс, запроектований і, в основному, збудований ще у 80-ті роки. На сьогодні деякі конструктивні, технологічні та інженерні рішення, які закладалися в проект, певною мірою не відповідають нинішнім концептуальним засадам розвитку аудіовізуальних ЗМІ. Водночас апаратно-студійний комплекс Національної телекомпанії України є і залишиться надалі об’єктом державного стратегічного значення.
Важливим фактором, що впливає на функціонування українських телерадіоорганізацій, є експансія закордонних аудіовізуальних засобів масової інформації на ринку телерадіоінформаційного простору України, які порівняно з вітчизняними мовниками мають краще фінансове забезпечення. Через недостатність коштів і технічне відставання українські телерадіокомпанії некомерційного типу мовлення втрачають конкурентоспроможність, а їх вплив на аудиторію є значно меншим від очікуваного.
Гальмівну роль відіграє і застарілість окремих норм чинного законодавства в частині статусу державних телерадіоорганізацій.
Особливо суперечливим є статус Національної телекомпанії України, яка відповідно до свого статуту є державним підприємством, а згідно із чинним законодавством, системою фінансування та звітності досі залишається бюджетною установою. Це протиріччя стримує розвиток компанії, ініціативу її творчо-виробничих підрозділів, викликає справедливі зауваження контролюючих органів щодо неефективного використання коштів. Почасти фактичне використання компанією цілком легально отриманих надходжень трактується під час перевірок як таке, що несе у собі ознаки нецільового витрачання бюджетних коштів.
До стримуючих факторів належать і відсутність у НТКУ повного ефірного часу на каналі УТ-1, обмеженість коштів на розповсюдження радіопрограм НРКУ, недостатність розвитку місцевих мереж мовлення майже у половини державних обласних і регіональних телерадіокомпаній. Державні мовники не мають можливості доносити інформацію до населення своїх регіонів загальнонаціональними каналами, створеними суспільством за державні кошти. Тому нагальною проблемою є вирішення питань загальнонаціональних мереж УТ-1, УР-1, УР-2, УР-3 та місцевих мереж в інтересах некомерційного мовлення. Зволікання із проведенням цих заходів ускладнює реалізацію державної інформаційної політики та фактично обмежує конституційні права громадян на одержання суспільної інформації.
Не сприяє створенню передумов для розбудови системи суспільного телебачення і радіомовлення та громадських телерадіоорганізацій ігнорування питань технічного розвитку галузі.
Серйозною перешкодою для розвитку галузі є недостатній професійний рівень працівників телерадіоорганізацій. Більшості з них не вистачає висококваліфікованих кадрів як творчих, так і технічних спеціальностей. Отже, на часі передбачити заходи щодо суттєвого покращення підготовки та перепідготовки кадрів для телерадіоінформаційної сфери. Для цього доцільно запланувати суттєве підвищення витрат на профільну основну і післядипломну освіту.
3. Альтернативи
Європейський досвід розвитку телерадіоінформаційної сфери значною мірою співпадає з національним.
Розвитком державних (суспільних) телеканалів таких, як ЦДФ, „Дойче Веле” (Німеччина), „Франс
Можуть бути різні варіанти реалізації ідеї створення суспільного мовлення.
Варіант І. Заміна статусу всіх державних каналів на статус громадських організацій.
По-перше, це суперечить чинному на сьогодні Закону України „Про телебачення і радіомовлення”, згідно з яким громадські телерадіоорганізації та система суспільного мовлення існують не замість, а поруч із державними.
По-друге, в цьому випадку держава зовсім знімає з себе відповідальність за стан цього сегмента телерадіомовлення. Результатом такого перебігу подій стане те, що вона втратить навіть той незначний інформаційний ресурс, який у неї є нині. Навряд чи реформовані таким чином компанії, враховуючи їх незадовільний фінансовий і технічний стан, зможуть конкурувати із значно потужнішим приватним сектором.
Варіант ІІ. Державні телерадіокомпанії залишаються у державній власності.
Утворюється кілька державних акціонерних компаній (ДАК) із стовідсотковим пакетом акцій, що пеербувають у власності держави. Технічне переоснащення здійснюється за державні кошти, вживаються інші заходи щодо покращення матеріально-технічного стану телерадіокомпаній. Поряд із цим приймаються відповідні нормативно-правові акти щодо створення на базі НТКУ і НРКУ системи суспільного телебачення і радіомовлення.
