Олег Наливайко: Найкращий захист інформпростору – створення власного якісного продукту

Віктор Трегубов, журнал «Гларвред», 24.09.09 // 14:55

9 вересня Кабмін призначив Олега Наливайка, генерального директора холдингу «Главред-Медіа», виконуючим обов’язки голови Державного комітету телебачення та радіомовлення.

Поки що лише в. о. – адже для його офіційного затвердження потрібна працююча Верховна Рада. Про те, що кандидатура пана Наливайка влаштувала б і парламентську коаліцію, і опозицію, свідчать слова депутата-регіонала, члена комітету із питань свободи слова Олени Бондаренко – «Як не дивно, коаліція змогла обрати людину, яка справді гідна цієї посади».

Наразі Олег Наливайко звикає до управління великою державною структурою. Про те, як він планує працювати на тій посаді і якою бачить майбутню стратегію Держкомтелерадіо, він розказав «Главреду».

Ви нещодавно прийняли керівництво досі складною організацією. У якому стані вона наразі перебуває? Чи є якісь нагальні питання чи напрямки, які потребують невідкладних реформ?

Скажу відверто, особисто для мене є досить незвичним керувати великою державною організацією. Все ж таки я з 1996 року на керівних посадах у приватних медіа. Зараз перед нами – величезний спектр завдань, роботи по різних аспектах. Адже хоч ми й називаємося «Держкомтелерадіо», ми регулюємо і впроваджуємо державну політику у питання книговидавничої справи, книготоргівлі, впливаємо на процеси формування та розвитку інформаційного простору.

Наразі працюємо із великим бюрократичним апаратом, коли кожний папірець, що може і не має великого впливу, візує велика кількість осіб. Але це загальна проблема всіх державних установ. Революційної роботи я не планую: система створена, система працює, тож просто треба корекції. У понеділок у нас буде нарада, на яку я винесу свої погляди і підходи. Ми спершу обговоримо це на внутрішніх заходах, а вже потім винесемо на публіку.

А хоча б приблизно – що ви хочете запропонувати колегам на цій нараді?

Якщо не брати до уваги внутрішні, бюрократичні теми – перед нами стоїть проблема виборів. Потрібно забезпечити чітке функціонування Держкомтелерадіо згідно із законом, створити усім кандидатам можливість рівного доступу до ефіру. Другий момент – наша галузь разом з країною перебуває у кризовому стані. Це закономірний результат загальної світової економічної кризи. Галузь, як і уся країна, має якомога швидше з неї виходити. Дуже не хотілося б щоб зараз, із зв’язку із накопиченням заборгованості у багатьох структурах (я не кажу тільки про державний, але й про приватний сектор – там теж усі жадають компенсації за минулі втрати), у якихось керівників виникло бажання знехтувати журналістською етикою та принципами свободи слова і заробити багато грошей. Про це нам зараз треба говорити, пояснювати. Ну і в цілому створювати передумови до виходу галузі з кризи. Особисто я маю певний досвід кризового менеджменту в мас-медійних приватних структурах. І хочу в першу чергу створити нормальні економічні умови функціонування галузі. Нажаль, існують заборгованості по заробітній платі. Її погашення – основний пріорітет, справа честі.

Якщо ми вже торкнулися політичного аспекту – поясніть, як так вийшло, що до вашого призначення схвально поставилися навіть опозиціонери, які зазвичай критикують більшість рішень Кабміну? І чи не намагався хтось чинити на вас тиск чи то намагатися якось підлеститися?

Я б сказав, що я досі «наполовину призначений». Все ж таки ще «в. о.» до рішення парламенту, а парламент наразі не працює. Чому була підтримка усіх сил? Той досвід, досвід роботи в УНІАНі з 2003 року, та в холдінгу «Главред» останні два роки дав особисті знайомства з представниками усіх політичних сил – принаймні, з тими, що відповідають за роботу з мас-медіа. Ми з ними проходили не одні вибори, була можливість друг на друга подивитися «на передній фронтовій», побачити, як хто працює. І «Главред», і УНІАН давали вільний доступ усім структурам, подавали інформацію збалансовано. Так що це заслуга двох колективів – колективу холдінгу «Главред-медіа» та колективу УНІАН, який входить в холдинг.

