Література антиукраїнського змісту

Сергій Олійник

В основу статті покладено виступ начальника управління дозвільної процедури та контролю за розповсюдженням видавничої продукції “Про хід реалізації 3акону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо обмеження доступу на український ринок іноземної друкованої продукції антиукраїнського змісту” на засіданні колегії Держкомтелерадіо 26 червня 2018 року.

Минуло майже півтора року відтоді, як почав діяти закон щодо обмеження доступу на вітчизняний ринок іноземної друкованої продукції антиукраїнського змісту, ухвалений парламентом 8 грудня 2016 року.

Запроваджена Законом дозвільна система у сфері імпорту видавничої продукції з Російської Федерації стала компромісом між тими політичними силами і тією частиною нашого суспільства, які виступають за повну заборону ввезення книг із держави-агресора і тими, хто вдає, що в країні нічого не відбувається, а Крим і Донбас у нас віджали брати по розуму з далеких галактик.
Сьогодні ми маємо нагоду проаналізувати, що у нас вийшло добре, а що потребує вдосконалення.
Почну з того, що в рамках імплементації Закону виконано великий обсяг законопроектної роботи.
Зокрема Урядом 5 квітня 2017 року видано дві постанови, проекти яких підготовлено Держкомтелерадіо:
№ 262, якою затверджено Порядок видачі (відмови у видачі, анулювання) дозволу на ввезення видавничої продукції, що має походження або виготовлена та/або ввозиться з території держави-агресора, тимчасово окупованої території України, та № 235, якою затверджено Порядок вилучення з обігу видавничої продукції, що має походження або виготовлена та/або ввозиться з території держави-агресора, тимчасово-окупованої території України та розповсюджується на території України без відповідного дозволу.
Із метою створення правового механізму реалізації Закону наказами Держкомтелерадіо затверджено:
Положення про експертну раду з питань аналізу та оцінки видавничої продукції;
Критерії оцінки видавничої продукції;
Рекомендації з підготовки рецензії;
Положення про Реєстр видавничої продукції держави-агресора, дозволеної до ввезення та розповсюдження на території України;
Інформаційні та технологічні картки адміністративних послуг;
Порядок накладення адміністративно-господарських штрафів, а також склад експертної ради та переліки уповноважених посадових осіб, які складають та підписують протоколи про накладення штрафу та які приймають рішення про накладення штрафів.
Із 20 травня 2017 року — дати набуття чинності урядової постанови № 262 — Комітет реалізує повноваження щодо видачі дозволу на ввезення видавничої продукції, що має походження або виготовлена та/або ввозиться з території держави-агресора, тимчасово окупованої території України.
До цього моменту було організовано роботу експертної ради, відпрацьовано всі елементи дозвільної процедури, налагоджено співпрацю з центрами надання адміністративних послуг, зокрема в тестовому режимі прийнято і опрацьовано обмежену кількість заяв.
Комітет щомісяця розглядає понад 1400 заяв. Піковими за навантаженням виявилися серпень 2017 року та лютий 2018 року, коли було видано 1868 та, відповідно, 1723 дозволи. Тенденцій до зниження потоку надходження заяв наразі не спостерігається.
Станом на 18 червня 2018 року Держкомтелерадіо видано дозволи на ввезення 16 520 найменувань видавничої продукції, серед якої переважають класична та дитяча література, світові бестселери.
Дозволи, які передбачають ввезення на митну територію України видавничої продукції 35 російських, 5 українських, 1 молдовського та 1 білоруського видавництв, отримали 14 суб’єктів господарювання.
При цьому стосовно чотирьох російських видавництв, на ввезення продукції яких видано дозволи, а саме — “Эксмо”, “АСТ”, “Центрполиграф” та “Издательский дом Питер” — Комітетом ініційовано застосування персональних санкцій у зв’язку з систематичним випуском ними літератури антиукраїнського змісту.
Держкомтелерадіо підготував та 25 травня 2018 року надіслав на погодження зацікавленим органам проект відповідного урядового розпорядження, яким передбачено застосування санкцій до 12 юридичних осіб Російської Федерації (9 видавництв та 3 власників веб-сайтів, які пропонують до продажу літературу антиукраїнського змісту в паперовому або електронному вигляді, а також надають можливість її прочитання в режимі он-лайн).