Під час створення майбутньої моделі неприбуткових аудіовізуальних ЗМІ України слід враховувати основоположні принципи, закладені в Законі України „Про телебачення і радіомовлення”, який є базовим для регулювання відносин у телерадіоінформаційній сфері. Найбільш прийнятним вбачається, не відхиляючись від норм цього закону, розділити проблему на три головні блоки.
Перший блок: система державних телерадіоорганізацій, які утримуються і функціонують за рахунок бюджетних коштів для забезпечення інтересів держави. До них належать НТКУ, НРКУ, ДТРК „Всесвітня служба „Українське телебачення і радіомовлення”, створена на виконання доручення Президента України від 12 квітня 2000 року №1-14/397, ДТРК „Культура” та обласні і регіональні державні телерадіокомпанії. Вони набувають статусу установ некомерційного господарювання: ДАК „Всесвітня служба "УТР” і ДАК „Культура”, ДАК „Регіональне телерадіомовлення України” із 100-відсотковим пакетом акцій у власності держави. Вони є стратегічним ресурсом держави і використовуються для забезпечення норм низки законів України щодо висвітлення діяльності органів влади, надання ефірного часу народним депутатам України, оприлюднення передвиборчих програм кандидатів на пост Президента України та у народні депутати України, інформування населення під час особливого періоду, стихійних лих, а також офіційного представлення України у світі, задоволення культурно-мистецьких запитів населення України та українців за кордоном тощо.
Другий блок: система Суспільного телерадіомовлення, яка створюється на базі Національної телекомпанії України та Національної радіокомпанії України шляхом виділення із них окремих творчих і технічних підрозділів з наступним перетворенням останніх у нову структуру „Суспільне телебачення і радіомовлення України”. Цей захід вимагає обов’язкового законодавчого врегулювання, особливо у питаннях соціального захисту працівників галузі, передачі майна новоствореній структурі тощо. Ця система має утримуватися за рахунок державного бюджету (на початковому етапі), абонентної плати, продажу власної продукції стороннім організаціям і добровільних пожертвувань юридичних та фізичних осіб. Є принциповим, що вона має бути відділена як від влади, так і бізнесу, і жодним чином не залежати від них. Керівні функції тут здійснюють лише органи, описані в розділі 5.
Третій блок: громадські телерадіоорганізації. Як варіант таких організацій - Загальнонаціональний канал територіальних громад. Його утворюють, зберігаючи свій статус, усі державні телерадіокомпанії. Метою створення каналу є висвітлення життя регіонів, джерелами фінансування мають бути внески учасників проекту, поміркована рекламна діяльність, спонсорство тощо.
Держкомтелерадіо подбав про наповнення поки що нереалізованої ідеї „громадські телерадіоорганізації”, опрацювавши у 2004 році ідею створення телерадіокорпорації „Громадське радіо і телебачення України”, засновниками якої є державні телерадіоорганізації. До них може приєднатися також і телерадіоорганізація „Рада”, яка має ліцензію на право мовлення супутниковим каналом.
На створення такої моделі налаштовує те, що нині майнові комплекси обласних і регіональних ДТРК створені за кошти як державного, так і місцевих бюджетів. Отже, автоматичне залучення ОДТРК до системи Суспільного телерадіомовлення неможливе як з етичної точки зору, так і з точки зору закону, оскільки це означало б відчуження частини матеріальних цінностей від місцевих громад на користь центрального офісу системи Суспільного телерадіомовлення.
Світова практика свідчить про ефективність саме такого підходу. У Німеччині, Польщі, інших країнах поруч із потужним Суспільним каналом загальнонаціонального рівня діють некомерційні компанії регіонів, об’єднані в єдиний канал спільною програмною концепцією, організаційною структурою та частотними присвоєннями у регіонах.
Запропоновані моделі будуть життєздатними за однієї умови. Вони мають успішно конкурувати як із приватними вітчизняними, так і, враховуючи наші зобов’язання перед світовою спільнотою щодо реалізації ідеї телебачення без кордонів, потужними міжнародними медіа-структурами. При цьому вони повинні виконувати (і це головне) надзвичайно важливу соціальну функцію: виробляти програми для дітей, людей похилого віку, інвалідів тощо. Отже, перспективи неприбуткових медіа пов’язані у першу чергу з організацією первісних інвестицій у їх розвиток від держави. Це підвищить технічний і творчий потенціал нині державних, а згодом громадських і суспільних телерадіоорганізацій. Частина інвестиційних проектів уже здійснюється.
