Коротко про деякі питання, над якими працює Комітет.
На нараді порушено окремі питання діяльності Державного комітету телебачення і радіомовлення України, зокрема створення системи суспільного телебачення і радіомовлення. Учасники наради також обмінялися думками з проблемних питань інформаційної галузі.
Нині система державних телерадіоорганізацій перебуває на етапі реформування. Згідно з Програмою діяльності Уряду „Назустріч людям” однією із стратегічних цілей визначено створення суспільного мовлення як невід’ємної складової існування громадянського суспільства, недопущення концентрації та монополізму національних суб’єктів інформаційного простору, реалізація програми роздержавлення засобів масової інформації та сприяння впровадженню у діяльність засобів масової інформації принципів системи саморегуляції та прозорої редакційної політики. Усе це покладає на Комітет серйозну відповідальність за реалізацію зазначених завдань.
У своїй доповіді Голова Комітету Іван Сергійович Чиж зазначив: "останніми днями Комітет вніс на розгляд Кабінету Міністрів проект Концептуальних засад створення суспільного телебачення і радіомовлення. Під час роботи над проектом ми враховували, що громадські та суспільні аудіовізуальні засоби масової інформації є державними за формою власності та громадськими і суспільними – за принципами функціонування та формою контролю.
У проекті ми запропонували розглядати систему аудіовізуальних засобів масової інформації державної форми власності, потенціал якої буде використано в найближчій перспективі для створення громадських і суспільних телерадіоорганізацій.
Нами запропоновано такий варіант вирішення проблеми: поряд функціонують державні, громадські телерадіоорганізації і система суспільного мовлення. І цей варіант не суперечить основоположному принципу, закладеному в Законі України „Про телебачення і радіомовлення” (статті 12), що є базовим при врегулюванні відносин у телерадіоінформаційній сфері. Недотримання вказаного принципу лягло в основу обґрунтування вето Президента України на Закон України „Про створення системи Суспільного мовлення” (викладено у Розділі ІІ Аналітична частина).
На наш погляд, такий варіант найбільше враховує раніше напрацьовану законодавчу базу, не потребує значних змін до законів, є оптимальним з точки зору забезпечення права на працю працівників державних телерадіоорганізацій.
За нашими підрахунками, створення системи Суспільного мовлення в Україні вимагає на початковому етапі фінансування з Державного бюджету на виробництво теле- та радіопрограм у межах 130-140 млн. грн. Із них виробництво телепрограм становить 80 млн. грн.; виробництво радіопрограм - 50-60 млн. грн.
Трансляція теле- і радіопрограм системи Суспільного телебачення і радіомовлення вимагатиме збільшення фінансування на розповсюдження теле- і радіопрограм принаймні до 80 млн. грн. Кошти на наведені цілі мають передбачатися окремим рядком у Законі України „Про Державний бюджет на 2006 рік”.
У проекті ми звертаємо увагу на те, що наміри створення Суспільного телебачення і радіомовлення України існували уже давно. Втім, відсутність політичної волі еліти суспільства та кризова ситуація в економіці країни упродовж тривалого періоду не дозволяли реалізувати його, навіть попри те, що законодавчі підвалини для такої розбудови були закладені.
Зважте, Законом України „Про телебачення і радіомовлення”, прийнятим ще у 1994 році, передбачено, що структуру національного телебачення і радіомовлення України складають державні, недержавні (приватні), громадські телерадіоорганізації, а також система Суспільного мовлення.
З 1997 року формально існує Закон України „Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України”. У 2000 році Парламент ще раз спробував втілити у життя цю прогресивну ідею шляхом прийняття Закону України „Про створення системи Суспільного мовлення”, але тодішній Президент України наклав на нього вето.
Слід зазначити: чинна законодавча база щодо цього питання є певною мірою не комплексною, недосконалою і внутрішньо суперечливою, проте головна перешкода на шляху реалізації проекту в іншому.
