![endif]>![if> | Журналістка ТРК «Львів» Ольга Жиглінська щойно закінчила роботу над документальним фільмом «Коли історія повторюється двічі». Прем’єра стрічки відбудеться цієї суботи, 20 лютого, о 19:50 з повтором у неділю о 15:30. |
«У фільмі я мала на меті провести історичну паралель між боєм під Крутами, коли зовсім молоді хлопці боролися з кількатисячною російською армією генерала Муравйова, і нинішніми подіями на Майдані, а саме, 20 лютого 2014 року, коли відбувалися розстріли героїв Небесної сотні, – розповідає журналіст. – Я хотіла провести таку паралель, тому що мені стало страшно від усвідомлення того, що ця історія повторилася. Тобто сьогодні ми вже можемо не заглиблюватися в нашу далеку чи недалеку історію, хоч і її треба пам’ятати, – ми маємо юнаків, наших сучасників, які так само поклали своє життя за незалежну Україну.»
Герой фільму – Герой України Устим Голоднюк, випускник Ліцею імені Героїв Крут 2011 року… У 2013 році він пішов на Майдан разом із студентами. Один раз чи двічі приїжджав додому, а потім залишився на Майдані, коли вже відбувалися драматичні події.
«Під час підготовки фільму ми запросили до Львова зі Збаража батька Устима – Володимира Голоднюка, – говорить Ольга Жиглінська. - Він провів з нами кілька годин у ліцеї, де навчався його син. Також ми поспілкувалися з сучасними ліцеїстами, котрі нині там виховуються. І можемо зробити однозначний висновок: усі вони, як Устим, також готові віддати своє життя за незалежну Україну. Тобто в Ліцеї імені Героїв Крут створено надзвичайно патріотичне середовище.»
Автор фільму згадує, що 2011 році в Ліцеї імені Героїв Крут Львівська ДТРК готувала програму «Аргумент на користь» до чергової річниці трагічних подій під Крутами. Це було саме в той момент, коли Устим Голоднюк там навчався. «Тоді я могла спілкуватися з ним, бачити його очі… - говорить Ольга Жиглінська. - І коли він загинув за Україну, за всіх нас, то я зрозуміла, що мушу зробити цей фільм, що це мій обов’язок перед Устимом і його батьком Володимиром Голоднюком. Бо герої живуть доти, доки про них пам’ятають, говорять, пишуть, знімають фільми… І не лише напередодні якихось дат, річниць чи ювілейних подій. Це треба робити постійно».