На думку експертів ринку, у разі ухвалення рішення РНБО обсяг імпорту книжкової продукції з Росії може скоротитися приблизно вдвічі.
Варто було лише інформації про можливі санкції набути розголосу, як одразу пішла хвиля публікацій, в яких автори добалакалися вже до того, що оголосили Держкомтелерадіо поплічником російських контрабандистів.
Основний їхній аргумент, що подібний крок української влади нібито спровокує дзеркальну відповідь держави-агресора, не витримує жодної критики. Дзеркальної відповіді бути не може, оскільки не існує українських видавництв, які, продукуючи антиросійські видання у себе на Батьківщині, при цьому успішно ведуть бізнес в Росії.
Прогнозування розквіту тіньового ринку в усіх його проявах — контрабанда, контрафакт — у цьому зв’язку також є недоречним. Для цього в нас є правоохоронні органи, які мусять протидіяти цим явищам, а Держкомтелерадіо робить свою справу.
Аргумент про те, що нібито експорт видавничої продукції з України в Росію в декілька разів перевищує імпорт звідти, також неоднозначний. Адже з Росії в Україну завозиться російська книга, а з України в Росію що? Правильно — теж російська.
І чи етично під час кремлівської збройної агресії проти України з боку Кремля розгортати дискусію навколо обмеження ввезення видавничої продукції з ворожої території?
Ніколи не чув, щоб під час ІІ світової війни в книгарнях СРСР продавалася друкована продукція бундесвидавництв, навіть антивоєнні романи видатного гуманіста Еріха Марії Ремарка.
Адже ми маємо справу з книгою російською. За якою стоять зокрема сплачені до російського бюджету податки, за рахунок яких, серед іншого, фінансується агресія проти нашої держави. І яка шкодить законним економічним інтересам українських видавців і поліграфістів, які своєю чергою сплачують податки до українського бюджету, за рахунок якого фінансуються Збройні Сили України.
Подобається це комусь чи ні, але, на мою думку, кожна російська книга, навіть абсолютно нейтральна, більшою чи меншою мірою є носієм ідеології “русского міра”. А це під час війни неприпустимо.
Зрозуміло, економічні інте­реси окремих українських імпортерів у випадку ухвалення РНБО санкцій щодо їх російських партнерів постраждають, однак націо­нальні інтереси не можуть бути заручником інтересів вузького кола осіб.
Погодьтеся, ситуація, коли видавництво з країни-агресора систематично продукує антиукраїнські пасквілі й при цьому абсолютно вільно почувається на українському ринку, є ненормальною і ганебною. З цим треба щось робити і ми це робимо.
На 645 заяв Комітетом надано відмови — переважно через подання суб’єктами господарювання не в повному обсязі пакетів документів, необхідних для одержання дозволів, або виявлення в поданих документах недостовірних відомостей.
На ввезення 52 найменувань видань надано відмову на підставі негативного висновку експертної ради з питань аналізу та оцінки видавничої продукції щодо віднесення її до такої, яка не дозволена до розповсюдження на території України.
Засідання цього постійно діючого колегіального органу, як правило, відбуваються дистанційно за допомогою електронних засобів комунікації.
Нагадаю, що на сьогоднішній день експертна рада працює на громадських засадах, на безоплатній основі. Її чисельність наразі складає 14 осіб, що відповідає встановленим нормам.
Станом на 18 червня поточного року відбулося 30 засідань цього органу. Випадків відсутності кворуму зафіксовано не було.
Найчастіше причиною визнання експертною радою видань такими, що не відповідають Критеріям оцінювання та відносяться до видавничої продукції, яка не дозволена до розповсюдження на території України, були пропаганда держави-агресора та наявність матеріалів, зміст яких спрямований на порушення суверенітету і територіальної цілісності України.
Незначна кількість відмов порівняно з кількістю наданих дозволів, за словами самих імпортерів, пояснюється більш прискіпливим ставленням з їх боку до добору асортименту літератури, що ввозиться ними на митну територію України після набуття чинності Законом, тобто небажанням мати додаткові проблеми й ускладнення.
Як результат, переважна більшість представлених для отримання дозволу видань не містять інформації, що порушує заборони, встановлені ст. 28 Закону України “Про видавничу справу”.
