Його називають моральним авторитетом нації і великим мислителем. Автор чотирьох сотень наукових праць, присвячених проблемам логіки, методології та філософії науки, а також історії культури, людина неймовірного масштабу та світового визнання, нагороджений багатьма державними орденами та відзнаками, був неймовірно простим у спілкуванні. Його інтерв’ю миттєво розбирали на цитати, його думки ставали крилатими висловами. Згадаймо хоча б це: «Всі ми ставимо перед собою запитання: хто я і хто – вони? І коли відповідаєш собі, що я – еліта, то на цьому вже можна ставити крапку».

Він народився 12 квітня 1930 року в Житомирі. Закінчивши в 1953 році філософський факультет Київського університету, кілька років учителював у сільських школах. У 1956 році вступив до аспірантури Інституту філософії НАН України. Кандидатську дисертацію «Ірраціоналізм у сучасній французькій філософії» захистив у 1960 році. А вже за шість років відбувся блискучий захист докторської дисертації на тему: «Філософський аналіз мови науки». У 2001 році став лауреатом Шевченківської премії.

Мирослав Попович був одним із учасників ініціативної групи "Першого грудня", яка об'єднала відомих інтелектуалів та громадських діячів. Основною метою групи є становлення вільного народу України, здатного творити моральну політику, справедливу економіку та соціальне благо.

«Бути людиною» - так називалася його книга, видана у 2011 році. У цій роботі філософ Попович логічно доводить, що бути людиною в глобальному сенсі означає бути здатним відрізняти істину від брехні, добро від зла, а прекрасне від потворного. Бути людиною - це мати певний внутрішній моральний стрижень, який не дає відхилитися від того, що ми називаємо людяністю. Бути, в його розумінні, є дією, постійною роботою, усвідомленим вибором…

Прощання з ученим відбудеться 13 лютого у Великому конференц-залі НАН України (вул. Володимирська, 55) від 11.00 до 12.30. Поховання на Байковому кладовищі о 13.00 (ділянка 33).