Тривалий час традиційною точкою зору як широких кіл суспільства, так і політичної еліти країни вважалося те, що суспільне мовлення хоч і є ознакою демократичного суспільства, проте, враховуючи реалії, в яких опинилася країна, створення цієї інституції не на часі. Мовляв, ще не склався потужний чисельний „середній клас”, який, власне, є основним соціальним замовником громадського мовлення; громадяни через економічну скруту не захочуть сплачувати абонплату; на фоні інших соціально-економічних проблем питання створення Суспільного мовлення не видається таким, яке вимагає термінового вирішення.
Водночас в країні, починаючи з середини 90-х років, розпочалося бурхливе створення і розбудова приватних каналів. Згодом кілька потужних фінансово-промислових груп заволоділи більшою частиною радіочастотного ресурсу країни, який на сьогодні майже вичерпаний.
Власники загальнонаціональних приватних каналів також не були зацікавлені в розвитку конкурентноспроможної, незалежної від влади і бізнесу громадської телерадіомережі.
Слід констатувати, що стан справ в інформаційному просторі України призвів до серйозних системних деформацій в гуманітарній сфері країни та соціокультурного розшарування громадян України за різними чинниками (мова, вік, освіта, рівність можливостей).
Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення не забезпечила реалізацію власних повноважень та обов’язків щодо контролю за станом в аудіовізуальному просторі України.
Протягом останніх років були допущені помилки у формуванні телерадіоінформаційного простору країни, які призвели до штучного позбавлення державних телевізійних мовників (Національної телекомпанії України, обласних і регіональних державних телерадіокомпаній) значної частки ефірного часу на національних телевізійних каналах УТ-1, УТ-2 та УТ-3.
Таке позбавлення можливості виходу в ефір негативно вплинуло на виробництво високоякісного та конкурентноздатного телевізійного продукту.
Нині в країні склалася інша політична, моральна і соціально-економічна ситуація. Значно зросла довіра суспільства до інститутів влади, чисельно збільшився так званий „середній клас”, додали можливостей нові телерадіоінформаційні та телекомунікаційні технології. Починають функціонувати сучасні цифрові системи розповсюдження телевізійних сигналів, що суттєво знімає гостроту проблеми вичерпаності радіочастотного ресурсу, який використовувався із застосуванням аналогових технічних засобів.
Суспільство „подорослішало” як політично, так і технологічно. Громадяни навчилися ставити вимоги перед владою, влада намагається вчитися прислухатися до громадян. Отже, питання створення незалежного від влади і бізнесу теле- та радіоканалу, який можна використовувати як форум для обговорення важливих питань, стає дедалі актуальнішим. До того ж ситуація на рекламному ринку України перебуває у стані піднесення, що створює необхідні умови для високоефективної роботи українських телерадіоорганізацій. Як наслідок, стають реальними перспективи значного покращення наповнення казни держави за рахунок податків на рекламу.
На підставі аналізу створення та розвитку публічно-правових (громадських) телерадіоорганізацій у передових країнах світу найбільш доцільним вбачається використати практику Німеччини.
Джерелами доходів німецьких громадських телерадіоорганізацій є абонплата, доходи від ліцензійних зборів із приватних компаній, продажу власного телевізійного продукту стороннім організаціям та добровільні пожертвування.
Основу німецького громадського мовлення складають: Робоче співтовариство земельних телерадіокомпаній Німеччини (АРД), котре формує з їх матеріалів Першу програму загальнонімецького телебачення, та система ЦДФ, котра є Другою програмою загальнонімецького мовлення.
АРД – це співтовариство регіональних (земельних) компаній, кероване директором спільної програми. Будь-яка земельна компанія може вийти з АРД, але треба повідомити про це за два роки. Діяльність АРД здійснюється на підставі Адміністративних угод.
На противагу організованому на федеральній основі АРД Друга програма (ЦДФ) побудована за принципом централізму. ЦДФ існує на свою частку прибутків з абонентної плати (вона отримує 30% прибутків, що становить приблизно половину всього бюджету ЦДФ), на прибутки від реклами (третина бюджету), з інших джерел, наприклад, прибутків від процентів і використання прав.
ЦДФ виникла 6 червня 1961 року в результаті укладення договору між землями. Телевізійна рада ЦДФ складається з 66 представників урядів земель і федерації, основних політичних партій та громадських організацій загальнодержавного рівня.