Переходячи до більш конкретних моментів – розкажіть про роздержавлення комунальних ЗМІ. Чи підтримуєте ви цю тенденцію і чи збираєтеся її форсувати?

Я паралельно є секретарем Національної спілки журналістів. Якраз разом із головою спілки ми дуже активно займаємося цією темою. Роздивляємося законодавчий аспект, організуємо навчання. Особисто я не бачу жодної економічної перспективи за комунальними ЗМІ. В першу чергу, можливо, через фінансові причини – їм важко жити в ринкових умовах. Та й завжди буде протиріччя: коли якісь дотації чи гроші платить місцева райадміністрація, вона, безумовно, хоче затвердити жорсткий курс у одному напрямку. А чи аудиторії цікаві «бойові листки»? Цей час вже пройшов. Я з радістю дивлюся на розвиток регіональної преси – сам свого часу навчався у Німеччині та США, де більшість преси є саме місцевими. Людей цікавлять проблеми власного регіону – навіть у нашій заполітизованій країні. Тому єдиний вихід – роздержавлення. Одна проблема – найкращий момент для цього вже минув. Вже немає ані тих рекламних бюджетів, ані грошей на ринку. Немає економічної динаміки, особливо на регіональному рівні. Хоча у нас є ще півроку до виборів, за які треба багато чого встигнути. Підігнати, вичистити, внести на розгляд у Кабмін та Верховну Раду юридичні ініціативи. Щоб з тим, як знов піде підйом у галузі, а я в цьому впевнений, вийти на зміни по роздержавленню ЗМІ. Наразі ніхто з політиків не проти цього.

Але якщо почати процес роздержавлення зараз – чи не перетворяться державні бойові листки на приватні?

Будемо чесні: до виборів ми запустити процес все одно не встигнемо. Треба ж провести ініціативи через парламент, а він паралізований. Та й не будуть наші парламентарі зараз цим займатися! І треба правді дивитись в очі: нероздержавлені ЗМІ знаходяться під впливом місцевих органів влади. І коли йдуть вибори в місцеві органи влади… ну, це все одно, що стукатися у двері, які закриті з іншої сторони. Тому зараз нереально ставити це питання. Як на мене, треба спочатку пройти президентські та місцеві вибори. І мати повний пакет документів. Ну і поговорити власне з редакторами місцевих ЗМІ – багато хто з них просто боїться, що ось, роздержавлять, прийдуть олігархи, їх усіх розженуть, заберуть приміщення, викинуть на вулицю та влаштують там банк чи магазин.

А коли відбудеться ревізія облТРК?

У нас є план. Спочатку ми обговоримо його у себе в апараті, потім – із керівниками облТРК. Вони, як ви знаєте, знаходяться під двома впливами – Держтелерадіо та місцеві обласні державні адміністрації. Навіть призначення директорів відбувається за погодженням із губернатором. Дивіться: зараз є суми, що виділяються з бюджету на трансляцію власного продукту телерадіокомпаній. Приклад: дитяча програма. З бюджету на неї перераховуються кошти багатьом компаніям. Тут у мене такий чисто бізнесовий підхід, починаю мислити на прикладі холдингу. Чому б, якщо ми одна система, не провести внутрішній конкурс? Не треба навіть залучати якісь продакшен-студії. Виявимо, хто краще робить таку програму. Я не думаю, що дитяча програма може мати якусь регіональну специфіку у Донецьку, Львові чи Одесі. Дати їм нормальну суму, щоб вони закупили усе обладнання, і зробити програму, яка піде по всім каналам.

А як щодо того, про що любить говорити президент – захисту інформпростору? Як до цієї роботи долучений Держкомтелерадіо?