Дивує, що багато людей у нашій країні факт відмови у видачі дозволу на російську книгу сприймають як щось надзвичайне. А в окремих випадках, як то з “Историей Российского государства” Бориса Акуніна чи “Сталинградом” Ентоні Бівора резонанс поширився далеко за межі України.
Полеміка точилася, зокрема на “Радіо Свобода”, на сторінках газети “День”, в Інтернет-виданні “Цензор.Нет”. Про існування Держкомтелерадіо відтепер знає аудиторія Таймс, Гардіан, Голосу Америки та багатьох інших світових медіа.
Сподіваюся, ми змогли переконати опонентів, що Україна, як і будь-яка інша країна світу, має власні інтереси й зобов’язана захищати їх. Що в наших діях немає місця свавіллю, що Держкомтелерадіо керується винятково законом і здоровим глуздом і що на будь-який закид любителів як слід не розібравшись у проблемі розвішувати ярлики, у нас є чітка й аргументована відповідь.
Кількість виданих нами дозволів справляє подвійне враження. З одного боку, вона свідчить про величезний обсяг виконаної співробітниками Комітету роботи, а з іншого — змушує поставити питання: багато це чи мало?
Для цього варто співставити дві цифри. Так, кількість найменувань видань, що ввозили в Україну з Російської Федерації до запровадження дозвільної системи, експерти оцінювали на рівні 50 тисяч найменувань. Водночас, за перший рік її функціонування Комітет видав дозволи на ввезення 16 тисяч найменувань. Причому йдеться не про фактично ввезені видання, а лише про намір ввезти їх протягом, як правило, найближчих п’яти років. Значну ж частину із цих 16 тисяч видань в Україну ще не ввозили.
Але є ще контрабанда, яка не відображається в жодній статистиці і про обсяги якої можна лише здогадуватися.
Якщо звернутися до цифр, то за даними Державної фіскальної служби, отриманими на наш запит, імпорт друкованих видань із Російської Федерації в Україну в другому півріччі 2017 року порівняно з аналогічним періодом попереднього року за товарною масою та вартістю зменшився на 40—45 %. Гадаю, цей показник найбільш об’єктивно характеризує вплив Закону на обсяги імпорту.
При цьому ми, на жаль, не маємо інформації про кількість найменувань та кількість примірників ввезених видань, оскільки ДФС веде свою статистику лише за масою і вартістю у гривнях і доларах США.
Найближчим часом ми обов’язково надішлемо запит до ДФС і зможемо оцінити динаміку шляхом порівняння показників першого півріччя 2018 року з аналогічним періодом року попереднього. Заодно попросимо колег надати показники українського імпорту в Росію протягом останніх 2-3 років саме за тими товарними групами, на які поширюється дозвільна система — тоді й матимемо об’єктивну картину щодо співвідношення експорту з імпортом, щоб унеможливити будь-які маніпуляції недостовірною інформацією.
Моя особиста думка — кількість виданих дозволів завелика, однак ми керуємося чинним законодавством, а воно не містить обмежень ні щодо кількості найменувань видань, на які видаються дозволи, ні щодо кількості примірників.
Реальним обмежувачем кількості поданих заяв та виданих дозволів є передбачена Законом необхідність проходження перевірки на відповідність видань Критеріям оцінювання — інструменту, завдяки існуванню якого імпортери самостійно відсіюють видання, зміст яких несе в собі ризик не пройти перевірку і отримати відмову.
Найважливішим результатом запровадження дозвільної системи стало те, що з полиць українських книгарень практично зникла література антиукраїнського змісту, якої раніше було хоч греб­лю гати. Закон став надійним та ефективним фільтром для відсіювання ідеологічного сміття з-за “порєбріка”.
У червні 2018 року створено прецедент — у зв’язку з нововиявленими обставинами, пов’я­заними з особистістю автора твору, Держкомтелерадіо вперше анулював раніше виданий дозвіл на ввезення в Україну одного з видань.
Із метою створення юридичних підстав для анулювання дозволу Комітет звернувся до СБУ з проханням ініціювати внесення цього автора до Переліку осіб, які становлять загрозу для націо­нальної безпеки, який складає Мінкультури на основі звернень РНБО, СБУ, Нацради з питань телебачення і радіомовлення.
Таким чином, за поданням Держкомтелерадіо до Переліку потрапив російський автор Васілій Сахаров, який, як виявилося, не лише наслідив у Інтернеті численними українофобськими публікаціями, а ще й брав особисту участь в анексії Криму та збройному протистоянні на сході України на боці проросійських терористів.
