Він народився на Київщині в родині вчителів. Закінчив Житомирський культпросвітній технікум і три курси Київського державного університету зі спеціальності українська мова і література. З університету його було виключено разом з майбутнім поетом Віктором Кордуном за те, що 22 травня поклали квіти до пам’ятника Тарасу Шевченку. В 1972 році Василя Рубана було заарештовано та звинувачено в антирадянській агітації та пропаганді. За ухвалою суду його було відправлено на примусове лікування до Дніпропетровської психіатричної в'язниці. Про всі жахіття тієї тюрми та випробування, які зазнали в’язні сумління, він написав у своєму автобіографічному романі «На протилежному боці від добра».

У його книзі є неперевершена за трагізмом картина побачення з сім’єю під час ув’язнення: «Я сидів, обнявши своїх дітей, і розумів, що батько для дітей – це сонце. Що злочинно залишати дітей без батька. Але і Україна була в неволі, і мій народ зникав, і своїми стражданнями я його не порятував. Десь далеко бриніла думка, що треба збиратися на силі, щоб кинутись під танк, але поки що я обнімав своїх дітей і сміх, змішаний із сльозами, бринів у моїх примружених очах…»

Переважна більшість його творів було написано і видано вже за часів незалежності. Він любив і цінував життя, вмів радіти весняному саду, доброму слову і новій книзі… У нього були великі плани на майбутнє.

Василь Рубан відійшов від нас, але його життєвий шлях, його творчість вже стали частиною нашого українського культурного простору. Вічна пам’ять…