Найкращий захист – вироблення якісного контенту. Тому треба в першу чергу думати, як підіймати його якість. Як зробити так, щоб видання сусідніх держав читати стало вже не так цікаво, як наші. Боронити його якимось адміністративними методами у наш час Інтернету та відкритих кордонів – неефективно. Хоча є і суто технічні моменти. Наприклад, ми відстаємо від сусідів у цифровому мовленні. Тут дійсно можуть виникнути проблеми інформнебезпеки, коли наші сусіди почнуть вмикати у прикордонних областях «цифру», яка буде створювати нам технічні проблеми з якістю сигналу. Тому дуже правильно тиждень тому Рада нацбезпеки підіймала це питання.

На початку року був прийнятий документ – «Основи політики Держкомтелерадіо на 2009 рік». Серед пріоритетів роботи Нацради було виокремлене створення суспільного телебачення. Як просувається робота у цьому напрямку?

Соціум вже давно готовий до введення суспільного телебачення, це однозначно. З 2004 року про це багато говорилось, але не робилось головне – тема не переходила у законодавче поле. Наразі над цим питанням працює РНБО. Великих протиріч немає, але є декілька моментів, які треба узгодити. Чесно кажучи, не хочу цю тему піарити перед виборами. Треба ще виробити консолідовану позицію.

А хоча б суто технічний бік? Адже у 2004-2005 роках різні можновладці пророкували різні форми його утворення: хтось на базі державного телебачення, хтось пропонував розвивати його окремо.

Учора на нараді обговорювали декілька різних підходів. Не хвилюйтеся, скоро матимемо стратегічне рішення із датою та прізвищами відповідальних. Єдине що хочу помітити: у процесі обговорень, як цієї теми, так і інших тем, поступово зникають усі колишні протиріччя між Держкомтелерадіо та Нацрадою. Навіть побутові. Хочемо скоро влаштувати спільну широку прес-конференцію. Ми союзники і однодумці.

Також у «Основах політики» була зазначена підготовка до Євро-2012. Яка тут роль у Держкомтелерадіо?

У нас є для цього окремий підрозділ. На сьогодні країна більше уваги приділяє стадіонам та дорогам і менше – інформаційному супроводові. Але йде процес відкриття закордонних корпунктів. Укрінформ в цьому напрямку дуже добре працює. Є приватні структури, той самий УНІАН випускає тижневик по Євро.

А як допомагає створення цих корпунктів на практиці?

Візьмемо, наприклад, УНІАН. Є корпункт, який працює у Брюсселі. Там постійно знаходиться журналіст, висвітлює усі пов’язані з Євро заходи. У Варшаві є свій журналіст. В Польщі постійно йде різна інформації: то «УЄФА у нас щось забирає», то «УЄФА нам щось додає», то «Хтось там щось сказав». Дуже нервова ситуація. І це відбивається на інвесторах – коли інвестор бере в руки газету і читає, що фінального матчу у Києві не буде, він, безумовно, лякається. Тому ми відразу давали команду варшавському корпункті: негайно знайти тих людей, які це стверджували, і розпитати. Іншого способу немає, адже будь-яка заява негативного плану – це серйозніший удар по людям, які вкладають туди гроші. А їх треба оберігати, бо і так досить важко організовувати цей проект.

Остання тема – українське книговидавництво, розвиток та популяризація якого теж зазначалося як пріоритет у тих самих «Основах…». Як тут справи йдуть сьогодні?

Популяризація – це, здебільшого, проведення виставок. Ці виставки ми проводимо, популяризуємо українську книгу. От недавно відбулася виставка у Москві. Але є інша проблема, яку також можна віднести до питань національної безпеки – це національна видавнича справа. Конкурентні умови, у яких ми працюємо разом із нашими сусідами на вільному ринку, доволі важки. Наразі діє програма з підтримки української книги, 20 мільйонів гривень, якщо не помиляюся, виділяються на цей проект. З них 3,2 вже освоєні. Наша робот – створення нормальних умов для книговидавців. Якщо їх не буде – усі наші розмови про підтримку книжки будуть зайві. Поряд з нами є велетенський та дуже ефективний ринок, який просто нас завалить своєю продукцією. Скоро у нас будуть зустрічі з Асоціацією книговидавців. Тільки-но завершився форум у Львові, де справедливо критикували владу – будемо виправляти помилки