Участь у заході та прес-конференції з нагоди виходу на екран фільму взяв перший заступник Голови Держкомтелерадіо Богдан Червак, міністр освіти Лілія Гриневич, які особисто знали Василя Кіндрацького, його побратими – учасники АТО, волонтери.

У мирному житті Василь Кіндрацький мав мирну професію журналіста: працював у 90-ті роки кореспондентом газети «Роздольський будівельник», потім був редактором газети «Вісник Розділля». З 2005 по 2010 роки очолював Миколаївську районну державну адміністрацію у Львівській області. Брав активну участь у суспільно-політичному житті області і країни. Був зразковим батьком - виховував двох маленьких дітей.

Учасник Революції Гідності, як і більшість патріотів, після Майдану Василь Кіндрацький пішов добровольцем захищати Україну від російської агресії. У листопаді 2014 року він вступив до лав добровольчого батальйону ОУН. Воював у селищі Піски, з травня 2015 року – у селі Водяне Ясинуватського району Донецької області. 25 травня 2015 року боєць героїчно встановив державний прапор та прапор ОУН на вежі шахти у селі Водяне, з якої було видно Донецьк і яка постійно обстрілювалася противником. А вже через два дні Василь Кіндрацький загинув під час обстрілу російськими бойовиками позиції «Шахта» поблизу Водяного.

Письменник, автор сценарію Борис Гуменюк розповів, що фільм «Кіндрат» – це продовження розпочатої роботи самим Василем Кіндрацьким. Річ у тому, що Кіндрат на передовій вів відеощоденник. Частина цього відео збереглося, воно і є основою документального кіно.

«Потрапивши на фронт, він намагався бути не тільки добрим бійцем, а й продовжував бути професійним журналістом, – розповідає Борис Гуменюк, – Так сталося, що після його смерті в мене залишилася його камера, де є відеоматеріали, відзняті ним. Кіндрат знімав Піски, бійців нашого батальйону і навзаєм хлопці знімали його. От це і є основа фільму».

Зйомки фільму про Василя Кіндрацького розпочалися восени 2016-го. Знімали в Пісках, Бутівці, Водяному Донецької області, а також на Івано-Франківщині, у Миколаєві Львівської області. За словами автора фільму, він намагався на прикладі життя однієї людини відповісти на просте і складне водночас питання: як народжується патріот, людина, яка здатна віддати життя за свою країну, за свій народ.

Фільм закінчується кадрами, на яких Василь Кіндрацький щойно підняв прапор на шахті у Водяному. Він стоїть на вежі, звідки видно, як народжується ранок і піднімається сонце. Жоден постріл ще не потривожив ранкової тиші. Попереду - новий день, і здається, попереду - ціле життя… Услід за цими кадрами ідуть портрети загиблих українських воїнів у московсько-українській війні. Спочатку ці обличчя - молоді і дорослі, усміхнені і серйозні – можна рахувати: перший, другий, третій… Але портретів стає все більше, вони ідуть однією нескінченно довгою стрічкою…