Поряд із громадськими та приватними компаніями у Німеччині існує телерадіокомпанія "Німецька хвиля", яка перебуває у розпорядженні держави і фінансується урядом. Але за законом вона здійснює мовлення тільки за кордон, щоб давати ненімецькій аудиторії уявлення про реалії німецького життя та роз'яснювати точку зору німецького уряду з тих чи інших питань.
Важливим є питання фінансування діяльності Суспільного мовлення. У більшості країн – це абонентна плата. У Німеччині, Великій Британії, Данії, Нідерландах, Норвегії, Бельгії, Швеції, Швейцарії, Туреччині, Чехії, Японії вона становить від 59 до 100% прибутків компаній суспільного мовлення.
Винятками є Іспанія, Португалія, Канада, Нова Зеландія, Австралія, Південно-Африканська Республіка, де основними джерелами прибутків є пряма державна підтримка і реклама. У Польщі та Франції, окрім абонентної плати, кошти у значній кількості надходять також від держави, реклами та продажу власного продукту.
В Австрії громадські мовники 45% фінансування отримують від ліцензійних зборів. Є ліцензійні збори у Німеччині, Бельгії, Ірландії, Нідерландах. В Ірландії 15% прибутків громадський мовник отримує від ліцензійних зборів від кабельних операторів, а 50% йде від реклами.
В Україні поки що відсутня система суспільного мовлення, але діє схожа за структурою і метою створення система державного телерадіомовлення. До її складу входять: НТКУ, НРКУ, ДТРК „Всесвітня служба „Українське телебачення і радіомовлення”, ДТРК „Культура” та двадцять шість обласних і регіональних державних телерадіокомпаній.
За кошти державного бюджету на умовах державного контракту вони виконують державне замовлення на виробництво і розповсюдження теле- і радіопрограм. Державне замовлення передбачає забезпечення населення України офіційною інформацією про діяльність органів державної влади в Україні; інформацією про події в державі та за її межами; конституційні права, свободи та обов’язки людини і громадянина; стан довкілля та здійснення медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм; освітньою, науково-популярною, культурно-мистецькою, фізкультурно-спортивною, іншою соціальною інформацією, а також інформацією, яка сприяє формуванню позитивного іміджу України у світі.
Ці завдання значною мірою співпадають із завданнями суспільного мовлення, яке у громадянському суспільстві має бути фактором соціального єднання та інтеграції громадян країни, форумом для громадських обговорень найбільш важливих питань, які турбують суспільство, неупереджено і незалежно подавати новини та інформацію, створювати новаторські програми, зміцнювати взаєморозуміння, плюралізм думок і терпимість, стимулювати інтерес людей до національної та європейської культурної спадщини.
Ми запропонували два варіанти рішення.
Варіант І. Зміна статусу усіх державних каналів на статус громадських організацій.
Застереження:
по-перше, це суперечить чинному Закону України „Про телебачення і радіомовлення”, згідно з яким громадські телерадіоорганізації та система суспільного мовлення існують не замість, а поряд із державними;
по-друге, в цьому випадку держава зовсім знімає з себе відповідальність за стан цього сегмента телерадіомовлення. Результатом такого перебігу подій стане те, що вона втратить навіть той незначний інформаційний ресурс, який у неї є сьогодні. Навряд чи реформовані таким чином компанії, враховуючи їх незадовільний фінансовий і технічний стан, зможуть конкурувати із значно потужнішим приватним сектором.
Варіант ІІ. Державні телерадіокомпанії залишаються у державній власності. Утворюється кілька телерадіоорганізацій із статусом організацій некомерційного господарювання. Технічне переоснащення здійснюється за державні кошти, вживаються інші заходи щодо покращення матеріально-технічного стану телерадіокомпаній. Разом із цим приймаються відповідні нормативно-правові акти щодо створення на базі телерадіоорганізації „Рада”, НТКУ і НРКУ системи суспільного телебачення і радіомовлення.
Під час створення моделі неприбуткових аудіовізуальних ЗМІ України слід враховувати основоположні принципи, закладені в Законі України „Про телебачення і радіомовлення”. Найбільш прийнятним вбачається, не відхиляючись від норм цього закону, розділити проблему на три головні блоки.
