Вічне життя друкованій продукції надають архіви, які захищають паперові документи від тліну та вогню, зберігаючи їх для майбутніх поколінь. Найбільшим таким сховищем є Державний архів друку Книжкової палати України ім. Івана Федорова. У ньому зберігаються усі без винятку зразки друкованої продукції України, виданої з 1917 року. У 2008-у розпорядженням Кабінету Міністрів фонд Державного архіву друку віднесено до наукових об’єктів, що становлять національне надбання...

УНІКАЛЬНА КОЛЕКЦІЯ

Сьогодні Держаний архів друку Книжкової палати нараховує 13, 4 млн. книг, газет, журналів і аркушевої продукції. Серед них 921 тис. примірників складають книги і брошури, 18 тис. — нотні видання, 84 тис. — образотворчі видання, 2 тис. — картографічні видання (картографія почала розвиватися з набуттям Україною незалежності), 1,9 млн. — текстові аркушеві видання. Але найчисельніший фонд архіву складає періодика — це майже 10,5 млн. газет, журналів, бюлетенів тощо. Щоправда, навіть у Державному архіві є свої чорні діри — відсутні по 1939 рік матеріали Західної України, яка була приєднана до України лише 1939-го, і з тієї ж причини по 1954 рік немає матеріалів Криму.

Проте тут зберігається унікальна 32-тисячна колекція заборонених у колишньому СРСР книжок. Наприклад, у цьому фонді є збірки казок і оповідання Оксани Іваненко; твори Олеся Донченка; Олександра Дорошкевича; п’ять видань підручника «Історія української літератури»; матеріали з’їзду письменників України за 1927 р. та багато іншої літератури.

Державний архів Книжкової палати постійно поповнюється. Щорічно його співробітники опрацьовують у середньому 150 тис. одиниць друкованої продукції. Інформація про неї друкується у так званих щомісячних літописах — державних бібліографічних покажчиках. Наприклад, у «Літописах книг» надається перелік усіх книжок, виданих на території України за місяць. Є літописи журнальних, газетних статей, картографічних видань, літописи нот, авторефератів, дисертацій. Їх використовують у своїй роботі всі бібліотеки України.

Єдиним джерелом комплектування фонду Державного архіву є обов’язковий примірник видань, який за законом зобов’язані надавати усі суб’єкти видавничої справи. Причому, це стосується усієї поліграфічної продукції — як примірника міськрайонної газети, так і колекційного видання тиражем лише у 100 екземплярів. На жаль, не всі видавці виконують це зобов’язання.

— Понад 1000 видавців із 3000 зареєстрованих в системі ІSBN щороку не доставляють обов’язкові примірники своїх видань і не подають звітність про випущені в світ видання, залишаючись поза увагою Книжкової палати України, — розповідає генеральний директор Книжкової палати України Микола Сенченко. — Ті видавці, які не утруднюють себе надсиланням обов’язкового примірника, не лише порушують законодавство, а й позбавляють суспільство можливості отримати інформацію про існування своїх видань, і роблять вони це, або через свою непоінформованість, або з міркувань копійчаної економії. Якщо видання не надійшли в Книжкову палату, то вони не фіксуються в системі державної бібліографії, часто зникають із наукового і професійного обігу, так і не знайшовши своїх читачів. На жаль, сьогодні багато видавців, особливо молоді, не замислюються над тим, що всі книжки або журнали, котрі сюди надходять, зберігаються на століття.

Голова Національної спілки журналістів Ігор Лубченко вважає, що видавці газет, особливо в регіонах, нехтують цим правилам не через свою необізнаність, а через елементарну матеріальну скруту. Адже пересилка видань здійснюється за рахунок видавця, а поштові тарифи постійно зростають. Тому екземпляри періодичних видань надходять до Києва вкрай нерегулярно. Наприклад, нещодавно Книжкова палата отримала 60 кг газет із Запоріжжя.

На думку Сенченка, боротися з порушеннями можна лише шляхом запровадження адміністративного покарання, як це практикується зараз у Росії.

— Слід переглянути список тих, хто має отримувати обов’язковий примірник, — вважає заступник Голови Держкомтелерадіо Василь Шевченко. — В інших країнах світу список одержувачів обов’язкового примірника зазвичай не перевищує чотирьох адресатів, у нас дорівнює 16.

