9 березня 2004 року інтернет-видання “Телекритика” оприлюднило звернення Голови парламентського комітету з питань свободи слова та інформації Миколи Томенка до Генерального прокурора України щодо опротестування розпорядження Державного комітету телебачення і радіомовлення України про “збір даних стосовно журналістів”.
Свій коментар до ситуації, що склалася надав Голова Національної спілки журналістів України Ігор Федорович Лубченко.
Ідея скласти карту інформаційного простору держави належить мені, я двічі вносив таку пропозицію на засіданнях колегії Держкомтелерадіо, а потім розробив відповідні анкети і попросив І.С.Чижа розповсюдити їх через підлеглі йому структури в областях.
Не бачу нічого крамольного у цих діях. Сьогодні стверджується, скажімо, що в Україні приблизно 19 тисяч друкованих ЗМІ. Як показав аналіз у деяких областях, насправді виходять не більше 27 – 30 відсотків. Скільки їх достеменно, ніхто не знає, як не знає, скільки з них суспільно-політичних, дитячих тощо, які тиражі, періодичність, обсяг, якою мовою видаються, наскільки фінансуються засновниками, а яку частку заробляють самі редакційні колективи.
Так само, ніхто сьогодні не може сказати, скільки, хоча б приблизно, працює журналістів в Україні, скільки з них має базову журналістську освіту, скільки пенсійного і перед пенсійного віку, а скільки – молодих.
Погодьтеся, без чіткої картини важко вести роботу по підготовці і перепідготовці кадрів для ЗМІ, розробляти програми підтримки засобів масової інформації.
Деякі журналісти телефонували до мене, що не хочуть показувати свій заробіток. Не бачу у цьому проблем – нам би треба з’ясувати, яка ж оплата праці колег, тим більше, що ніхто цього не аналізує (на відміну від працівників інших професій – скажімо, гірників, металургів), але у таких випадках я незмінно відповідав: зазначайте, що вважаєте за потрібне. До речі, Держкомтелерадіо у лютому надіслав роз’яснення, що у відповідях на анкети не слід оприлюднювати моменти, що являють комерційну таємницю.