Перший блок: система державних телерадіоорганізацій, які утримуються і функціонують за рахунок бюджетних коштів для забезпечення інтересів держави. До них належать НТКУ, НРКУ, ДТРК „Всесвітня служба „Українське телебачення і радіомовлення”, ДТРК „Культура” та обласні і регіональні державні телерадіокомпанії.
Вони мають статус установ некомерційного господарювання і є стратегічним ресурсом держави, який використовується для забезпечення норм низки законів України щодо висвітлення діяльності органів влади, надання ефірного часу народним депутатам України, оприлюднення передвиборчих програм кандидатів на пост Президента України та у народні депутати України, інформування населення під час особливого періоду, стихійних лих, а також офіційного представлення України у світі, задоволення культурно-мистецьких запитів населення України та українців за кордоном тощо.
Другий блок: система Суспільного телерадіомовлення, яка створюється на базі телерадіоорганізації „Рада”, Національної телекомпанії України та Національної радіокомпанії України шляхом виділення із них окремих творчих і технічних підрозділів з наступним перетворенням останніх у нову структуру „Суспільне телебачення і радіомовлення України” на кшталт німецької компанії ЦДФ. Цей захід вимагає обов’язкового законодавчого врегулювання, особливо у питаннях соціального захисту працівників галузі, передачі майна новоствореній структурі тощо.
Ця система має утримуватися за рахунок державного бюджету (на початковому етапі), абонентної плати, продажу власної продукції стороннім організаціям та добровільних пожертвувань юридичних і фізичних осіб. Є принциповим, що вона має бути відділена як від влади, так і від бізнесу і жодним чином не залежати від них.
Третій блок: громадські телерадіоорганізації. Одним із можливих варіантів таких організацій вбачається започаткування Загальнонаціонального каналу територіальних громад. Його утворюють, зберігаючи свій статус, усі державні телерадіокомпанії.
Ця інституція є аналогом німецької АРД. Метою створення каналу є висвітлення життя регіонів, джерелами фінансування мають бути внески учасників проекту, поміркована рекламна діяльність, спонсорство тощо. Цей проект доцільно розглядати як другий етап процесу усуспільнення державних аудіовізуальних засобів масової інформації.
На втілення такої моделі налаштовує те, що нині майнові комплекси обласних і регіональних державних телерадіокомпаній створені за кошти як державного, так і місцевих бюджетів.
Отже, автоматично залучити ОДТРК до системи Суспільного телерадіомовлення не вбачається можливим ні з точки зору законності, ні з етичної, оскільки це означало б відчуження частини матеріальних цінностей від місцевих громад на користь центрального офісу системи Суспільного телерадіомовлення.
Світова практика свідчить про ефективність саме такого підходу. У Німеччині, Польщі, інших країнах поруч із потужним Суспільним каналом загальнонаціонального рівня центристського типу діють некомерційні компанії регіонів, об’єднані в єдиний канал спільною програмною концепцією, організаційною структурою та частотними присвоєннями у регіонах.
Необхідно зазначити, що громадське телебачення не може фінансуватися за рахунок інвестицій будь-яких фінансово-політичних груп як в Україні, так і за її межами. Фінансування діяльності системи державного та громадського телебачення має здійснюватися за рахунок коштів державного бюджету України, надходжень від громадян України або громадян інших країн у вигляді періодичних виплат у формі абонентної плати та надходжень від розміщення реклами, іншої господарської діяльності.
Запропоновані моделі мають базуватися на перебудові та подальшому розвитку творчої, матеріальної і технічної структури телевізійного виробництва та мовлення Національної телекомпанії України, ДТРК „Всесвітня служба "Українське телебачення і радіомовлення” (УТР), обласних (регіональних) державних телерадіокомпаній та студії „Укртелефільм”.
Ці структури будуть життєздатними за однієї умови: вони мають успішно конкурувати як з приватними вітчизняними, так і, враховуючи зобов’язання України перед світовою спільнотою щодо реалізації ідеї телебачення без кордонів, потужними міжнародними медіа-структурами.