Реалізація наведених заходів сприятиме інтеграції України до ЄС. Із набуттям творчої та технічної потужності новостворених суспільних і громадських телерадіоорганізацій, а також із упровадженням в Україні цифрової системи розповсюдження телерадіосигналів ці структури отримують можливість поширювати свої програми виокремленими каналами мовлення.
4. Оптимальний варіант
Оптимальним вбачається впровадження варіанту ІІ. Це сприятиме гармонізації відносин у телерадіоінформаційній сфері та закладе прагматичні підвалини для розбудови системи суспільного мовлення.
Крім того, у перспективі цей варіант має забезпечити:
- впровадження сучасної цифрової техніки в державних телерадіоорганізаціях;
- створення сучасної інфраструктури сервісу та обслуговування технологічної бази не тільки державних телерадіокомпаній, а й інших суб’єктів телерадіоінформаційної діяльності;
- зростання кількості робочих місць для професіоналів вищої кваліфікації;
- покращення іміджу державних телерадіоорганізацій, збільшення надходжень від власної діяльності.
5. Впровадження
Необхідно визначитися із організаційно-правовою формою, в якій має функціонувати суспільне мовлення. З огляду на чинне цивільне законодавство та ідеї, висловлені під час парламентських слухань „Перспективи створення громадського мовлення в Україні”, найбільш адекватною меті та принципам існування суспільного мовлення вбачається така організаційно-правова форма, як „установа”. Хоча на даному етапі не можна повністю відхиляти й ідею надання державним телерадіоорганізаціям статусу суб’єктів некомерційного господарювання, які здійснюють самостійну систематичну господарську діяльність, спрямовану на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.
Установа – це організація, створена однією або кількома особами, які не беруть участі в управлінні нею. Тобто, це специфічний вид юридичних осіб приватного права, який є не об’єднанням засновників для забезпечення власних інтересів, а лише об’єднанням їх майна в інтересах інших осіб – дистинаторів (у даному випадку, громадян – споживачів послуг суспільного мовлення).
Таким чином, установа як форма організації суспільного мовника відповідає головній вимозі – мінімізує повноваження засновника та зводить їх до виділення майна для досягнення поставленої мети.
За умови внесення відповідних змін до Закону України „Про суспільне телебачення і радіомовлення”, згідно з яким створення суспільного мовлення належить до повноважень парламенту, найбільш прийнятним органом, якому можна надати повноваження щодо створення Суспільного мовлення, є Держкомтелерадіо.
Система органів управління і контролю суспільного мовлення повинна бути відкритою та прозорою. До її структури належать наглядові, керівні та ревізійні органи.
Керівні органи (Дирекція), які складаються з професійних профільних менеджерів і здійснюють поточну діяльність, контролюються Наглядовою радою, до якої входять представники політичних партій, громадських і професійних організацій та науковців. Ревізійні органи (Адміністративна рада) призначають та звільняють членів дирекції, затверджують бюджет, зміни до бюджету, приймають звіти дирекції, здійснюють моніторинг дотримання програмної політики, розглядають скарги і звернення.
Наглядова рада складається з 30 осіб, Адміністративна – з 16-17, Дирекція – з 7-10.
Джерела фінансування є принциповим питанням, оскільки вони мають гарантувати якість виконання суспільним мовленням своєї місії.
Ідеальною є модель запровадження абонентної плати з населення за користування приймачами. Ця модель передбачає прямі відносини між мовною організацією і громадянами. Однак ця модель у „чистому вигляді” діє лише у двох компаніях світу - ВВС (Велика Британія) та NHK (Японія).
Переважна більшість мовних компаній громадського типу використовують гібридні моделі фінансування, які складаються з абонплати, добровільних пожертвувань фізичних та юридичних осіб, доходів, отриманих від поміркованої рекламної діяльності та бюджетних коштів. В Україні доцільно будувати фінансову базу суспільного мовлення, користуючись саме такою моделлю.
Правове забезпечення діяльності суспільного мовлення вимагає прийняття змін до Законів України „Про телебачення і радіомовлення” та „Про суспільне телебачення і радіомовлення”.
6. Очікувані результати
Наслідком від запропонованих дій має стати започаткування в Україні справді незалежного суспільного мовлення.
Реалізація заходів цієї концепції сприятиме створенню умов для виведення державного сегмента телерадіоінформаційної сфери України на належний рівень, покращенню інформаційного забезпечення громадян України, закладе підвалини для розбудови системи суспільного телебачення і радіомовлення та громадського телерадіомовлення.