Найближчим часом до СБУ будуть подані подібні клопотання стосовно ще приблизно десяти російських авторів — фігурантів Переліку, які найбільш плідно потрудилися на ниві українофобії та брехні.
Оскільки дозволи на ввезення видавничої продукції видають суб’єктам господарювання не в паперовому вигляді, а шляхом внесення відповідних записів до інформаційно-телекомунікаційної системи органів доходів і зборів та Реєстру видавничої продукції держави-агресора, дозволеної до ввезення та розповсюдження на території України, Держкомтелерадіо розпочав ведення Реєстру одночасно з початком видачі дозволів.
Протягом усього часу функціонування дозвільної системи інформація про видані дозволи вносилася до інформаційно-телекомунікаційної системи органів доходів і зборів та Реєстру у строки, визначені Законом, — не більше 10 календарних днів із часу надходження заяви та пакета документів, необхідних для отримання дозволу, до Держкомтелерадіо.
Окрім Реєстру дозволеної до ввезення видавничої продукції Держкомтелерадіо веде Перелік книжкових видань, зміст яких спрямований на ліквідацію незалежності України, пропаганду насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини, який носить рекомендаційний характер і постійно оновлюється.
Основне його призначення — застерегти суб’єктів господарювання від завідомо марних спроб отримати дозволи на ввезення цих видань, а також зорієнтувати правоохоронні органи на те, що розповсюдження такої продукції може містити ознаки злочинів, передбачених статтями 109, 110, 300 та 436 Кримінального кодексу України.
На сьогодні до Переліку внесено 180 найменувань книжкової продукції зокрема 8 останніх — минулого тижня.
Підсумовуючи, хотів би зробити кілька висновків.
Перше. Держкомтелерадіо створив механізм реалізації та забезпечив практичне виконання повноважень, покладених на нього законом щодо обмеження доступу на український ринок іноземної друкованої продукції антиукраїнського змісту. І, на мою думку, зробив це успішно — без метушні, методично і впевнено.
Друге. У результаті запровадження дозвільної системи з полиць українських книгарень практично зникла література антиукраїнського змісту, що, власне, й було головною метою Закону.
Третє. Реалізація Закону призвела до значного скорочення легального імпорту, що утворює нові ніші на українському ринку й відкриває нові перспективи для українських видавців і поліграфістів.
Четверте. Проведена Держкомтелерадіо робота щодо вилучення з обігу незаконно ввезеної видавничої продукції та накладення адміністративно-господарських штрафів призвела до значного скорочення в книготорговельній мережі кількості незаконно ввезеної продукції.
Однак отриманий досвід реалізації Закону свідчить, що механізм обмеження доступу на український ринок іноземної друкованої продукції антиукраїнського змісту потребує вдосконалення.
Успіх нашої роботи безпосередньо залежить від співпраці з правоохоронними органами, оскільки, відповідно до Закону, вилучення з обігу незаконно ввезеної продукції відбувається на підставі звернень правоохоронних органів, юридичних та фізичних осіб.
Наразі ми отримували такі звернення лише від фізичних осіб і Служби безпеки України.
Приємно відзначити, що реалізуючи свої повноваження щодо протидії розповсюдженню незаконно ввезеної видавничої продукції та літератури антиукраїнського змісту, Держкомтелерадіо плідно співпрацює зі Службою безпеки України, як із центральним апаратом так і з територіальними органами. І ця взаємодія з кожним днем розширюється і стає все ефективнішою.
Співпраця з органами Державної фіскальної служби сьогодні поки що перебуває на стадії становлення, на рівні консультацій, однак ми бачимо її потенціал і перспективу.
На жаль, перші наші спроби скористатися підтримкою з боку Національної поліції поки що успіху не принесли. Однак ми сподіваємося, що то були лише прикрі непорозуміння і в майбутньому ми знайдемо спільну мову. Бо інакше і бути не може.
І, нарешті, про такий актуальний аспект нашої роботи як протидія корупції. За час здійснення Комітетом повноважень у дозвільній системі, а також щодо вилучення з обігу незаконно ввезеної продукції та накладення штрафів, я не чув, щоб на нашу адресу лунали підозри чи звинувачення у вчиненні корупційних дій.