23 квітня - Всесвітній день книг і авторського права. Яка ж ситуація у книговидавничій сфері України? Інакше як парадоксальною її не назвеш. З одного боку, держава надала галузі податкові преференції, аналогів яким сьогодні немає в світі, з другого - зростанням накладів цей період не позначився. Як живеться українській книзі? В цій проблемі нам допомагає розібратися президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Олександр АФОНІН.

- Олександре Васильовичу, як почувається видавнича галузь нині?

- Після кризи 2009 року книжковий ринок, як, власне, і багато сфер життєдіяльності держави, перебуває в стагнаційному стані. Але книга особливо. Чому? Бо це соціальний продукт, і споживач, пересічний громадянин, вибираючи, що йому купити: шматок хліба чи книжку, вочевидь подумає про перше. Тому за будь-яких соціальних, політичних, економічних збурень книга страждає однією з перших.

Але найбільшого удару видавнича сфера зазнала в період з листопада 2008-го по травень 2009 року, коли більшість банків, в яких лежали гроші за продані книжки, припинили всі операції. І навіть коли вони відновили діяльність, то втрати обігових коштів видавництв, а це від 20 до 40 відсотків, залежно від жанрової ніші і розміру видавництва, дуже підкосили галузь. Щоправда, стовідсотково провальних банкрутств не було: далася взнаки дія пільгового закону, але навіть до рівня 2008-го піднятися їм, без підтримки держави, буде нелегко.

- А можливо, проблема в тому, що в нашої книги немає читача? Адже продукція найближчих сусідів - росіян упевнено "контролює" понад 80 відсотків вітчизняного книжкового ринку, а, за вашими ж оцінками, українці щорічно викладають за неї 400 млн доларів...

- Читач в української книжки є. Навіть в умовах минулорічної кризи, коли фінансова спроможність пересічного громадянина впала, все одно попит був. Але наш видавець не може запропонувати йому ту асортиментну базу, яку представляє Росія. Торік там було видано 127 тисяч назв книжок накладом 716 млн. Чи можна порівняти ці цифри з нашими 48 млн?.. Якщо взяти співвідношення населення України до населення Росії, то це буде приблизно 1 до 3, а от виробництво книги в тиражах - 1 до 15.

До 2001 року держава тиснула податками українську книгу і дотисла до того, що 1999 року в країні було видано лише 21 млн примірників книжок - це разом з підручниками для загальноосвітньої школи за держзамовленням. Такого не було, здається, з часів громадянської війни. Цим скористався російський бізнес, для якого "пільговий" закон з'явився ще 1995 року. І сьогодні видавничий бізнес у Росії - це справді книжкова індустрія. Її річний оборот становить понад три мільярди доларів. Українські книгарі не витягують і на 250 млн - і то за умови, якщо гіпотетично продати всі видані в Україні протягом одного року книжки.

- Невже за шість років можна було відірватися назавжди?

- Ні. Російська книга і в радянські часи випереджала українську за накладами. Наприклад, у 1989 році це співвідношення становило 1 до 7, але ж ніяк не нинішнє 1 до 15... Наш закон 2001 року, який вперше дав повний пакет пільг для української видавничої галузі, мав, згідно з відповідним Указом Президента, супроводжуватися низкою підзаконних актів і заходів фінансового, організаційного та адміністративного характеру. Однак у виконавчої влади руки до виконання указу не дійшли й донині.

Передусім йдеться про кредитування галузі. Завважу, саме про кредитування, а не про бюджетні вливання. Але цього зроблено не було. Тож сьогодні вся видавнича сфера України має менше грошей в обігу, ніж одне з найбільших російських видавництв. До речі, наша асоціація спільно з Асоціацією українських банків свого часу підготували проект постанови щодо кредитування галузі і разом з Держтелерадіо в серпні 2008 року подали його до Кабміну. Але, як я вже сказав, віз і нині там...

Держава також жодним чином не спробувала донести інформацію про запровадження податкових преференцій для видавничого сектору національної економіки до представників великого вітчизняного бізнесу і європейських інституцій, які займаються проблемами інвестування в довготривалі перспективні проекти.

Тобто, пільги є, але можливостей і механізмів для їхньої повномасштабної, ефективної реалізації нема. Тож насичення видавничої галузі коштами було і залишається завданням номер один.

- І все-таки уявімо собі райдужну ситуацію: український видавець нарешті одержав можливість взяти кредит, знайшов собі потрібного автора - з цим, здається, в Україні проблем нема, підготував і видрукував її...

- ... і куди він сьогодні з нею піде? Ми вже багато років позбавлені нормальної книжкової торгівлі. Після 1991 року її фактично було знищено. 1993-го ліквідовано державне підприємство "Укркнига" разом з книгарнями і супровідною інфраструктурою. А це була надпотужна організація з 1200 повномасштабними книгарнями, площа яких починалася від 150-200 м. А ще були книгарні, підпорядковані рай- та міськвиконкомам, книгарні Укоопспілки, Товариства книголюбів... За радянської доби добре знали, що таке книга, який її вплив на інтелект, мораль, формування дуже потрібної тоді політичної позиції, тому книгарні розташовували в найлюдніших місцях - центральних частинах міст і сіл. Я виріс у селищі Вільча нинішньої Чорнобильської зони, де на п'ять тисяч жителів було дві книгарні і окремий книжковий відділ у сільмазі. В них завжди можна було купити будь-яку літературу - від дитячої до наукової. Тим часом у 2003-2004 роках, за нашими оцінками, в країні залишилося близько 300 книгарень.

- Невже відтоді не створено жодної книгарні?

