Попри економічну кризу та відсутність бюджетного фінансування українська книга була представлена на XVI Міжнародній книжковій виставці-ярмарку у Мінську. Про підсумки цього заходу розповідає директор департаменту видавничої справи та преси Держкомтелерадіо Валентина Бабилюлько.

- Ми ще раз переконалися, що українська книга бажана в Білорусі, на неї там чекають, - говорить директор департаменту видавничої справи та преси Держкомтелерадіо Валентина Бабилюлько. - Хоча українська експозиція в порівнянні з експозицією Республіки Казахстан - почесного гостя виставки – була втричі меншою, але відвідувачів в нас було значно більше. І зумовлено це, мабуть, не тільки тим, що в Білорусії проживає чисельна українська громада, а, передусім, тим, що в нас дуже багато спільного в мові, в культурі, традиціях. За нашими підрахунками, понад 90% людей, які відвідали Мінську виставку, побували й на нашій експозиції.

Відчувається дуже великий інтерес до української історії. Нам розповідали, що білоруси намагаються читати книжки з української історії українською мовою для того, щоб глибше пізнати сутність українського народу, його історичне коріння. Багато видавців з Білорусі брали координати видавництв, що спеціалізуються на випуску історичної літератури. Зокрема, вони зацікавилися серією книг «Невідома Україна», яку видає літературна агенція «Наш час». Мають намір перекладати їх російською і білоруською мовами для білоруського ринку. До речі, російських видавців теж зацікавив цей проект.

Увагу учасників виставки привернули мистецькі альбоми видавництв «Мистецтво» та «Балтія Друк», адже мова мистецтва не потребує перекладу. Також відвідувачі цікавилися словниками, довідниками – тим, що завжди привертає увагу споживача. Ми також презентували книгу видавництва«Грані-Т», яка здобула Гран-прі на міжнародному конкурсі книги – «Петербургские повести» Миколи Васильовича Гоголя. Після Московської міжнародної книжкової виставки-ярмарку пройшло не так багато часу, а інформація про нашу книгу активно поширилася серед книговидавців та серед шанувальників книги. Дуже багато людей приходило, щоб просто подивитися, потримати в руках це чудове видання з літографіями відомого художника Юрія Чаришнікова.

Активну участь у виставці взяло видавництво «Картографія». Воно експонувало велику кількість картографічної продукції, яка, як і мистецька, об’єднує людей.

- Традиційно на мінський виставці йде жвава торгівля книжками. Чи мала змогу Україна не тільки показати, але й продати свою продукцію?

- На превеликий жаль, через проблеми з бюджетним фінансуванням ми не змогли організувати торгівлю книжками. Тому відвідувачі читали наші книги прямо зі стенду, багато хто хотів зробити ксерокопії окремих сторінок і ми їм цього не забороняли. Відразу після повернення ми почали переговори із підприємствами, які займаються книгорозповсюдженням. Хочемо заохотити їх до співпраці з білоруськими колегами, для того, щоб українська книга реалізувалася в Білорусі. Дуже великий інтерес викликали серії книг видавництва «Грані-Т» - «Життя видатних дітей». І хоча в Москві також вийшло три книжки такої ж серії, їх не порівняти з українським аналогом, де світ побачило вже понад 80 книг. Героями цих книг є знамениті постаті не тільки України, а й світу.

В експозиції видавництва «Знання» були представлені книги видавництв України, які пропонуються ними на експорт. Це, насамперед, наукова і науково-популярна література. Думаю, що за результатами цієї виставки, видавництво «Знання» збагатить географію споживача нашої української книжки.

Нашу експозицію майже щодня відвідував Повноважний та Надзвичайний Посол України в Республіці Білорусь Ігор Ліховий. Взагалі, якби не допомога посольства та особисто пана посла. наша участь у цьому важливому міжнародному виставковому заході була б вельми проблематичною. Вони допомогли нам із житлом, із представленням експозиції, а площі ми отримали на паритетних умовах у білоруських колег, зобов’язавшись таку ж саме площу надати їм на нашій 5-й Київській міжнародній книжковій виставці-ярмарку.

- У рамках виставки відбувається чимало подій. Однією із найпомітніших, про що свідчать і відгуки у білоруській пресі, став круглий стіл про проблеми перекладу. Ви взяли участь у цій дискусії . Про що на ній йшлося, які висновки зроблені?

- Це, дійсно, був ключовий захід виставки. Адже тема перекладу актуальна не тільки в Білорусі, а й на теренах всього пострадянського суспільства. Тема перекладу, на мій погляд, це виклик часу. Ми жили в спільному домі, у нас були спільні класики. Сьогодні ми стали різними. І якщо ми ще знаємо класичну літературу, то похвалитися знаннями сучасної літератури близького зарубіжжя не можемо.

