Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України Іван Чиж дав інтерв’ю програмі “За дело” каналу „Киевская Русь телевидение”, де прокоментував ситуацію, що склалася навколо ухвалення Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення рекомендацій щодо визначення мови програм і передач у програмних концепціях телерадіоорганізацій, які ведуть мовлення на території України.

Чи знайомі Ви детально з прийнятим Нацрадою рішенням про мову ефіру і як збираєтеся його реалізовувати?

Так, наш Комітет ретельно ознайомився з цим рішенням.

Справді, питання застосування української мови в ефірі є надзвичайно важливим для нашої країни і навіть проблемним. До нашого Комітету надходить велика кількість звернень громадян на цю тему, отже, вона дійсно турбує народ. Небайдужість до мовного питання висловлюють як прибічники, так і противники фактичної двомовності, що склалася в Україні.

Нагадаю, державність української мови визначена статтею 10 Конституції України. Однак різночитання цієї статті стосовно гарантування вільного розвитку російської мови, а особливо її вживання і захисту, на практиці подекуди призводить до нехтування українською мовою як державною. Навіть певна частина народних депутатів, урядовців та інших керівників різних рівнів державного управління у своїх публічних офіційних виступах користується російською мовою.

Принципово підтримуючи заходи щодо зміцнення позицій української мови в нашому телерадіопросторі, не можу не визнати, що мовна проблема є дуже делікатною, і її вирішення вимагає виважених підходів. Свідомість значної частини громадян нашої держави формувалася у період, коли російська мова була загальнодержавною мовою Радянського Союзу і в Україні займала домінуюче становище. Цей фактор треба враховувати. Як би ми не намагалися форсувати події, повинен минути певний час, перш ніж переважна частина населення почне використовувати українську мову в повсякденному спілкуванні, врешті-решт, думати українською мовою, що, власне, і є ознакою рідної мови.

Коментувати рішення позавідомчого контролюючого державного органу, яким є Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, я не буду. Лише зауважу: в державному сегменті засобів масової інформації, функціонування якого координує наш Комітет, дотримання норм чинного законодавства щодо застосування української мови є практично 100-відсотковим.

У цьому легко переконатися, переглянувши або прослухавши передачі Національної телекомпанії України, Національної радіокомпанії України, Київської державної регіональної телерадіокомпанії, інших обласних державних телерадіокомпаній.

У регіонах компактного проживання національних меншин певний обсяг мовлення ведеться їх мовами, як це і передбачено чинним законодавством. Отже, рішення Національної ради не створює проблеми у державному сегменті аудіовізуальних ЗМІ. Ми завжди дотримувалися чинного законодавства.

Як Ви оцінюєте ситуацію з державною мовою в українському теле- та радіоефірі?

Ситуація з використанням державної мови в нашому теле- та радіоефірі на сьогодні викликає стурбованість і, безумовно, вимагає втручання. Але, на мій погляд, при цьому не слід перегинати палку. Тільки кропіткою, повсякденною роботою з популяризації української мови можна досягти успіху. Держкомтелерадіо України сприяє вивченню української мови через державні засоби масової інформації.

Зокрема, тематичними планами державних телерадіокомпаній з виробництва телевізійних і радіопрограм, що виготовляються для державних потреб, у 2004 році передбачено створення циклів передач і програм з вивчення державної мови. Так, Національна радіокомпанія України щотижня подає в ефір передачу «Слово», періодично організовує радіодиктанти, а також подає радіосюжети з культури української мови. Передачі такої тематики подає також освітній канал УР-1 та радіо “Культура”.

Крім того, наш Комітет підготував пропозиції до Уряду щодо утворення окремого органу виконавчої влади, який би опікувався питаннями застосування української мови.

Чи можуть подібні рішення позитивно вплинути на ситуацію, що склалася?

Як відомо, мовний режим програм телерадіоорганізацій визначається Законом України “Про телебачення і радіомовлення”.

Статтею 14 цього закону передбачається, що серед інших даних, які телерадіоорганізація подає у своїй заяві до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення для одержання ліцензії на мовлення, є і зобов'язання про “мову /мови/, якою /якими/ вестимуться передачі”.

Водночас Закон України “Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення” визначає, що цей “конституційний, постійно діючий позавідомчий державний орган” здійснює контроль за додержанням законодавства України у сфері телебачення і радіомовлення, у тому числі й за мовним режимом компанії, якій вона надала ліцензію. Якщо компанія його не дотримується, Національна рада має всі підстави діяти згідно з наданими їй чинним законодавством повноваженнями.

Рішення, про яке йдеться, напевно узгоджується із умовами ліцензій. Якщо цими умовами передбачено використання, крім української, ще й якоїсь іншої мови, то ніяких санкцій не може бути застосовано.

Наприклад, майже половина обласних (регіональних) державних телерадіокомпаній веде мовлення стовідсотково українською мовою, яка є рідною для переважної більшості місцевого населення (Волинська, Дніпропетровська - тільки радіо, Івано-Франківська, Кіровоградська, Львівська, Миколаївська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська - тільки радіо, Черкаська, Чернігівська ОДТРК).

При цьому відповідно до Конституції України, яка гарантує вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України, а також Закону України від 15.05.2003 р. № 802-ІV “Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин”, задовольняються потреби громадян щодо телерадіомовлення їх рідними мовами. Враховуючи компактність проживання певної національної меншини, обласні і регіональні державні телерадіокомпанії ведуть мовлення їх рідною мовою.