Зрозуміло, що видавництву, яке випускає виставкову дорогу продукцію, важко безкоштовно віддавати таку кількість видань. Скажімо, ціна книг видавництва «Грані-Т», які стають окрасою міжнародних книжкових виставок і отримують нагороди у конкурсах, коливається у межах 100-400 гривень. Помножте цю цифру на 16. Саме таку суму втрачає видавництво, направляючи свої книги в 16 інстанцій.

ЗАВТРА РЯТУВАТИ ВЖЕ БУДЕ НІЧОГО

Поповнення фонду є, на жаль, не єдиною проблемою Державного архіву друку. Після відзначення свого 90-ліття керівництво наукової установи вголос заговорило про існуючі проблеми. Найперша з них — зберігання друкованої продукції. Ця тема стала предметом обговорювання колегією Держкомтелерадіо.

— Друковані документи зберігаються в сховищі площею 7 580 квадратних метрів, — розповідає Микола Сенченко. — Уже кілька років у цьому приміщенні не працює система кондиціювання повітря, оскільки Україна в березні 1999 року підписала Кіотський протокол, за яким забороняється використовувати газ фреон на підприємствах. А в Книжковій палаті в системі кондиціювання повітря застосовувався саме газ фреон. Потребують також заміни системи сигналізації та гасіння пожежі, електроспоживання і подання вогнегасної речовини (вуглекислотно-хладонової суміші).

Особливої шкоди завдають фондам сезонні коливання температури і вологості: взимку температура повітря у приміщеннях архіву становить плюс десять-чотирнадцять градусів, влітку плюс двадцять вісім, тоді як температурні коливання не повинні перевищувати два градуси і мають становити у будь-яку пору року 18 ± 20 С. Першими за таких умов зберігання гинуть газети, надруковані на тонкому кислотному папері, у якому високий домішок деревини. Крім того, газетний текст зникає внаслідок випаровування фарби. Таким чином, навіть за умови проведення реставраційних робіт, які зміцнюють і відновлюють структуру документа, він все одно втрачає цінність, бо стає нечитабельним.

Різкі коливання температури й вологості призвели до утворення плісняви та склеювання сторінок в образотворчих виданнях, книгах шрифтом Брайля, зазнали десикації (висихання) газетні видання, внаслідок чого папір ламається. Загалом ушкоджено 893 одиниці зберігання образотворчих видань (художні альбоми, комплекти листівок), 118 230 — аркушевих; 117 довоєнних газетних видань та 374 книги шрифтом Брайля, що потребують термінової реставрації.

— Якщо й надалі не вирішувати питання кондиціювання, не проводити роботи з реставрації та консервації документів, втрати можуть бути ще більшими, — говорить Микола Сенченко. — Утім, грошей на виконання цих робіт катастрофічно не вистачає. Крім того, не слід забувати ще про одну проблему, про яку тепер говорять у всіх бібліотеках світу — це окислення паперу. Якщо сьогодні не проводити декислотизацію книжок, завтра документи з фондів можуть перетворитися на пил. Але процес декислотизації значно дорожчий, ніж переведення книжок на електронні носії.

Рятівною паличкою для збереження паперових документів може стати створення електронного фонду Державного архіву друку. У першу чергу, вважають спеціалісти, необхідно перевести на електронні носії видання 1917-1940 р. р. та фонд спеціального зберігання, що складається з видань 1917-1976 рр., заборонених цензурою. Ця частина фонду найбільш цінна з історичної точки зору та затребувана науковцями.

— Переведення друкованих документів у цифровий формат — річ, безумовно, необхідна, — вважає директор Національної бібліотеки імені Вернадського Олексій Онищенко. — Але треба ретельно вивчити сучасні методи збереження даних в електронному вигляді. Ми зіткнулися з тим, що термін експлуатації типових носіїв — СD-дисків — не перевищує 15 років. У разі їхнього застосування процес перезапису стає нескінченним. Нам відомо, що вченими розроблені носії, термін зберігання інформації на яких — кілька тисяч років.

За підрахунками спеціалістів, на оцифровування 13-мільйонного фонду потрібно близько 70 млн. дол. Цифра астрономічна, якщо врахувати, що на фінансування потреб Книжкової палати в 2010 році заплановано виділити із бюджету 3,3 млн. грн., тоді як тільки на заробітну плату з нарахуванням необхідно 4,4 млн. грн. Але це єдина можливість зберегти для нащадків величезний пласт національної історії. І починати вирішувати це питання необхідно вже сьогодні, бо завтра рятувати вже буде нічого...

№181, п'ятниця, 9 жовтня 2009