- Нині, за даними Держтелерадіо, книгарень приблизно 1200. Але цій цифрі, наданій обладміністраціями, я віри не йму. Скажімо, київська влада заявляє, що в столиці 500 книгарень. Ви їх бачили? На Хрещатику залишився тільки один магазин "Знання", а було 17. Так, у підземному торговому центрі "Глобус", що на Майдані Незалежності, теж є книгарня. Але чи багато українських книжок ви там знайдете?

Коли за пропозицією нашої асоціації Держтелерадіо провело вибіркову перевірку наданих даних, то з'ясувалося, що в найближчих від столиці областях як книготорговельні точки записували навіть бабусь, які продають на базарі півтора десятка жіночих романів і детективів. А в найближчому до Києва Вишгороді не те що книгарні нема, а навіть завалящого кіоску. Взагалі ми вважаємо, що нині в Україні трохи більше 600 книгарень, що мають площу понад 100 кв. метрів і в асортиментній базі яких понад п'ять тисяч назв українських книжок. А це лише крапля в морі...

Ви скажете, що книжку можна купити й на Петрівці. Але базар для книги - це вже атавізм. В Європі давно нічого подібного немає! В Україні книжкові базари виживають значною мірою за рахунок продажу контрабандної та контрафактної книги. І держава на це ганебне для цивілізованого світу явище просто закриває очі.

Створення книжкових магазинів і мереж - це теж не питання бюджетних грошей. Треба просто створити можливості для тих, хто, вкладаючи свої чи запозичені кошти, виявить бажання розбудовувати цю інфраструктуру. Можна і треба надавати в оренду на пільгових умовах приміщення з фондів державного або комунального майна чи земельну ділянку для нового будівництва. Тим часом у нас до 2009 року ухвалювали закони, за якими урівнювалися в правах на найм приміщень книгарні, ресторани і казино. Чи може за таких умов книгарня виграти тендер?

Книгарень, які нині працюють з українською книгою і мають її понад 50 відсотків у асортиментній базі, дуже мало. Передусім це ті з них, які залишилися з радянських часів і зберегли свої трудові колективи. Книжкові супермаркети, більшість яких мають в основі не український капітал, працюють здебільшого з російською книжкою. Від української книжки вони відмовляються або висувають такі дискримінаційні умови співпраці, що видавці відмовляються самі. Навіщо супермаркетам працювати з великим колом наших видавців, коли вони можуть в трьох російських видавництвах взяти всю кількість назв асортиментної бази України за п'ять років?

Тому, на нашу думку, держава має законодавчо закріпити відповідальність керівників, особливо місцевого рівня, за створення ними умов щодо забезпечення, згідно з відповідними нормативами, населення підвідомчих їм територій книготорговельними послугами з продажу саме вітчизняної книги та унеможливити перепрофілювання книгарень у інші заклади.

- І тоді відбою від покупців не буде?

- Так, для того щоб книжка домінувала в суспільстві, вона мусить популяризуватися. У світі є доброю традицією наявність великої кількості таких програм. Скажімо, в Англії з середини 80-х років минулого століття цим питанням опікується королева. Там книжку популяризують державні діячі, провідні актори, спортсмени. Тобто держава концентрує зусилля на долученні нації до читання починаючи з перших років життя людини.

У Німеччині існує 20 програм популяризації книжки. Одна з них - "Прочитай свою улюблену книжку канцлеру". У ній беруть участь діти від 8 до 12 років, тим самим засвоюючи простий і водночас складний урок: читання книжки - дуже важливий процес для вдосконалення людини як особистості, громадянина, професіонала. Чи є в нас такі програми?

- Тобто куди не кинь - всюди клин?

- Авжеж, що так. Однак якщо держава ставить собі за мету реформування галузей економіки, технологічне переозброєння, модернізацію соціальної сфери, то передусім ці процеси потрібно починати з книжки. Книга творить людину, формує її моральне, духовне, інтелектуальне обличчя. Вона дає їй громадянську позицію і професійні знання, розуміння свого місця в суспільстві. Тобто без людини щось змінити в державі неможливо. Треба міняти людину. І не на принципах, які сьогодні диктують телебачення та Інтернет, а на принципах високої моралі, глибоких знань, патріотизму, які поки що може дати лише книжка. Національна книга повинна бути визнана владою головним стратегічним продуктом держави з усіма наслідками, які випливають з цього визначення.

ЗА ДАНИМИ ДЕРЖКОМТЕЛЕРАДІО

Торік до бюджетної програми "Українська книга" внесено 126 видань видавництв та видавничих організацій, передбачено кошти в сумі 20 млн грн. Програму профінансовано у сумі 6,333 млн грн, тобто забезпечено бюджетними асигнуваннями на 32 відсотки. Колегія комітету визнала стан фінансування таким, що завдає нищівного удару книговидавничій галузі країни та ставить під загрозу подальше функціонування видавничих організацій.

***

Станом на 01.01.2010 р. в Україні функціонують 7794 об'єкти роздрібної книжкової торгівлі, в т. ч. книжкових кіосків -1760, книжкових прилавків - 4711, книжкових магазинів -1323.

***

Триває практика незаконного виселення суб'єктів видавничої справи з орендованих ними приміщень. Зокрема, наприкінці минулого року в Києві під загрозою виселення опинилися Всеукраїнське державне спеціалізоване видавництво "Українська енциклопедія" імені М. П. Бажана, Пошуково-видавниче агентство "Книга Пам'яті України", редакція дитячого журналу "Соняшник", а також одна з найстаріших столичних книгарень "Сяйво".