Комітет підтримує позицію Президента України щодо створення громадського телерадіомовлення і зовсім не є прихильником формули: “Щоб збудувати, треба зруйнувати”. Для створення системи суспільного мовлення, яке Комітет визначив саме як національне, доцільно використати базу Національних теле- і радіокомпанії України. До речі, вони й нині виробляють програми загальнонаціонального значення, а в їх назві вже є саме слово “національна”.

Відповідно до Закону України “Про суспільне телерадіомовлення” Комітет розділяє поняття “громадське” і “суспільне” і вважає громадське мовлення різновидом телерадіомовлення, але не тотожним суспільному. Громадське мовлення створюється територіальною громадою і на її кошти. Зокрема, обласні державні телерадіокомпанії створені за кошти громад, а отже, забрати ці компанії у громади протиправно.

До речі, своє бачення ситуації та про концепцію створення суспільного і громадського телебачення та радіомовлення Комітет неодноразово інформував вище керівництво держави, а також громадськість через засоби масової інформації.

Комітет був і залишається прихильником збереження державних мовників поряд із створенням суспільного мовлення і навіть утворення окремого урядового каналу, за допомогою якого була б більша можливість проводити державницьку політику України, висвітлювати позицію окремих гілок влади.

Звичайно ж, існує багато проблем, які поки що складно вирішувати. По-перше, на сьогодні в Україні фактично вичерпано частотний ресурс, тож для його розширення необхідно змінювати формат мовлення, переходити на сучасний, як варіант – цифрове мовлення. Хоча й тут, безперечно, виникне певна проблема, адже переважна більшість громадян нашої країни користуються не сучасними приймачами.

По-друге - фінансування системи суспільного мовлення має бути незалежним і від олігархів, і від політиків. Фінансуватись система повинна з державного бюджету, тобто за національні кошти, а різноманітні фонди, гранти можуть бути лише допоміжним фактором.

Таким чином, форма власності суспільного телебачення і радіомовлення є державною, а контроль – громадський, тобто, через про Наглядову раду, до складу якої входитимуть представники громадськості.

Нині, як би вперто не акцентували на цьому окремі ЗМІ, державне мовлення, що становить лише 1,85% від загального обсягу телерадіомовлення, себе не вичерпало, і знищувати його ми не маємо ні підстав, ні морального права – слід відстоювати національні інтереси України.

До речі, у розвинутих кранах світу (Франція, Італія, Німеччина, США) державне мовлення успішно функціонує поряд із суспільним. Про це, на жаль, не знає або не хоче знати Коаліція громадських організацій “Суспільне мовлення“.

Світова практика доводить, що системи державного і суспільного мовлення не тільки співіснують, а й доповнюють одна одну.

Так, у Франції діє два державні телеканали й один радіоканал, в Італії – три державні телеканали, не говорячи вже про "Голос Америки", радіо “Свобода”. На наше переконання, найкращим способом створення суспільного каналу є створення його на новому частотному ресурсі, без руйнування наявних систем телерадіомовлення.

Знайти цей ресурс, за бажанням, можна. Для цього мають попрацювати зв'язківці, військові та Національна рада з питань телебачення і радіомовлення.

До того ж державне телерадіомовлення, яке і зараз значною мірою виконує функції громадських мас-медіа, продукуючи понад 120 програм - від дитячих до культурологічних та науково-пізнавальних, значна частина з яких є комерційно непривабливими і ніколи не вироблятимуться комерційними каналами, - ще не вичерпало свого ресурсу. Просто йому необхідна практична дієва допомога.

По-перше, державним мовникам треба створити більш-менш пристойні матеріально-технічні та фінансові умови, забезпечити сучасну технологічну перебудову та поширення сигналу через супутник.

По-друге, завершити ліцензування, а разом із FM-мовленням та створенням мереж у регіонах, виконати вимоги законодавства про пріоритетність державних телерадіоорганізацій.

Враховуючи викладене, вважаємо, що створення системи суспільного (громадського) телерадіомовлення в Україні має носити характер послідовної та гармонійної адаптації законодавчого поля до норм і положень європейського законодавства з незаперечним урахуванням інтересів держави та за умови захисту культурно-національних традицій нашого народу.

Цей процес невіддільний від становлення і розвитку економічних передумов фінансування громадського телерадіомовлення, для чого, зокрема, запропоновано поступове зняття 30-відсоткового обмеження іноземних інвестицій у статутний фонд телерадіоорганізацій.

Таким чином, можна зробити висновок, що в Україні створена і діє достатньо широка законодавча база, яка регулює відносини між суб'єктами інформаційної діяльності, і в цьому ми не поступаємося будь-якій європейській країні.

Крім того, Комітет нагадує, що під час 7-ї Європейської міністерської конференції з питань політики у сфері ЗМІ, що проводилась у березні в Києві, прозвучало застереження щодо загрози комерційної монополізації медіа-сфери. Щоб уникнути цього, слід застосувати системний підхід до удосконалення вітчизняного інформаційного законодавства а не звинувачувати Президента України в нерозумінні сутності громадського телебачення.