При цьому вони мають виконувати (і це головне) надзвичайно важливу соціальну функцію: виробляти програми для дітей, людей похилого віку, інвалідів тощо. Перспективи неприбуткових медіа пов’язані насамперед з організацією первісних інвестицій в їх розвиток з боку держави. Це підвищить технічний і творчий потенціал нині державних, а згодом громадських і суспільних телерадіоорганізацій. Частина інвестиційних проектів вже здійснюється.
Оскільки технічний стан мовлення (виробництво, вихід в ефір, розповсюдження телепродукту) в державному секторі Україні потребує негайного вдосконалення, у Державному бюджеті цього року передбачені кошти для здійснення технічного переоснащення ОДТРК.
На сьогодні Національна телекомпанія України, Національна радіокомпанія України, зокрема її Всесвітня служба іномовлення, є найпотужнішими вітчизняними виробниками і телерадіомовниками, у розпорядженні яких є найкращі потенційні можливості для створення та забезпечення повноцінного телевізійного і радіомовлення на 2-3 загальнонаціональних каналах та формування позитивного іміджу України у світовому інформаційному просторі
Виходячи з реалій фінансового стану в державі, слід чітко усвідомлювати багатоступеневість і тривалість процесу реалізації проекту створення суспільного мовлення в Україні.
До переваг зазначеного проекту слід віднести те, що він не несе в собі небезпеки очевидних програшів будь для кого.
Суспільним мовленням буде охоплене все населення країни (або регіону, якщо воно має регіональний характер). Це означає, що кожна родина, кожен громадянин матиме можливість отримувати програми цього мовлення.
Крім того, програми суспільного мовлення будуть спрямовані на всі групи та прошарки населення, незалежно від їх майнового, вікового, статевого, освітнього, релігійного статусу чи інших інтересів. Кожна передача буде задовольняти інформаційні потреби конкретних груп суспільства. Слід прогнозувати, що Суспільне мовлення буде мати менший рейтинг, ніж комерційне. В усьому світі це пояснюється тим, що комунікатор тут не «спускається» до рівня аудиторії (як це, в основному, роблять комерційні канали), а «підтягує» її до свого рівня.
Видаються доречними побоювання, що населення не сприйме ідеї абонентної плати, бо будь-які форми мовлення все одно фінансуються громадянами. Різниця в тому, що за державне телебачення він платить як платник податку , за комерційне – як споживач товарів і послуг, за кабельні канали – як абонент, а за суспільне мовлення – як громадянин. Крім того, було укладено низку міжнародних угод, які стосувалися безпосередньо громадського телебачення і радіомовлення.
Основним джерелом фінансування (але не єдиним) у перспективі має бути абонентна платня телеглядачів і радіослухачів. Хоча треба залучати й інші форми громадського фінансування, а також рекламу тою мірою, якою вона відбиває конкурентне середовище. Обумовлюється вільний доступ громадських ЗМІ до інформації, матеріалів і обладнання. Вважається, що громадське телерадіомовлення є дієвим засобом для знищення монополії держави в інформаційному просторі, інструментом побудови вільного та демократичного суспільства.
Запропоновано ухвалити друге рішення, а саме:
1. Погодитися з пропозицією Держкомтелерадіо України, яка передбачає схвалити концептуальні засади створення системи Суспільного телебачення і радіомовлення в Україні.
2. Зобов’язати Держкомтелерадіо України для формування проекту Державного бюджету України на 2006 рік підготувати та внести Міністерству фінансів пропозиції щодо створення та розвитку системи Суспільного телебачення і радіомовлення в Україні до 31 липня 2005 року.
3. Міністерству фінансів разом із Міністерством економіки опрацювати пропозиції Держкомтелерадіо щодо створення та розвитку системи Суспільного телебачення і радіомовлення в Україні та внести узгоджені показники до проекту Державного бюджету України на 2006 рік до 31 серпня 2005 року.
4. Держкомтелерадіо разом з іншими центральними органами виконавчої влади, НТКУ та НРКУ опрацювати проекти законодавчих, нормативно-правових актів щодо створення системи Суспільного мовлення України і після погодження із зацікавленими центральними органами виконавчої влади внести їх на розгляд Кабінету Міністрів України до 30 листопада 2005 року.
