Книга присвячена одній із найяскравіших особистостей українського визвольного руху ХХ століття - Ользі Левицькій-Басараб, яка загинула від катувань польської військової розвідки в 1924 році у Львові.

Авторка книги, львівський історик Ольга Бежук, багато років досліджує жіночий рух та діяльність галицького жіноцтва в часи Першої світової війни та міжвоєнний період. Вона є головою Секретаріату Львівського товариства імені Ольги Басараб, організаторкою Міжнародних конференцій, присвячених історії жіночого руху в Україні «Сестри по обидва боки Збруча» (2014, 2016). Робота над книгою тривала декілька років. У ній проаналізовано процес формування суспільно-політичних поглядів О. Левицької-Басараб, діяльність в громадсько-політичному житті Східної Галичини, участь в українських просвітніх та доброчинних організаціях, її внесок у становлення українського жіночого руху. Також авторка дослідила роботу О. Левицької-Басараб у складі урядів ЗУНР та співпрацю з УНР, її діяльність як зв’язкової Української Військової Організації.

«За роки незалежності нам вдалося повернути Україні імена патріотів, увічнити їхню пам’ять, - говорить перший заступник Голови Держкомтелерадіо Богдан Червак. - Але стосовно двох особистостей досі не відновлено історичної справедливості. Це Євген Коновалець, з яким пов’язаний цілий етап боротьби українців за незалежність, і активна учасниця національно-визвольного руху Ольга Басараб. На превеликий жаль, Ольгу Басараб більше знають в українській діаспорі за кордоном, ніж в Україні. І знають здебільшого як діячку Галичини, недооцінюючи її величезної ролі в українському визвольному русі. Ця книга безумовно є ще однією сходинкою до пізнання особистості Ольги Басараб.»

На підтвердження цих слів Надія Стрішенець, голова Жіночого товариства ім. Ольги Басараб і Олени Теліги, розповіла, як під час Революції Гідності на роковини загибелі Ольги Басараб, у лютому 2014 року, товариство робило захід з увічнення її пам’яті. Багато хто з майданівців підходив потім до організаторів і, захоплюючись героїзмом цієї жінки, зізнавався, що почув про Ольгу Басараб вперше.

Майже на сто років вона випередила сучасних жінок-патріоток: під час Першої світової війни була волонтером, допомагала пораненим українцям у госпіталі, втративши чоловіка-воїна, вступила у лави Української військової організації, виконувала завдання розвідниці на користь українського національно-визвольного руху. Загинула як воїн, не видавши жодного з побратимів.

«Її трагічна загибель від нелюдських тортур польської військової розвідки привернула увагу всього світу до становища українців в Галичині, - розповідає автор книги, історик Ольга Бежук. - Факти нелюдського поводження із в’язнями у тюрмах, порушення поліцією та урядовими структурами прав людини, передовсім жінки, у Другій Речі Посполитій викликали загальний осуд української та міжнародної громадськості. Унаслідок цього в Європі розгорнулася широка кампанія на захист національних прав українців, метою якої була ревізія рішення Ради Антанти від 14 березня 1923 р. і надання населенню Галичини права на самовизначення».

У книзі використано документи Центрального державного історичного архіву України у м. Львові, насамперед особовий фонд О. Басараб, фонди «Українського жіночого комітету у Відні по допомозі пораненим», «Української культурної ради у м. Відні», «Українського спортивного товариства «Сокіл-Батько», 1894–1939»; а також матеріали Державного архіву в м. Перемишль, архіви Києва, Тернополя, Івано-Франківська, періодику тих часів, спогади сучасників.

Унікальним свідченням доби є епістолярна спадщина подружжя Басарабів, датована початком Першої світової війни, яка також повністю наведена у книзі О. Бежук.