Так, російською мовою ведуть Вінницька ОДТРК – З0% телемовлення і 5% радіомовлення, Дніпропетровська - 25% телемовлення, Донецька - по 40% теле- і радіомовлення, Київська - 10% теле- і радіомовлення (це, зокрема, документальні та художні фільми), ДТРК “Крим” - 56,5% телемовлення і 55,5% радіомовлення, Луганська ОДТРК - 50% телемовлення, 28% радіомовлення, Одеська - 42,3% телемовлення, 39,1% радіомовлення, Полтавська - по 10% теле- і радіомовлення, Харківська - 20% телемовлення, Херсонська - по 10% теле- і радіомовлення, Севастопольська РДТРК - 89% телемовлення, 74% радіомовлення.

Державні телерадіокомпанії також ведуть мовлення:

болгарською мовою: ДТРК “Крим” - 0,8% телемовлення, 3,1% радіомовлення, Одеська ОДТРК - 0,6% телемовлення, 0,7% радіомовлення;

вірменською мовою: ДТРК “Крим” - 0,8% телемовлення, 2,9% радіомовлення;

грецькою мовою: ДТРК “Крим” - 0,9% телемовлення, 1,1% радіомовлення;

кримсько-татарською мовою: ДТРК “Крим” - 7,1% телемовлення, 9,8% радіомовлення, Севастопольська РДТРК - по 1% теле- і радіомовлення;

німецькою мовою: Закарпатська ОДТРК - 3% телемовлення, 4% радіомовлення, ДТРК “Крим” - 0,4% телемовлення, 2,4% радіомовлення;

польською мовою: Житомирська ОДТРК - по 0,5% теле- і радіомовлення;

румунською мовою: Закарпатська ОДТРК - 7% телемовлення, 12% радіомовлення;

словацькою мовою: Закарпатська ОДТРК - 4% телемовлення, 7% радіомовлення;

угорською мовою: Закарпатська ОДТРК - 11% телемовлення і 22% радіомовлення;

чеською мовою: Житомирська ОДТРК - по 0,5% теле- і радіомовлення.

Це передбачено відповідними ліцензіями. Порушень, як я вже сказав, ніяких немає.

Які, на Вашу думку, можуть бути альтернативні шляхи вирішення підвищення ролі державної мови в ефірі?

Я б не застосовував визначення альтернативні. Будь-які зважені, ненасильницькі, просвітницькі шляхи ведуть до бажаної мети. Дуже ефективним засобом впливу на громадськість є створення цільових передач на радіо і телебаченні.

Свідченням цього є схвальні відгуки, які надходять від слухачів щотижневої передачі “Слово”, інших програм культурологічного й освітнього напрямів. Взагалі піднесення культури у суспільстві має призвести і до піднесення ролі української мови. Цим соціально важливим завданням саме і займаються державні телерадіоорганізації. Погодьтеся, що створювати такі програми значно складніше, ніж фактично ретранслювати розважальні програми, створені іншими телерадіоорганізаціями.

Що означають терміни “загальнонаціональні” і “міжрегіональні”?

В абзаці 5 статті 1 “Визначення термінів” Закону України “Про телебачення і радіомовлення” зазначено, цитую дослівно: “загальнонаціональний канал мовлення – канал мовлення, призначений для трансляції телерадіопрограм більш як на половину областей України”.

Термін “міжрегіональний” відсутній, є терміни, визначені Національною радою, - це місцевий (регіональний) канал та мережевий канал.

Місцевий канал - канал мовлення, призначений для трансляції телерадіопрограм у межах однієї області.

Мережевий канал - канал мовлення, призначений для трансляції телерадіопрограм менш як на половину областей України.

Як Ви вважаєте, чи зможуть українські теле- та радіоорганізації виконати рішення Нацради у повному обсязі?

Будь-яка компанія має дотримуватися умов ліцензії. Якщо в умовах передбачена тільки одна мова – українська, компанія має виконати ці умови. Якщо передбачено застосування й інших мов, вона має право використовувати їх. Суб’єкт інформаційної діяльності, беручи на себе певні зобов’язання під час ліцензування, діє цілком свідомо і добровільно.

Отже, теоретично для нього не може бути проблемою дотримуватися будь-якого із узятих зобов’язань. Але на практиці, вочевидь, у деяких мовників можуть виникнути проблеми. Тим більше, що до цього часу до порушників мовного режиму ставлення було досить ліберальним, у зв’язку з чим в окремих мовників склався стереотип стосовно необов’язковості дотримання певних умов ліцензії.

Досвід таких телемовників, як “Інтер” та “1+1”, свідчить, що досить легко і недорого дотримуватися умов щодо застосування української мови і водночас зберегти художню цілісність передачі (йдеться у першу чергу про трансляцію російськомовних серіалів). Це добре відомий ще з часів “великого німого” спосіб – титрування. Напевно, це одна із можливостей бути в гармонії із законом і разом з тим не змінювати сталу концепцію мовлення. Інший шлях – створювати власну продукцію. Це значно дорожче, але й почесніше.

Я особисто – за таку перспективу. Переглядаючи наші телепрограми, часом з’являється відчуття певної вторинності, другосортності. Комітет дотримується такої точки зору, що принаймні на державних каналах має демонструватися власна продукція із застосуванням української мови. На такі підходи ми націлюємо державні телерадіоорганізації.

Насамкінець наголошу: я вірю у професіоналізм і людську мудрість членів Національної ради. Очевидно, вони не зацікавлені, враховуючи усталені тенденції, застосовувати надто жорсткі кроки щодо наведення порядку в мовному режимі.