У разі прийняття запропонованої послідовності дій громадяни України отримають потужний важіль контролю над владою, яким є громадський канал мовлення.
У доповідній записці до Кабінету Міністрів ми звертаємо увагу на те, що Україна відстала від передових країн світу принаймні на 35-40 років, коли для ефірного телебачення повною мірою було освоєно лише один метровий частотний діапазон, що дозволяло трансляцію не більше 3-4 телевізійних програм.
За наявності трьох-чотирьох телеканалів, один із яких був громадським, а решта комерційними, вплив на аудиторію публічного каналу був значно вищим, ніж він може бути нині, коли для споживача існує чимало способів отримати інформацію.
За цей час телебачення опанувало дециметровий частотний діапазон, розвинулися кабельні та супутникові системи мовлення. У 90-ті роки минулого століття серед технологічних рішень телерадіоінформаційної сфери пріоритетне становище посіли цифрові засоби поширення, обробки та зберігання інформації, включаючи й поширення телерадіопрограм глобальною мережею Інтернет.
Отже, з’явилося безліч альтернатив ефірному мовленню - чи то комерційного, чи то громадського формату. Нині, і це практика, не тільки на заході, але й в Україні представники так званого середнього класу можуть замовляти собі будь-які пакети програм (від суспільно-політичних до розважальних) у кабельного оператора або приймати програми з супутника чи Інтернету.
Великі технічні можливості поширення різноманітної інформації призвели до певного зниження авторитету та популярності публічно-правових каналів, адже вони стали одними з багатьох джерел інформації, а не кращими з нечисленних аудіовізуальних ЗМІ.
Цей чинник обов’язково слід враховувати при оцінці ефективності впровадження запропонованого заходу.
Ще одне питання, на якому хотілося б зосередити вашу увагу. Наближаються парламентські вибори. Ми вже обговорюємо з Центральною виборчою компанією питання формування середньозваженої вартості хвилини мовлення. Прошу дуже уважно поставитися до цієї проблеми і з урахуванням минулорічного досвіду подати до Держкомтелерадіо України свої розрахунки.
Головне ж наше завдання - діяти у суворій відповідності з чинним законодавством.
Насамкінець про технічне переоснащення. Цього року нами заплановано переоснастити вісім компаній. Разом із чотирма компаніями, техніка яких була оплачена у 2004 році, це становитиме практично половину усього загалу.
На наступний рік ми плануємо оснастити решту. Усе іде відповідно до плану, але нас це не задовольняє. Справа в тому, що найбільше фінансове навантаження припадає на кінець року, коли, самі розумієте, дуже ймовірні зміни фінансування не в кращий бік. Тому Комітет докладає зусиль для перенесення фінансування на ІІІ квартал року.
Крім того, ми подали до Міністерства фінансів пропозиції з відповідними обгрунтуваннями щодо рівномірного розподілу коштів на трансляцію телерадіопрограм. Є підстави сподіватися на позитивне рішення.
У зв’язку з тим, що цього року розпорядником коштів на трансляцію є наш Комітет, до того ж ми намагаємося повністю і рівномірно фінансувати підприємств зв’язку, стає актуальним здійснення контролю технічної якості телерадіопрограм.
Для цього слід об’єднати наші зусилля. Так, постійний контроль здійснюють відповідні працівники компаній, які щомісяця надсилають до Базової метрологічної служби протоколи спільних нарад компаній із підприємствами зв’язку.
Базова служба після опрацювання надсилає свої узагальнені матеріали до Комітету з рекомендаціями щодо санкцій до порушників Державних стандартів України, у разі якщо вони матимуть місце. Крім того, Базова служба буде здійснювати вибірковий контроль з виїздом на місця.
Для відпрацювання відповідних механізмів підвищення якості мовлення Комітет збирає з 29 червня до 2 липня цього року на семінар у Ходорові заступників генеральних директорів державних телерадіоорганізацій з технічних питань. Фахівці Комітету, Базової метрологічної служби, Укрметртестстандарту та Укртелерадіопресінституту прочитають лекції з усіх актуальних питань.
