7 жовтня 2018 року о 18.00 у Києві, у приміщенні Центрального будинку офіцерів ( вул. Грушевського 30/1) відбудеться прем’єрний показ вистави Дніпровського академічного українського музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка «Війни нема... Є», поставленої за творами письменника, учасника АТО, добровольця Бориса Гуменюка. Інсценізацію, постановку і сценографію здійснив режисер В’ячеслав Волконський.

Прем’єра вистави відбулась у Дніпрі 29 червня ц.р. Готувалась вона рік. Ініціатором постановки та її рушійною силою є актор театру імені Т. Шевченка, учасник бойових дій в зоні АТО Ігор Кирильчатенко. Він і виконує головну роль Солдата.

У виставі також задіяні: народний артист України Василь Крачковський, заслужена артистка України Неля Ніколаєва, актори Володимир Носко, Вероніка Голованьова, Тетяна Лоза, Людмила Кусакіна, Наталя Гаврикова, Володимир Кравченко, Денис Жуков.

Вхід безкоштовний.

«Війни нема... Є». Назва вистави символічна, говорить сама за себе. Сьогодні в Україні начебто війни немає. Чи все таки є? Бійці неоголошеної війни. Як живеться їм на передовій, які проблеми спіткають ветеранів, коли вони повертаються у мирне життя?

Режисер вистави В’ячеслав Волконський вирішує ці складні питання виразними художніми засобами. Сам він називає жанр вистави «змішаною реальністю, драмою парадоксів». Головний герой – поранений боєць з позивним «Солдат» - знаходиться на лікуванні в госпіталі. Він впадає в кому і душа його кидається між небом і землею. На перетині двох світів – життя і смерті – до нього приходять всі ті, з ким він контактував на полі бою.

«Неординарна, неймовірно талановита режисура, філігранна гра акторів, чудові костюми – все це робить виставу насправді унікальною, - написав у рецензії на прем’єру письменник, лауреат міжнародної літературної премії «За мир і гуманізм» Артур Балаєв. – Ще один дивовижний факт: тривалість вистави 1 година 40 хвилин. Здавалось би, враховуючи трагізм теми і складність самої форми фантасмагорії, він має сприйматися дуже важко. Але ні! Виставу дивишся на одному подиху, глядачі зовсім не відчувають втоми від емоційних переживань, а після закінчення виникає бажання подивитися її ще і ще раз».