7. Обсяги фінансування
Фінансування виконання комплексу заходів планується здійснювати за рахунок коштів, передбачених Держкомтелерадіо у державному бюджеті на відповідний рік, та інших, не заборонених законодавством України джерел, зокрема місцевих бюджетів, абонентських внесків і добровільних пожертвувань юридичних і фізичних осіб після створення суспільних і громадських форм телерадіомовлення тощо.
Оптимальним на початковому етапі є такий розподіл коштів:
60% - доходи із державного бюджету;
25% - доходи від реклами;
15% - доходи від абонплати.
Поступово частка рекламної складової у формуванні доходів має скоротитися до нуля, а частка доходів від абонплати - до 40%.
Бюджетну частину можна формувати шляхом введення спеціального податку на рекламу приватних компаній. Оптимальна пропорція між частками фінансування заходів Програми із загального та спеціального фондів складає відповідно 70% і 30%.
Заслуговує на особливу увагу технічне переоснащення державного телерадіомовлення. Воно складається з таких самостійних завдань (цільових проектів):
1. Заходи з покращення матеріально-технічного забезпечення Національної телекомпанії України (НТКУ) на 2005-2009 роки (технічне переоснащення НТКУ та завершення будівництва апаратно-студійного комплексу телебачення (АСК ТБ) на вул. Мельникова, 42).
Переоснащення передбачає переведення телевізійного комплексу на цифровий формат відеозапису/відтворення, модернізацію радіорелейних і телефонних комунікацій, модернізацію парку пересувних телевізійних засобів, засобів спеціального освітлення студій, добудову АСК ТБ, проведення регламентних і загальнобудівельних робіт тощо.
Необхідний обсяг коштів для проведення робіт, які при відповідному фінансуванні можуть бути виконані за п’ять років, складає 189739 тис. грн.
2. Заходи з покращення матеріально-технічного забезпечення Національної радіокомпанії України (НРКУ) на 2005-2009 роки (технічне переоснащення НРКУ, реконструкція апаратно-студійного комплексу радіомовлення).
Передбачається впровадження цифрового формату трактів формування програм, модернізацію основних цехів і пересувних засобів, розширення технологічної бази компанії, виконання загальнобудівельних, спеціальних і регламентних робіт тощо.
Необхідний обсяг коштів для проведення робіт, які за умов відповідного фінансування можуть бути виконані за п’ять років, складає 115105,8 тис. грн.
3. Заходи з покращення матеріально-технічного забезпечення обласних і регіональних державних телерадіокомпаній (ОДТРК) та ДТРК „Культура” на 2005-2009 роки (технічне переоснащення ОДТРК).
Передбачається переведення на цифровий формат відео- та аудіо- запису/відтворення, модернізацію спецосвітлення з метою впровадження енергозберігаючих технологій, розбудову обласних і регіональних телерадіомереж, виконання загальнобудівельних, спеціальних і регламентних робіт тощо.
Необхідний обсяг коштів для проведення робіт, які за умов відповідного фінансування, можуть бути виконані за п’ять років, складає 193560,8 тис. грн. Для вирішення найважливішої проблеми технічного переоснащення (переведення на цифровий формат ТБ, модернізація АСК) необхідно 88510 тис. грн.
Загальні витрати за пунктами 1-3 складають 498405,6 тис. грн.
Розбудова обласних і регіональних телерадіомереж
Передбачається створення за п’ять років повноцінних регіональних мереж мовлення за рахунок коштів місцевих бюджетів. Нині діючі обласні мережі телекомунікацій, які мають лише окремі обласні державні телерадіоорганізації (ТРО), охоплюють не більше 15% території і 40% населення. Для доведення цих показників до рівня 79-82% території необхідні інвестиції мають скласти не менше 85697 тис. грн. Фінансування доцільно здійснювати за рахунок коштів місцевих бюджетів.
4. Розвиток Національного супутникового каналу іномовлення
Крім технічного переоснащення вже діючих технологічних комплексів, існує низка питань, що випливають з нових завдань, покладених на Держкомтелерадіо. До них належить створення апаратно-студійного комплексу Національного супутникового каналу ДТРК “Всесвітня служба „Українське телебачення і радіомовлення”.
Передбачається:
- оснащення служби сучасною цифровою апаратурою для виробництва телерадіопрограм і створення на її базі апаратно-студійного комплексу служби іномовлення – 22000 тис. грн.;
- організація супутникових каналів теле- і радіоіномовлення для трансляції українських програм на Європу, країни СНД та Америку - щороку коштуватиме 7820 тис. грн.
Сума прогнозованих витрат на 2005-2009 роки складає 61100 тис. грн.