У дискусії взяли участь представники журналу «Всемирная литература» з Москви, перекладачі з Таджикистану, Казахстану і Білорусі. Ми не планували доповіді, але я не могла не виступити, тому що в Україні робиться з цього напрямку чимало. Мене вразив виступ колеги з Казахстану - головного редактора видавництва «Дитяча література», яка сказала, що видавці повинні творити книжки, а чиновники мають лише підписувати папірці. Я зауважила, що в Україні чиновники не тільки підписують папери, а й вболівають за те, щоб українське слово лунало в інших країнах, щоб через призму нашої сучасної літератури нас знав світ. Бо через що ще можна пізнати країну і її народ? Газети - це публіцистичний літопис, а книги - це художній образ нашого сучасника.

Я з великим задоволенням розповіла про державну політику стосовно перекладу української літератури мовами народів світу і навпаки, про Концепцію державної цільової програми популяризації вітчизняної друкованої продукції, яка розроблена нашим Комітетом і схвалена Кабінетом Міністрів України. Також зацікавило присутніх моє повідомлення про те, що на теренах нашої держави діє видавництво літератури мовами національних меншин «Етнос», тому що не у всіх колишніх республіках Радянського Союзу збереглися такі спеціалізовані видавництва. Свої слова я проілюструвала книгами – творами Пушкіна у перекладі українською, антологією «Тріада слов’янської поезії» трьома мовами.

Після цієї дискусії я отримала запрошення від дирекції Санкт-Петербурзького книжкового салону взяти участь у симпозіумі з проблем перекладу літератур, який проходитиме в квітні в Санкт-Петербурзі.

- У пресі було повідомлення, що казахстанська експозиція налічувала 500 книжок. Взагалі у пресі видавці дуже стримано відгукувалися про неї. До речі, коли Україна була почесним гостем Мінської книжкової вистаки-ярмарку, скільки ми книжок демонстрували у Білорусі?

- У нас було понад 3 тисячі книжок. І вона навіть у порівняння не йде з казахстанською. Можливо це пов’язано зі спорідненістю мов, але на нашій експозиції з ранку до вечора вирував людський натовп. Мені було навіть шкода колег з Казахстану, бо до їхньої літератури інтерес був менший, ніж до нашого невеликого стенду.

- В Україні ми майже не бачимо книжок з Таджикистану, Казахстану. Ви ознайомилися з їхніми експозиціями у Мінську, скажіть, у якому напрямку розвивається їхнє книговидання, є якісь особливості і відмінності?

- В експозиціях, які представили ці країни, було дуже багато літератури, присвяченої лідерам держав, визначним державним подіям. Це, так би мовити, іміджева література. Щодо художнього та поліграфічного оформлення книг, то ми маємо значно вищий рівень. Зараз на пострадянському просторі Україна гідно конкурує у мистецтві книги з Білоруссю та Росією.

Білоруси взагалі дуже ревно ставляться до нашої книги. До нашого стенду під час виставки підходили мої колеги, які є членами міжнародного конкурсу «Искусство книги», і постійно запитували, що ми привеземо цього року на конкурс. Сильного конкурента вбачають в нас і росіяни.

Україна має право на лідерство у виданні оригінальної книги, тому що ми не тільки перевидаємо класиків – ми рухаємося вперед: в нас дуже багатий розділ науково-популярної літератури, що свідчить про великий творчий потенціал української нації. Якщо навіть судити по нашій програмі «Українська книга», пропозицій до якої на 2009 рік надійшло загалом на 421 млн, то стане зрозумілим, який би був прорив у книговиданні, якби держава була настільки економічно розвинута, щоб підтримати цей творчий вибух. Бо коли ми розглядаємо ці пропозиції, то приходимо до висновку, що майже кожна книжка гідна бути виданою, гідна з’явитися на книжковій полиці. Тому зараз робиться все, щоб підтримати розвиток галузі, щоб не дати галузі піти вниз. Так, звичайно, складно з економікою, складно з фінансами, але якщо ми піднімемо руку на інтелектуальний розвиток суспільства, це буде ще гірше.

- Російські ЗМІ пишуть про те, що економічна криза першою вдарила по книжковому ринку, у Москві масово закриваються книгарні. Якісь негативні тенденції, спричинені кризою, були відчутні на виставці у Мінську?

- На виставці, як правило, експонуються книги за попередній рік. Не можу сказати про зменшення чисельності учасників, хоч я, відверто кажучи, думала, що частина з них відмовиться від участі у виставці. Учасників було більше і країн було більше представлено, ніж на минулій виставці. І книг було удосталь.

Щодо закриття книгарень, то в нас це було пов’язано тільки з термінами продовження договорів оренди. Поки що жоден суб’єкт видавничої справи не звернувся до нас із проблемою, що він не може вижити, бо він банкрут. І, як свідчить аналіз, в Україні поступово до цього часу збільшувалася кількість торгових точок, які реалізують книжку. Отже, давайте дивитися з оптимізмом, бо слово потрібно не тільки тоді, коли добре, коли є гроші, але й тоді, коли трішки дискомфортно, дисгармонійно. Я вважаю, що слово допомагає людині і в такий час. І будемо сподіватися, що наші співвітчизники не зменшать свого інтересу до друкованого слова.